Розділ 19

Вітер посилювався, свистів безумно.

На рейді за мисом море йшло баранцями, хвилі билися у хвилелом, розсипалися білою піною. Шум моря посилювався. Стало темно, наче вночі.

Серед кораблів, що стояли на рейді, став помітний рух. Кілька з них, у тому числі поштовий кліпер «Луна» і новіградський шкунер «Пандора Парві», у поспіху ставили вітрила, готові тікати у відкрите море. Решта кораблів вітрила спускала, залишаючись на якорях. Ґеральт пам’ятав деякі з них, бачив їх із тераси вілли Корал. «Альке», кога з Цідарісу. «Фуксія», не пам’ятав звідки. І галеони. «Гордість Цінтри» під прапором із блакитним хрестом. Трищогловий «Вертіго» з Лан Ексетера. Реданський «Альбатрос», що мав сто двадцять футів поміж штевнями. Кілька інших. У тому числі й фрегат «Ахеронтія» під чорними вітрилами.

Вітер уже не свистів. Вив. Ґеральт помітив, як із комплексу Пальміри злітає в небо перша стріха, як розпадається в повітрі. Не довелося довго чекати на другу. Третю. І четверту. А вітер усе посилювався. Лопотіння прапорців перейшло в безперестанний гуркіт, стукотіли віконниці, градом сипалися черепиця та водостічні труби, валилися комини, билися об бруківку вазони. Шарпаний вітром, почав бити дзвін кампаніли: переривчастим, переляканим, зловорожим звуком.

А вітер дув, дув усе сильніше. І гнав до берега все більші хвилі. Шум моря зростав, ставав потужнішим. Скоро це вже був не шум. Був це одностайний та глухий гуркіт, наче дудніння якоїсь диявольської машини. Хвилі росли, увінчані білою піною вали котилися на берег. Земля тремтіла під ногами. Вітер вив.

«Луна» та «Пандора Парві» не зуміли втекти. Повернулися на рейд, кинули якорі.

Крики людей, що згромадилися на терасах, ставали голоснішими, повними здивування та страху. Витягнутими руками вони вказували на море.

Морем ішла велика хвиля. Колосальна стіна води. Поставала, здавалося, на висоту щогл галеонів.

Корал схопила відьмака за плече. Щось говорила— вірніше, намагалася говорити: вітер забивав їй рота.

— …тікати! Ґеральте! Ми мусимо тікати!

Хвиля звалилася на порт. Люди кричали. Під напором мас води на тріски та скіпки розвалився мол, злітали колоди та дошки. Завалився док, зламалися та впали вантажні «журавлі» та пілони підйомників. Човни та баркаси, що стояли біля берега, підлітали вгору, наче дитячі іграшки, наче човники з кори, які вуличні хлопчаки пускають канавами. Халупи та сараї, що стояли поблизу пляжу, просто змило, не залишивши від них і сліду. Хвиля вдерлася в гирло річки, миттю перетворюючи його на диявольський казан. Із залитої Пальміри тікали натовпи людей, більшість бігла до Верхнього Міста, до стражниці. Ці вціліли. Частина дорогою втечі обрала берег річки. Ґеральт бачив, як поглинула їх вода.

— Друга хвиля! — кричав Любисток. — Друга хвиля!

І справді, була друга. А потім третя. Четверта. П’ята. І шоста. Стіни води котилися на рейд та порт.

Хвилі з неймовірною силою вдарили в заякорені кораблі— ті дико сіпалися на ланцюгах, Ґеральт бачив, як із бортів падають люди.

Кораблі, що були розвернуті до вітру носом, уміло йому протистояли. Якийсь час. Втрачали щогли одну за одною. Потім хвилі почали їх накривати. Зникали в піні й виринали, зникали й виринали.

Першим припинив виринати поштовий кліпер «Луна». Просто зник. За мить така сама доля спіткала «Фуксію»: галера розпалася. Нап’ятий якірний ланцюг розірвав корпус «Альке»— кога відразу зникла в безодні. Ніс та форштевень «Альбатроса» відірвало напором, розбитий корабель пішов на дно, як камінь. Якір «Вертіго» обірвався, галеон затанцював на гребенях хвиль, обкрутився та розбився об хвилелом.

«Ахеронтія», «Слава Цінтри», «Пандора Парві» та два невідомі Ґеральтові галеони скинули якорі, і хвилі понесли їх до берега. Ці дії тільки на перший погляд були розпачливо самовбивчі. Капітани мали на вибір або неминучу гибель на якорі, або ризикований маневр із заходом у гирло річки.

Невідомі галеони шансів не мали. Жоден не зумів навіть розвернутися. Обидва розбилися об пірс.

«Слава Цінтри» та «Ахеронтія» також не втримали стерна. Зіткнулися один з одним, зчепилися, хвилі потягнули їх на набережну та розбили на друзки. Рештки понесла вода.

«Пандора Парві» танцювала та стрибала на хвилях, наче дельфін. Але тримала курс, несена прямісінько в гирло Адалатте, що вирувало, наче казан. Ґеральт чув крики людей, що підтримували капітана.