Розділ 15

Кричали всі. Матроси, Петру Коббін, ван Фліт. Тільки Ґеральт та Аддаріо Бах не долучилися до хору.

Мовчав і Буцегарняш, напираючи на штурвал.

— Що ти робиш? — крикнув Коббін. — Куди ти? На річку керуй! Туди! На річку!

— Не вийде, — у голосі капітана чулися відчай та рішучість. — Штиль, судно керма ледь слухається, а течія все сильніша. Дрейфуємо, відпихає нас, знову несе до відгалуження. Назад у болота.

— Ні!

Коббін вилаявся. І стрибнув за борт. І поплив до пляжу.

Услід за ним у воду пострибали матроси, усі, Ґеральт не зумів жодного стримати. Аддаріо Бах сталевою хваткою осадив на місці ван Фліта, що й собі готувався стрибнути.

— Блакитне небо, — сказав. — Золотистий пісок пляжу. Річка. Надто красиво, аби виявилося правдивим. А значить, це не правдиве.

І раптом картинка затремтіла. Раптом там, де тільки що були хати рибалок, золотий пляж та течія річки з мисом, відьмак побачив на мить павутиння ліан, що до самої води звішувалося з трухлявого гілля. Багнисті береги, наїжачені пневматофорами таксодіїв. Чорне з бульбашками газів багно. Море водоростей. Нескінченний лабіринт відгалужень.

Він на мить побачив те, що приховувала прощальна ілюзія агуари.

Плавці почали кричати та бити по воді. І по черзі в ній зникати.

Петру Коббін випірнув, кашляючи, давлячись та репетуючи, весь вкритий слизькими, смугастими, товстезними, наче вугрі, п’явками. Потім зник під водою й більше не з’являвся.

—Ґеральте!

Аддаріо Бах багром притягнув човен, що пережив зустріч із крокодилом. І тепер підплив до борту. Ґном стрибнув у нього, прийняв у Ґеральта все ще отупілого ван Фліта.

— Капітане!

Буцегарняш помахав їм шапкою.

— Ні, пане відьмак! Я корабля не кину, до порту його доведу, нехай там не знаю що! А як ні, то разом із кораблем на дні лежатиму! Бувайте!

«Пророк Лобода» спокійно й велично подрейфував, заплив у відгалуження й зник там.

Аддаріо Бах плюнув на долоні, згорбився, загріб веслами. Човен полетів над водою.

— Куди?