Розділ 15

— Його смерть або наша! — зарепетував Фіш. — Бо що нам робити? Відьмаче! Захистиш нас, коли лисиця на борт забереться?

— Захищу.

Запала тиша.

«Пророк Лобода» дрейфував серед смердючих, у бульбашках вод, тягнув за собою косиці водоростей. З гілок поглядали на них чаплі та пелікани.

Моряк на носі застеріг їх криком. За мить кричали вже всі. Дивлячись на гнилий, зарослий ліанами та водоростями остов корабля. Той самий, який вони бачили годину тому.

— Ми по колу пливемо, — ствердив факт ґном. — Це петля. Лисиця впіймала нас у пастку.

— Маємо лише один вихід, — Ґеральт указав на ліве відгалуження й на киплячий там вир. — Проплисти крізь оте.

— Крізь той гейзер? — гарикнув Фіш. — Та ти здурів? Нас розірве!

— Розірве, — підтвердив Буцегарняш. — Або перекине. Або закине в трясовину, закінчимо, як ота руїна. Бачите, як у тій купелі колодами крутить? Видко, страшенну силу той вир має.

— Власне. Бачимо. Бо це, певно, ілюзія. Думаю, що то чергова ілюзія агуари.

— Певно? Ти відьмак, а розпізнати не можеш?

— Слабшу ілюзію я б розпізнав. Але ця надзвичайно сильна. Але здається мені…

— Здається тобі. А якщо ти помиляєшся?

— Виходу немає,— гарикнув Буцегарняш. — Або крізь вир, або будемо плавати по колу…

— До смерті,— закінчив за нього Аддаріо Бах. — Причому до засратої.

Дерево, що його крутило у вирі, раз у раз виставляло з води коріння: наче розчепірені руки утопленика. Вир бурився, кипів, крутився та бризкав піною. «Пророк» затремтів і раптом помчав, засмоктаний у кипінь. Дерево, яке тягнув вир, з гуркотом ударило в борт, бризнула піна. Шлюп почав колихатися й крутитися все швидше й швидше.

Усі репетували, скільки було сили.

І раптом все стихло. Вода заспокоїлася, вигладилася, наче дзеркало. «Пророк Лобода» тихесенько дрейфував собі серед порослих болотним паростям берегів.

— Ти був правий, Ґеральте, — перевів дихання Аддаріо Бах. — Це таки була ілюзія.

Буцегарняш довго дивився на відьмака. Мовчав. Нарешті стягнув шапку. Маківка його, як виявилося, була лисою, наче яйце.