Розділ 15

— Оте плесо, за мілиною. Там річка. Я впевнений. Випливемо у фарватер, зустрінемо якийсь корабель. А як ні, то й цим човном нехай і до самого Новіграда.

— Буцегарняш…

— Дасть раду. Як таке йому писане.

Кевенард ван Фліт хлипав. Аддаріо веслував.

Небо потемніло. Вони почули віддалений, протяглий грім.

— Гроза іде, — сказав ґном. — Промокнемо, хай йому дідько.

Ґеральт пирхнув. А потім почав сміятися. Сердечно та щиро. І заразливо. Бо за мить вони вже сміялися обидва.

Аддаріо веслував сильними, спокійними рухами. Човен летів по воді, наче стріла.

— Ти веслуєш, — оцінив Ґеральт, витираючи сльози, що виступили від сміху, — наче в житті ніколи нічого іншого не робив. Я думав, що ґноми не вміють ані плавати, ані під вітрилом ходити…

— Піддаєшся стереотипам.

Інтерлюдія

Чотирма днями пізніше

Аукціонний дім братів Борсоді було розташовано на площі біля вулиці Головної, що й насправді була головною артерією Новіграда, яка поєднувала ринок із храмом Вічного Вогню. Брати, що на початку своєї кар’єри торгували конями та вівцями, у старі часи мали коштів лише на сарай у передмісті. Через сорок два роки від заснування аукціонний дім займав показний чотириповерховий будинок у найбільш репрезентативній частині міста. Він усе ще залишався в руках родини, але предметом торгів було виключно коштовне каміння, головним чином діаманти, а також витвори мистецтва, стародавності та колекціонерські предмети. Аукціони відбувалися раз на квартал, незмінно в п’ятницю.

Нині аукціонна зала була повна чи не до останнього місця. Присутніх там було, як оцінила Антея Дерріс, десь із сотню осіб.

Шум і гомін стихли. Місце за кафедрою зайняв аукціоніст. Абнер де Наваретт.

Абнер де Наваретт, як і зазвичай, чудово виглядав у чорному оксамитовому каптані й золотій парчевій жилетці. Шляхетності рис його фізіономії могли б позаздрити князі, а манерам та поставі— аристократи. Таємницею полішинеля було те, що Наваретт і справді був аристократом, виключеним із роду й позбавленим спадку за п’янство, марнотратство та розпусту. Якби не родина Борсоді, Абнер де Наваретт став би жебраком. Але Борсоді знадобився аукціонер із поставою аристократа. А жоден із кандидатів не міг рівнятися з Абнером де Навареттом із точки зору екстер’єру.

— Добрий вечір пані, добрий вечір панам, — промовив він голосом настільки ж оксамитовим, як і його каптан. — Вітаю вас у Домі Борсоді на квартальному аукціоні витворів мистецтва та старожитностей. Колекція, що стане предметом торгів і з якою панство ознайомилося в нашій галереї, є зібранням унікальним і повністю походить від приватних власників.

…Переважна більшість із панства, констатую я, це наші постійні гості та клієнти, які в курсі щодо принципів нашого Дому та правил, які діють під час аукціону. Усім із присутніх тут брошури із регламентом вручено при вході. Тож я вважаю всіх поінформованими стосовно наших правил та такими, що розуміють накладені на них обмеження. Тож починаємо без зволікань.

…Лот номер один— фігурка нефритова, групова, що представляє німфу… гмм… із трьома фавнами. Виконана, згідно з нашими експертами, гномами, вік— близько ста років. Стартова ціна— двісті крон. Бачу двісті п’ятдесят. Це все? Хтось запропонує більше? Ні? Продано панові з номером тридцять шість.

Писарчуки за сусідньою кафедрою записували результати торгів.