Розділ 15

— Я до плавання річкового перейшов, — прохрипів нарешті,— бо дружина попросила. На річці, казала, безпечніше. Безпечніше, аніж на морі. Не буду перейматися, говорила, чи ти випливеш.

Він знову натягнув шапку, кивнув, міцніше вхопився за румби штурвала.

— Це вже все? — застогнав з-під кокпіта Кевенард ван Фліт. — Ми вже в безпеці?

На запитання не відповів ніхто.

Вода була густою від водоростей та ряски. Серед березового лісу почали рішуче переважати таксодії, з болота та прибережних мілководь густо стирчали їхні пневмотофори, дихальне коріння, інколи високо, десь із сажень. На острівцях водоростей вигрівалися черепахи. Кувікали жаби.

Цього разу вони почули її раніше, ніж побачили. Голосне, різке дзявкання, наче вискандована погроза чи попередження. Вона з’явилася на березі в лисячій подобі, на поваленому засохлому стовбурі. Вона дзявкала, високо задираючи голову. Ґеральт уловив у її голосі дивні ноти, зрозумів, що, окрім погроз, був там і наказ. Але наказувала не їм.

Вода під однією з колод раптом спінилася, випірнула з неї потвора, величезна, гігантська, уся покрита зелено-бурим візерунком луски, схожої на сльози. Забулькотіла, захлюпотіла, слухняна наказу лисиці, попливла, бурячи воду, просто на «Пророка».

— Це теж… — сковтнув слину Аддаріо Бах. — Це також ілюзія?

— Аж ніяк, — заперечив Ґеральт. — То водяной! — крикнув Буцегарняшу та матросам. — Вона зачарувала й пустила на нас водяноя! Очепи! Хапайте очепи!

Водяной випірнув біля самого корабля, вони побачили пласку, зарослу водоростями довбешку, вилупасті риб’ячі очі, гостроконечні зуби у величезній пащі. Потвора люто вдарила в борт раз, другий, аж увесь «Пророк» затрясся. Коли набігли матроси з очепами, він утік, занурився з плюскотом за кормою, біля самого плавника керма. І вхопив його зубами, смикнув так, що аж затріщало.

— Вирве кермо! — дерся Буцегарняш, намагаючись дзьобнути потвору очепом. — Вирве кермо! Хапайте канат, піднімайте плавник! Відженіть ту холеру від керма!

Водяной гриз і шарпав кермо, ігноруючи крики й штурханину очепами. Плавник тріснув, у зубах тварини залишився шматок дошки. Або водяной вирішив, що цього досить, або чари лисиці втратили силу, але досить було й того, що він пірнув та зник.

Чули, як на березі дзявкотить агуара.

— Що ще? — кричав Буцегарняш, розмахуючи руками. — Що ще вона нам зробить? Пане відьмак!

— Боги… — хлипав Кевенард ван Фліт. — Вибачте, що я вам не вірив… Вибачте, що ми вбили дівчинку! Боги, рятуйте нас!

Раптом вони відчули на обличчях пориви вітру. Гафель «Пророка», досі повислий, залопотів, заскрипів бом.

— Стає просторіше! — крикнув Фіш із носа. — Там, там! Широке плесо, точно річка! Туди пливи, капітане! Туди!

Річище й справді почало розширюватися, за зеленою стіною очерету замаячило щось схоже на плесо.

— Вдалося! — крикнув Коббін. — Ха! Ми виграли! Вирвалися з болота!

— Перша мітка! — крикнув матрос із лотом. — Перша міііітка!