Розділ 13

— Звідки, на дідька, взяли ви ту назву? Чи ви колись бачили відьмаків, які б марширували? Де? Коли?

— Насправді,— Аддаріо трохи знітився, — це лише трішки переаранжований «Парад силачів». Але всі гірничі оркестри грають якийсь «Парад силачів», «Вихід атлетів» або «Марш старих товаришів». Ми хотіли бути оригінальними. Тара-рара, бум, бум!

— Сповільнися, а то я помру тут.

У лісах не було ані душі. І геть інакше— на підлісних луках та улоговинах, на які вони часто натрапляли. Там тривала робота. Косили сіно, згрібали його та складали в копиці й стоги. Ґном вітав косарів веселими криками, а ті відповідали. Або ні.

— Оце нагадує мені,— указав на трударів Аддаріо, — інший марш нашого оркестру. Має він назву «Сінокоси». Часто ми його граємо, особливо влітку. А також співаємо. У нас у копальні є поет, ото він зграбно рими складає, можна навіть співати a capella. Отак воно складено:

Хлопи трави косять,

Баби сіно носять,

В небо споглядають,

Дощу виглядають.

Ми на горі стоїмо,

Від дощу стережемо,

Хуями махаємо,

Хмари розганяємо!

—І da capo! Добре під це марширується?

— Повільніше, Аддаріо!

— Не можна повільніше! Це маршова пісенька! Маршові рима й метр!

На пагорбі біліли залишки муру, видно було також руїни будинку та характерної вежі. Власне, по тій вежі Ґеральт і розпізнав храм— не пам’ятав, якого саме божества, але дещо про нього чув. У давні часи мешкали тут жерці. Розповідали, що коли їхніх зажерливості, розгульної розпусти та сваволі несила було вже терпіти, навколишні мешканці погнали жерців у густі ліси, де ті, як доносила звістка, заходилися навертати лісових потворок. Начебто з марними результатами.

— Старий Ерем, — сказав Аддаріо. — Тримаємося маршруту, та й час поки що добрий. На вечір станемо в Боровій Загаті.

Струмок, уздовж якого вони йшли, угорі шумів на камінні та перекатах, а внизу широко розливався, створюючи чималу запруду. Причиною була дерев’яно-земляна дамба, що перегороджувала течію. Біля дамби щось робилося: крутилася там група людей.

— Оце ми біля Борової Загати, — сказав Аддаріо. — Конструкція, яку ти бачиш там, унизу, — це, власне, ота загата. Використовувана для сплаву деревини з вирубок. Річка, як бачиш, сама по собі не сплавна, бо надто мілка. Тож вода збирається, громадиться деревина, а потім загату відкривають. Виникає велика хвиля, що вможливлює сплав. Таким-ото чином транспортується сировина для деревного вугілля. А деревне вугілля…