Розділ 11

На їхньому одязі були сліди крові. А дихання відгонило так, наче багато днів вони живилися виключно часником, гівном та дохлими рибами.

— Буеееех! Бууеех-хеех-хеех!

— Буе, Банг, досить смішків, до праці обидва. Паштор, вийди. Але будь поблизу.

Обидва гіганти вийшли, плескаючи широкими стопами. Горбун, якого назвали Паштором, поспішив за ними.

У полі зору відьмака з’явився Сорель Дегерлунд. Перевдягнений, вимитий, причесаний та жінкоподібний. Присунув стілець, усівшись навпроти, за спиною мав стіл, завалений книжками та гримуарами. Дивився на відьмака, поганюче посміхаючись. І бавився, колихав медальйон на золотому ланцюжку, який накрутив собі на палець.

— Я почастував тебе, — сказав спокійно, — екстрактом з отрути білих скорпіонів. Не дуже добре, га? Ані рукою ворухнути, ані ногою, ані пальцем навіть? Ані моргнути, ані слину ковтнути? Це ще нічого. Скоро почнуться непідконтрольні рухи очей та помутніння зору. Потім ти відчуєш судоми м’язів, судоми насправді сильні, у тебе напевне обірвуться міжреберні м’язи. Не зумієш опанувати скреготіння зубами, кілька зубів напевне зламаєш. З’явиться слиновиділення, а тоді й проблеми з диханням. Якщо я не дам тобі антидот, ти вдушишся. Але не турбуйся, я дам. Поки що ти виживеш. Хоча, думаю, скоро пожалкуєш, що ти вижив. Поясню тобі, у чому справа. Часу в нас удосталь. Але спершу я хотів би подивитися, як ти посинієш. …Я спостерігав за тобою, — продовжив він за мить. — Тоді, в останній день червня, на аудієнції. Ти чи не луснути був готовий від зверхності. Перед нами, людьми в сто разів за тебе кращими, яким ти й до кісточок не доростаєш. Бавила тебе й розважала— я бачив— гра з вогнем. Уже тоді я вирішив довести тобі, що гра з вогнем мусить скінчатися опіками, а втручання в справи магів та магії— настільки ж болісними наслідками. Скоро ти в тому переконаєшся.

Ґеральт хотів ворухнутися, але не міг. Кінцівки, та й усе тіло мав безвладними й нечутливими. У пальцях рук та ніг відчував неприємні мурашки, обличчя його цілком задерев’яніло, губи наче зашнурували. Чим далі, тим гірше бачив, очі його затягував та заліплював якийсь каламутний слиз.

Дегерлунд поклав ногу на ногу, заколихав медальйоном. На ньому був знак, емблема, блакитна емаль. Ґеральт не міг роздивитися. Бачив усе гірше. Чародій не брехав: помутніння зору посилилося.

— Справа, знаєш, у тому, — із нехіттю продовжував Дегерлунд, — що я планую високо зійти в чародійській ієрархії. У намірах цих та планах я спираюся на особу Ортолана, відомого тобі з візиту в Ріссберг і з пам’ятної аудієнції.

Ґеральтові здавалося, що язик його розпухає та заповнює всю ротову порожнину. Побоювався, що це не лише враження. Отрута білого скорпіона була вбивчою. Сам він ніколи раніше не відчував її дію, не знав, які результати вона може викликати в організмі відьмака. Дуже непокоївся, щосили опираючись токсину, що його нищив. Ситуація здавалася не найкращою. Порятунку, схоже, не можна було очікувати нізвідки.

— Кілька років тому, — Сорель Дегерлунд надалі насолоджувався тоном свого голосу, — я став асистентом Ортолана, на ту посаду мене призначив Капітул, а затвердила дослідницька група Ріссбергу. Мав я, як і мої попередники, шпигувати за Ортоланом і саботувати найнебезпечніші його ідеї. Цим призначенням завдячував я не лише магічному своєму талантові, але й уроді та особистій чарівності. Капітул спрямовував до старигана таких асистентів, яких той полюбляв.

…Ти можеш цього не знати, але в часи молодості Ортолана серед чародіїв панували мізогенія та мода на чоловічу приязнь, що досить часто перетворювалася на щось більше й навіть набагато більше. Молодий учень чи адепт, бувало, не мав вибору— мусив залишатися слухняним старим і в цьому питанні. Деяким це не дуже подобалося, але вони зносили те з покірливістю інструмента. А дехто таке й полюбив. До цих останніх, як ти, напевне, здогадався, належав Ортолан. Хлопчина, якому тоді пасувало його пташине прізвисько, після досвіду зі своїм прецептором на все довге життя залишився, як говорять поети, ентузіастом та прибічником шляхетної чоловічої приязні й шляхетного чоловічого кохання. Проза, як ти знаєш, окреслює такі справи коротше й образливіше.

Об литку чародія обтерся, голосно муркочучи, великий чорний кіт із розпушеним, наче щітка, хвостом. Дегерлунд нахилився, погладив його, заколихав перед ним медальйоном. Кіт неохоче мацнув медальйон лапкою. Повернувся на знак того, що забава йому нудна, заходився вилизувати хутро на грудях.

— Як ти напевне зауважив, — продовжив чародій, — уроди я непересічної, жінки, бува, називають мене ефебом. Жінок я, авжеж, люблю, але проти педерастії взагалі-то теж нічого не мав і не маю. За однієї умови: мусить те мені допомагати в кар’єрі.

…Мій чоловічій афект з Ортоланом великої жертовності не вимагав: дідуган усе одно давно вже перейшов межу як віку, коли можеться, так і віку, коли хочеться. Але я зробив усе, аби думали інакше. Аби вважали, що він цілком втратив від мене голову. Що немає такої речі, у якій він відмовив би своєму красеневі-коханцеві. Що я знаю його шифри, що маю доступ до його таємних книг і секретних нотаток. Що він обдаровує мене артефактами й талісманами, яких раніше він нікому не показував. І що вчить мене заборонених заклять. У тому числі й гоетії. А якщо ще недавно великі з Ріссбергу не звертали на мене уваги, то зараз раптом почали мене поважати, я виріс у їхніх очах. Вони повірили, що я роблю те, про що вони самі марять. І що в тому я здобув успіх.

…Знаєш, що воно таке— трансгуманізм? Що таке видоутворення? Адаптивна радіація? Інтрогресія? Ні? Тут немає чого соромитися. Я також небагато що розумію. Але всі вважають, що знаю я багато. Що під наглядом і за допомогою Ортолана я проводжу дослідження над удосконаленням людського роду. Заради того, аби виправляти та поліпшувати. Поліпшувати людську форму, викреслити хвороби та недосконалості, прибрати старість, бла-бла-бла. Оце мета й завдання магії. Іти шляхом великих старих майстрів Маласпіни, Альзура та Ідаррана. Майстрів гібридизації, мутування й генетичної модифікації.

Звістивши про своє прибуття нявканням, знову з’явився чорний кіт. Скочив на коліна чародія, простягнувся та замуркотів. Дегерлунд ритмічно його гладив. Кіт замуркотів іще голосніше, виставляючи пазурі воістину тигрових розмірів.

— Що таке гібридизація, ти знаєш напевне, бо це інша назва схрещування. Процес отримання напівкровок, гібридів, бастардів— назви, як захочеш. У Ріссберзі з цим активно експериментують, наробили вже силу-силенну чудасій, страшидл та потвор. Деякі з них знайшли широке практичне застосування, от як паразойгл, який очищає міські смітники, чи парадятел, що нищить шкідників дерев, чи мутована гамбузія, яка пожирає личинок малярійних комарів. Або вігілозавр, ящір-охоронець, чиїм убивством ти похвалявся на аудієнції. Але вони вважають це дрібницями, побічними продуктами. Те, що їх цікавить насправді, це гібридизація та мутація людей і гуманоїдів. Щось заборонене, але Ріссберг сміється із заборон. А Капітул прикриває на те очі. Або ж, що правдоподібніше, продовжує перебувати в сонному та тупому незнанні.

…Маласпіна, Альзур та Ідарран— це задокументовано— брали в роботу створінь маленьких та звичайних, аби створити з них гігантів, отих їхніх віїв, павуків, кощеїв та дідько його зна, що ще. То що ж, питали, стоїть на заваді тому, аби взяти малу та звичайну людинку й переробити її на титана, на когось сильнішого, того, хто зумів би працювати двадцять годин на добу, кого не беруть хвороби, хто запросто може прожити до ста? Відомо, що вони хотіли те зробити, начебто й робили, начебто мали успіхи. Але секрет про своїх гібридів забрали в могилу. Навіть Ортолан, присвятивши вивченню їхніх праць усе життя, мало чого досягнув. Буе та Банг, які тебе сюди притягли, — ти до них придивився? Це гібриди, магічні схрещення тролів та огрів. Нехибний арбалетник Паштор? Ні, цей якраз, скажімо так, за образом та подобою: цілком природний ефект схрещення огидної баби та поганючого хлопа. Але Буе та Банг, ха, ці вийшли прямо з пробірок Ортолана. Запитаєш: якого диявола комусь такі паскуди, якого дідька щось таке створювати? Ха, ще недавно я цього й сам не розумів. Поки я не побачив, як вони розправляються з лісорубами та вуглярами. Буе вміє єдиним ривком зірвати голову з шиї, Банг розшарпує дитинку, наче печеного курчака. А дати їм якесь гостре знаряддя, ха! Тоді вони вміють влаштувати таку криваву м’ясорубку, що хоч стій, хоч падай. Ортолан, якщо його запитати, розповість, що нібито гібридизація— це шлях до знищення спадкових хвороб, нестиме дурниці про збільшення протидії заразним хворобам та всяку таку старечу дурню. Я знаю своє. І ти знаєш своє. Такі екземпляри, як Буе та Банг, як і те щось, із чого ти зірвав пластину Ідаррана, придатні лише для одного— для вбивства. І добре, бо мені саме потрібні були знаряддя для вбивства. Щодо своїх власних здібностей та можливостей я не був упевнений. Зрештою, дарма, як з’ясувалося пізніше.

…Але чародії в Ріссберзі продовжують схрещувати, мутувати та генетично модифікувати, від світанку до заходу. І мають чималі досягнення, напродукували таких гібридів, що аж дихання спирає. Усе це, з їхньої точки зору, гібриди корисні, такі, що мають полегшити та поліпшити людям існування. І дійсно, вони за крок від створення жінки з ідеально пласкою спиною, аби можна було її трахати ззаду й одночасно мати куди поставити келишок шампанського та розкладати пасьянс.