У XIX ст. інтенсивно поширюється індустрія готельного бізнесу, якій сприяли промислова революція і розвиток залізниці. З'явилися перші готелі, а згодом готельні фірми почали об'єднуватися у мережі, отже, зростала кількість суб'єктів виробничої діяльності з надання відповідних послуг. У контексті цих подій можна виокремити передумови, які у другій половині XIX ст. і у XX ст. спричинили розвиток суб'єктів підприємницької діяльності - туристичних підприємств. Це передусім суспільно-економічні та формально-правові передумови.
Суспільно-економічним передумовам належить особлива роль у формуванні розміру, динаміки і структури туристичного руху, а також попиту на туристичні блага й послуги. Ці передумови мають принципове значення для створення та подальшого розвитку туристичних підприємств.
Виникнення у людини потреб, пов'язаних із відпочинком та рекреацією, є наслідком багатьох причин, а саме:
• промислової революції XIX-XX ст. і активного процесу індустріалізації;
• підвищення продуктивності праці внаслідок науково-технічного прогресу, який сприяв поступовому скороченню робочого часу й утворенню категорії вільного часу;
• законодавчого запровадження в багатьох європейських країнах у першій половині XX ст. оплачуваних відпусток;
• збільшення індивідуальних доходів населення, що зумовило формування так званого фонду вільного рішення2, що зумовило зміни у структурі потреб і споживання (виникнення потребу сфері відпочинку й рекреації);
• розвитку транспортних засобів (спочатку залізничного та судноплавного, а згодом - автотранспорту) для коротких та тривалих подорожей з метою відпочинку тощо;
• урбанізаційних процесів, результатом яких було збільшення міського населення та негативний вплив міського середовища на психічне та фізичне здоров'я людини.
Перелічені передумови спричинили відносно швидкий стихійний розвиток туристичного руху, що стало сприятливим ґрунтом для організаційних процесів суб'єктів пропозиції туристичних благ і послуг. Ці суб'єкти спочатку взяли на себе функцію пропонування окремих послуг (наприклад, розміщення, транспортного забезпечення, харчування), а згодом і посередництва у їх продажу та організації пропозиції, тобто пакетів надання послуг, які комплексно задовольняють потреби туристів.
Позаяк суспільно-економічні передумови мали важливе значення для розвитку туристичних потреб і попиту, впливаючи тим самим на зміни у сфері пропозиції туристичних підприємств, то формально-правові передумови здійснювали і здійснюють істотний вплив на організаційно-правові форми та спосіб функціонування суб'єктів туристичної діяльності, тобто на туристичні підприємства. У цьому контексті свідомо не беремо до уваги законодавчі аспекти, що полегшують організацію закордонних подорожей (наприклад, лібералізація паспортно-візових, митних та валютних правил). Вони також сприяли розвитку виїзного туризму, а отже, й сфери послуг, пропонованих туристичними підприємствами особам, які бажали здійснити такі подорожі.
Безсумнівно, що формально-правові передумови мають принципове значення для створення та функціонування підприємства, у тому числі туристичного, у той час коли сфера регуляторної політики державних органів (передусім законодавчих) є важливою для розвитку суб'єктів підприємницької діяльності. Законодавство кожної країни визначає сферу свободи у виборі виду та форми ведення господарської діяльності, а також її масштаби. Підтвердженням впливу формально-правових передумов на процеси створення туристичних підприємств можуть бути приклади, що ілюструють зміну виробничо-господарського укладу туристичної індустрії внаслідок набуття чинності Закону України "Про туризм" та раніше прийнятих законодавчо-нормативних документів.
У другій половині 70-х років минулого століття формально-правові передумови мали важливе значення для розвитку тогочасних державних туристичних підприємств. Це було зумовлене ухваленими рішеннями, які визначали формально-правові рамки їх створення та принципи, порядок і терміни надання готелів у комунальну та колективну власність місцевим туристичним підприємствам.
До початку 90-х років XX ст., незважаючи на постійне кількісне зростання основних показників сфери туризму, продукти нової якості не з'являлися. Екстенсивний розвиток потребував стандартизації у наданні послуг, що унеможливлювало перехід від масового конвеєрного до диференційованого туризму1.
Детальне визначення предмета діяльності туристичних підприємств призвело до уніфікації профілю роботи і структури пропозицій, але суттєво не вплинуло на ефективність їх функціонування. Можна стверджувати, що значне державне законодавчо-нормативне регулювання спричиняло поповнення туристичної індустрії новими туристичними підприємствами і водночас обмежувало їх свободу, внаслідок чого багато з них зазнало фінансових втрат. Однак потрібно пам'ятати, що це був період адміністративно-командної економіки, а отже, й відповідного управління суб'єктами туристичної діяльності.
Головним змістом Постанови ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ від 18 липня 1985 р. "Про заходи щодо розвитку туризму й удосконалення туристсько-екскурсійного обслуговування населення в країні в 1986-1990 роках і на період до 2000 року" була її соціальна спрямованість. У документі наголошувалося, що "туризм і екскурсії стали невід'ємною частиною життя народу, важливим засобом зміцнення здоров'я людей і раціонального використання вільного часу". Було окреслено широкий комплекс заходів для зміцнення матеріально-технічної бази туризму, в тому числі й в Україні. Так, по лінії Центральної ради з туризму та екскурсій ВЦРПС передбачалося будівництво туристських комплексів, готелів, баз і кемпінгів у 1986-1990 рр. на 40 тис. місць; у 1991-1995 рр. - на 60 тис, а в 1996-2000 рр. - на 70 тис. місць2.
Інший приклад стосується формально-правових передумов розвитку в нашій країні ринку приватних туристичних агенцій. Перші з них були створені на початку XX ст., але динамічного розвитку набули після 2002 р. Це в основному було пов'язано з прийнятими доповненнями до Закону України "Про туризм", який констатує: "Держава проголошує туризм одним із пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності"8.
Історично склалося так, що в Україні регулюванням туризму постійно опікується декілька державних установ (рис. 1.1). За радянських часів це була Українська рада професійних спілок, у складі якої перебувала Республіканська рада з туризму, пізніше перейменована на Українську республіканську раду з туризму та екскурсій; Державний комітет СРСР з іноземного туризму; Бюро міжнародного молодіжного туризму "Супутник"; міністерства освіти, культури, оборони та ін., що мали підвідомчі туристичні заклади1.
Рис. 1.1. Реформування органів державного управління туризмом в Україні в 1989-2011 pp.2
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Менеджмент туристичного підприємства» автора Кудла Н.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПЕРЕДМОВА“ на сторінці 2. Приємного читання.
