Усвідомлення керівництвом потреби пізнання мотивації своїх працівників є дуже важливим. Адже вони мають формувати мотиваційний механізм для підлеглих і самих себе, щоби досягти поставлених цілей, як власних, так і підприємства загалом. Минулі й сучасні теорії мотивації допомагають у реалізації цих цілей.
Найголовніші висновки для керівників, що постають із сучасних мотиваційних теорій, сформували Р. Стірс і М. Портер. Згідно з ними керівникам необхідно1:
• активно і свідомо мотивувати підлеглих;
• знати власні сильні й слабкі сторони, перед тим як модифікувати їх у інших;
• пам'ятати, що працівники мають різні вміння і здібності;
• дотримуватися принципу, що нагороди мають відповідати ефективності праці, а не залежати від стажу чи інших чинників, не пов'язаних із заслугами;
• проектувати завдання так, щоби вони були викликом і передбачали різноманітні вирішення; підлеглі мають чітко розуміти, чого від них очікують;
• турбуватися про культурний рівень, орієнтований на сприятливий психологічний клімат на підприємстві;
• перебувати близько до працівників і вирішувати проблеми в міру їх виникнення;
• прагнути до активної співучасті працівників у підвищенні рентабельності підприємства, адже працівники також зацікавлені у процвітанні підприємства.
Однією з основних умов ефективної реалізації поставлених економічних цілей підприємства є опрацювання відповідного механізму мотивації працівників.
Мотиваційний механізм - це сукупність методів, правил, способів і форм діяльності та організаційних вирішень, які регулюють процес мотивації працівників на підприємстві. У цьому процесі ніколи не використовують усіх елементів, які називаються інструментами, знаряддями мотивації. Мотивування полягає у відповідному їх доборі, адекватному до умов і цілей підприємства. Це нелегке завдання вимагає від керівництва відповідних знань людської психології, суспільних груп, володіння економічною проблематикою підприємства та його оточення.
Мотиваційні інструменти можна розподілити за різними критеріями. Загалом доцільно виокремити три групи, тобто інструменти примусу, заохочення і співучасті (рис. 2.6).
Інструменти примусу змушують працівника діяти в рамках визначеної поведінки, вони мають обов'язковий характер і підкріплені різними санкціями. Основними елементами примусу е накази, рекомендації, формальні та неформальні вказівки та норми праці, регламенти та посадові інструкції, статті Кодексу законів про працю, колективний договір у частиш обов'язків працівників.
Інструменти примусу є ефективною формою мотивації в умовах, які передбачають оперативність дій і категорично відкидають узгодження. Наказове мотивування може також бути наслідком пасивності з боку мотивованих працівників, невміння ними приймати самостійні рішення. У багатьох випадках мотивація, що ґрунтується на примусі, страху, є надзвичайно неефективною. Працівник, який мотивований примусом, докладає мінімум зусиль, зазвичай стільки, скільки потрібно, щоб уникнути санкцій.
Наказове мотивування зумовлює великі витрати, слабо впливає на ефективність праці, вимагає нагляду за реалізацією наказових завдань. З іншого боку, цей тип мотивації є легким у застосуванні, не вимагає від мотиватора жодних кваліфікацій у цій сфері.
Мотивування з використанням заохочення ґрунтується на позитивному стимулюванні, нагородженні, а не на авторитарному створенні наказів. Важливими видами заохочення є економічні та позаекономічні. Поведінка у цій сфері визначається за таким принципом: поводься відповідно до сподівань мотиватора, а натомість отримаєш певні користі (нагороду).
Інструменти заохочення мають зацікавити працівника визначеною поведінкою. Вони також слугують засобом мотивації й формування бажаного поводження і взірців поведінки.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Менеджмент туристичного підприємства» автора Кудла Н.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Практичні аспекти мотивації“ на сторінці 1. Приємного читання.
