Туристична політика розглядається як діяльність держави з розвитку туристичної індустрії та суб'єктів туристичного ринку, вдосконалення процесу туристичного обслуговування громадян і закріплення на їх основі свого політичного, економічного й соціального потенціалу. Це сукупність форм, методів і засобів впливу держави на функціонування сфери туризму для досягнення конкретних цілей збереження й розвитку галузей економіки країни.
Світова практика сформулювала засадничі підходи до визначення принципів успішності туризму, що значною мірою зумовлюють ефективність державної туристичної політики та сприяють розвитку сталого туризму. Вони в цілому мають універсальний характері спираються на вже здобутий досвід успішної туристичної діяльності. Серед них: розвиток туризму за принципом "знизу догори", коли головним суб'єктом туристичної діяльності є місцева громада, ресурси туристичної сфери забезпечуються місцевою економікою; заснування ефективного партнерства і співробітництва всіх учасників туристичної діяльності та здійснення рівноправного розподілу вигод, отриманих внаслідок розвитку туризму; організація інформованості щодо туризму, втому числі й науково-аналітичні дослідження, що створює підґрунтя для запровадження інтегрованого планування та кооперації; дотримання обмежень туристичного впливу, об'єднання туристичної діяльності з оточенням: екологічним, економічним, соціальним та культурним1.
У нормах чинного законодавства України зазначено, що державна політика у сфері туризму визначається Верховною Радою України, її пріоритетними напрямами є: удосконалення правових засад регулювання відносин у галузі туризму; забезпечення становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму; створення нових робочих місць; розвиток в'їзного та внутрішнього туризму, сільського, екологічного (зеленого) туризму; розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому туристичному ринку; створення сприятливих для розвитку туризму умов шляхом спрощення та гармонізації податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів регулювання; забезпечення доступності туризму та екскурсійних відвідувань для дітей, молоді, людей похилого віку, інвалідів та малозабезпечених громадян завдяки запровадженню пільг стосовно цих категорій осіб1.
Національна туристична політика покликана забезпечувати ефективне використання туристичних ресурсів, розробляти стратегічні плани щодо розвитку туризму з урахуванням уникнення можливих серйозних екологічних та соціально-культурних проблем, сприяти поліпшенню довкілля, забезпечувати високий рівень задоволення потреб туристів з одночасним збереженням привабливості місця туристичного призначення тощо.
Побудову національної політики туризму доцільно розпочинати з місцевого рівня, з визначення стратегій розвитку регіонів. Стратегічні цілі мають передбачати вирівнювання фінансових можливостей і створення сучасної економічної та соціально-культурної регіональної інфраструктури.
Беручи до уваги особливості розвитку туризму в Україні та вплив глобалізації на реформи, що відбуваються в суспільстві, національна туристична політика має сприяти створенню передумов для формування духовного і культурного середовища в державі.
Узагальнюючи викладене, можна сформулювати такі вимоги до державної туристичної політики України (рис. 3.3).
Отже, головною метою туристичної політики має стати регулювальний та своєчасний вплив на розвиток туризму з боку уловно-важених органів. Залежно від рівня, на якому вона визначається і реалізується, розрізняють: державну туристичну політику, регіональну і туристичну політику окремих підприємств, що займаються туризмом.
Прийнятий Верховною Радою України 15 вересня 1995 р. Закон "Про туризм" констатує: "Держава проголошує туризм одним із пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності". Він є основоположним законодавчим актом, що визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики в галузі туризму, всебічно регламентує туристичну діяльність в Україні, створює умови для стимулювання
Рис. 3.3. Основні аспекти державної туристичної політики
ділової активності суб'єктів туристичного підприємництва, забезпечує оптимальний рівень державного регулювання процесу розвитку вітчизняного туризму.
Закон України "Про туризм" від 18 листопада 2003 р. № 1282-ІУ визначає загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму та спрямований на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров'я, безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей. Він регламентує засади раціонального використання туристичних ресурсів та регулює відносини, пов'язані з організацією і здійсненням туризму на території України.
Нормативно-правова база туристичної діяльності регулюється як спеціальним, так і загальним законодавством. До норм загального законодавства належать: Конституція України, якою закріплені основні права і свободи людини, їх гарантії; Закони України "Про захист прав споживачів", що є основою державного регулювання безпеки товарів і послуг з метою захисту людини, її майнового та природного середовища; "Про порядок виїзду із України і в'їзду в Україну громадян України"; "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"; "Про страхування"; "Про рекламу"; "Про державний кордон України"; "Про охорону навколишнього природного середовища"; "Про правовий статус іноземців"; "Про підприємництво"; "Про підприємства в Україні"; "Про охорону культурної спадщини" тощо.
Економічне оточення
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Менеджмент туристичного підприємства» автора Кудла Н.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Політико-правове оточення“ на сторінці 2. Приємного читання.
