Розділ «8.4. Спеціалізація посередників і форми вертикальної інтеграції в каналах дистрибуції»

З вище викладеного бачимо, що учасниками канал і н дистрибуції можуть бути різні тини підприємств. Поряд з міжконтинентальними туристичними агенціями зі оптовим охопленням успішно функціонують невеликі сімейні фірми, які обслуговують менш вишукані (а інколи й дуже нетипові) потреби різних середовищ.

Розмір підприємства можна визначити за допомогою таких чинників:

- засобів виробничого характеру (наприклад, кількості персоналу, кількості номерного фонду, кількості місць на кемпінгу, кількості місць для споживання їжі тощо);

— досягнутих виробничих результатів.

Оптимальний розмір туристичного підприємства повинен прив'язуватися до принципу господарності. З економічного погляду оптимальними можна вважати розміри фірми, яка за даних виробничих ресурсів і затрат досягає позитивних результатів при найменших затратах живої й уречевленої праці. На практиці оптимальну величину можна розглядати з позиції одержання максимального прибутку або мінімізації затрат виробництва.

Як показує практичний досвід, встановити хоча б верхні чи нижні межі оптимальності для окремих тинів підприємств дуже важко, а навіть неможливо через величезну диверсифікацію туристичного ринку, який створює можливість і необхідність виходу з диверсифікованою пропозицією послуг. Це також залежить від уміння використання керівництвом доступних і залучених засобів. Завдяки цьому невеликі сімейні готелі можуть конкурувати з великими ексклюзивними готелями, враховуючи місткість місцевого ринку і переваги покупців, а також пропонуючи у своїх об'єктах затишок, домашню атмосферу, високий рівень інтеграції з клієнтом, не маючи проблем з бюрократією, яка трапляється у великих організаціях. Малі підприємства можуть входити у сегменти рийку, які для великих корпорацій мають маргінальний характер. Диференційоване використання ресурсів спричиняє те, що двоє підприємців, які володіють у тих самих умовах аналогічною виробничою майстернею, можуть, з огляду нарізні вміння і зусилля, отримати різні фінансові результати.

Отже, на прибутковість підприємства великий вплив мають управлінські навички його керівництва. Одними ділянками туристичних послуг управляти легше, іншими -важче. Однак ведення малих фірм (ресторанів, пансіонатів, мотелів, кав'ярень тощо) не вимагає значних зусиль, тому що не потребує великого капіталу і забезпечує працевлаштування сім'ї. Часто родинний бізнес розпочинають люди, які бажають працювати на себе, навіть коли заробляють менше і важче, аніж могли б заробити, працюючи на інших.

У світовому туристичному бізнесі в основному переважають мегаагенції, великі конгломерати і готельні ланцюги міжконтинентального охоплення, які складають більшу частину оборотів.

Туристичні гіганти володіють величезними фінансовими ресурсами, розвинутою системою маркетингу та іншими стратегічними ресурсами, які дозволяють вийти па будь-який рийок.

Підприємства з падання туристичних послуг приймають різні асортиментні профілі, що пов'язало з їх капітальними ресурсами. Серед багатьох фірм можна зауважити стійку тенденцію до розширення сфери спеціалізації. До є похідною комплексності туристичного попиту й еволюції концепції прибутку. Відхід від концепції "галузевого прибутку" (отриманого від продажу окремих послуг) на предмет "глобального прибутку" при диференційованій нормі прибутку, яка формується у різних галузях в умовах різнорідної кон'юнктури, дозволяє максимально збільшувати його сукупну масу. Розширюючи профіль своєї діяльності, підприємства збільшують здатність стратегічного маневру й обмежують ризик, який пов'язаний з власною спеціалізацією. Завдяки глобальному баченню можна більш успішно вести конкурентну боротьбу, ніж вкладати ресурси в один сектор.

Велика фірма з широким профілем послуг створює можливості комплексного планування свого розвитку. Деякі сегменти туристичного ринку бувають до такої міри насичені або є місцем непримиренної конкурентної боротьби, що стають малоприбутковими. Тому багато підприємств по бажає розміщувати капітал в одній експлуатаційній ділянці. Численні приклади такої політики доводять залізничні та судноплавні перевізники, розміщуючи капітали в авіаперевезеннях, готельному бізнесі та туристичних агенціях. Велика фірма, що володіє значними фінансовими і людськими ресурсами, може маніпулювати на ринку, на якому розпоряджається обмеженими ресурсами, оскільки однією з її переваг с можливості розширення, якщо виникне потреба у збільшенні частки на цьому ринку. Найкоротшим шляхом для розширення діяльності у нових сегментах ринку є поглинання інших підприємств, які мають досить стійкі позиції. Отже, виникнення концентрації туристичного ринку є результатом об'єднання (злиття) підприємств та створення цілком нових об'єктів.

Щодо рівня і форм концентрації капіталу можна виділити декілька видів агенцій. Мегаагенції, як "American Automobile Agency" (AAA) чи "Thomas Cook", запроваджують регіональні офіси у багатьох містах, а у великих метрополіях численні офіси є немов великими товарними домами та супермаркетами послуг. Великі гуртові обороти дозволяють їм надавати різні знижки. Завдяки інтегрованим комп'ютерним мережам лідери туристичного ринку пропонують довільні пакети послуг як споживачам, так і меншим агенціям.

Консорціуми виникли в результаті об'єднання незалежних менших агенцій як реакція на конкурентні дії мегаагенцій. Консорціуми с групою, яка ставить собі за основну мету краще використання ресурсів об'єднаних учасників. Незалежно від суми членських внесків умовами прийняття до об'єднання може бути рентабельність і ступінь модернізації матеріальної бази. Консорціуми можуть мати регіональне, державне або світове охоплення. Об'єднання забезпечує своїм членам різні вигоди: отримання знижок, обмін інформацією, організацію популяризації, організацію туристичних ярмарків тощо.

На відміну від консорціумів, на багатьох закордонних ринках функціонують кооперативи, які є формою визначеної функціональної концентрації. Кооператив об'єднує незалежні агенції, які співпрацюють для досягнення спільної мсти (найчастіше популяризації якогось туристичного продукту, пов'язаного з визначеними подіями, наприклад, олімпіада, конгрес тощо).

Однією з форм кооперації є франчайзинг, який представляє довготермінову угоду, що стосується співпраці між юридично та економічно незалежними суб'єктами: підприємством франчайзера, а також одним або багатьма підприємствами. Компанія, що передає незалежній людині чи компанії право на продаж продукту і послуг цієї компанії, називається "франчайзер". Компанія (чи підприємець), що купує ці права, називається "франчайзі". Франчайзер, як правило, видає ліцензію чи передає в право користування свій товарний знак, ноу-хау й операційні системи за франчайзинговим договором. У цьому договорі франчайзі зобов'язується продавати цей продукт чи послуги за заздалегідь визначеними правилами ведення бізнесу, які встановлює франчайзер. В обмін на здійснення всіх цих правил франчайзі одержує дозвіл використовувати ім'я компанії, її репутацію, продукт і послуги, маркетингові технології, експертизу та механізми підтримки. Щоб одержати такі права, франчайзі робить початковий внесок франчайзеру, а потім виплачує щомісячні внески "роялті". Це своєрідна оренда, тому що франчайзі ніколи не є повним власником товарного знака, а просто мас право використовувати товарний знак на період виплати щомісячних внесків. Суми цих впесків обумовлені у фрапчайзинговому договорі (контракті) і є предметом переговорів. Фрапчайзипговий пакет (повна система ведення бізнесу, передана франчайзі) дозволяє відповідному підприємцю вести свій бізнес успішно, навіть не маючи попереднього досвіду чи освіти в цій сфері.

Об'єднання, які базуються на франчайзингу, з'явилися па противагу мегаагенціям та консорціумам, а їх охоплення здебільшого не виходить за межі країни. До найбільших таких об'єднань належать американські "Express Travеl" і "Uniglobe". Франчайзингові договори укладають агенції, які організовують відпочинок, проживання, харчування, оренду автомобілів.

Підприємства сплачують внески відповідно до встановленого в договорі розміру, здебільшого у формі сплати визначеного відсотка з обороту, фінансуючи таким чином подальші спільні видатки. Основними перевагами членства є:

- одержання ринкової інформації щодо попиту;

- створення спільних концепцій туристичного продукту та його варіантів;