Розділ «1.5. АНАЛІЗ І СТАН РОЗВИТКУ ПРОДОВОЛЬЧОГО РИНКУ»

Щодо економічної свободи, то уряд України обмежує право підприємств на здійснення зовнішніх торговельних операцій щодо багатьох видів товарів; місцеві органи самоврядування обмежують потік товарів між містами і регіонами; створення нових компаній та спільних підприємств жорстко регламентується і часто передбачає численні санкції державних органів, що створює умови процвітання кримінальних явищ (корупція).

Часто гальмом на шляху ринкових перетворень є і економічна політика уряду України, яка відзначається надмірною непередбачуваністю, збільшенням грошової маси, що супроводжується інфляційними явищами. Бюджетні обмеження не дотримуються, навіть якщо їм надано форми закону; розмежування економічних функцій між гілками влади залишається нечітким; значні повороти у банківській політиці, зовнішній торгівлі, ціновому регулюванні тощо.

Обмежуючись власним економічним простором, Україна має складнощі розбудови засад ринкової економіки.

Необхідним є економічне спілкування України з іншими країнами Європи і світу, що дозволить не лише запозичити позитивний досвід, але і залучити іноземні інвестиції на взаємовигідних умовах. З огляду на це, важливого значення набуває розвиток міжнародної торгівлі, у першу чергу продукцією аграрного сектору.

Національний продовольчий ринок України найтісніше взаємодіє з країнами Європейського Співтовариства, колишнього Радянського

Союзу (Росія, Білорусь), Східної Європи (Польща) і країнами Азії (Туреччина і Китай). У недавньому минулому переважний торговельний оборот України припадав на Росію і Білорусь. Таке спрямування торгівлі, з одного боку, є цілком природним, оскільки ці країни є найближчими її сусідами, а з іншого - неприродним, оскільки Україна торгувала з цими країнами тому, що українські підприємства практично не мали вибору. Тепер, за умов лібералізації торгівлі, характер української торгівлі зазнає кардинальних змін, і тому слід очікувати скорочення торговельного обігу з країнами колишнього Радянського Союзу й розширення з країнами Європи та Азії.

Розвиток економічних відносин з Європою вимагає від України попереднього вирішення низки проблем, по-перше, укласти специфічний блок торговельних угод з Європейським Співтовариством, подібних до ЄЄ та країн Східної Європи,, по-друге, заохочувати західноєвропейські інвестиції в Україну, що забезпечуватиме у майбутньому значну частку торговельного обороту; по-третє, найважливіша проблема полягає у тому, що Україна має заохочувати власні підприємства до виявлення нових торгівельних партнерів у Європі через здійснення сприятливої тарифно-податкової політики, підтримки стабільної макроекономічної ситуації, яка стимулює пошук нових іноземних ринків.

За умови існування відкритої системи зовнішньої торгівлі, Україна могла б досягти різкого зростання обсягів національного промислового експорту.

Розбудова національного продовольчого ринку потребує значних фінансових коштів, у першу чергу іноземних інвестицій. Іноземні інвестиції в Україну стримуються у першу чергу через те, що її нинішня економіка є занадто нестабільною, що обмежує здійснення довготермінових інвестицій.

Соціально орієнтоване ринкове господарство усуває централізоване державне планування, але визнає необхідність державного регулювання економіки.

Ринкові регулятори достатньо ефективно оптимізують попит і пропозицію, постійно продукуючи можливості розширеного відтворення продовольства, створюючи умови підвищення якості продукції.

Організація та управління ринком продовольства здійснюється на всебічно аргументованій законодавчій основі.

Здатність складових аграрного виробництва - землі, робочої сили та капіталу надають ринковій системі переваг у виробництві продуктів харчування. Знаряддя і предмети праці аграрія послуговуються обробітку землі, від якості та інтенсивності використання якої залежить продуктивність рослинництва. Водночас і тваринництво може успішно розвиватися лише на основі ефективного використання земельних угідь.

Удосконалення аграрної політики України гальмується аграрною кризою - неспроможністю продуктивних сил і виробничих відносин забезпечити поступальний розвиток економіки.

Важливим засобом вирішення проблем розбудови національного продовольчого ринку є організаційний вплив як складовий елемент механізму його функціонування. Обґрунтовано передумови та теоретичні засади становлення ринкових відносин в аграрному виробництві України.

Основними причинами недосконалості національного продовольчого ринку є: розуміння ринкових відносин як простої системи купівлі-продажу, що автоматично регулює соціально-економічні процеси; нехтування сучасними світовими тенденціями в еволюції суб'єктів ринку; руйнація багатьох сільськогосподарських підприємств, гальмування формування високотоварного аграрного сектору.

Саме держава має стати тим організаційним чинником, що створює сприятливе середовище трансформації ринкових відносин. Світова практика переконує, що розвинені економічні системи поєднують ринкові засади, ґрунтуються на об'єктивних законах ринку і механізмі державного регулювання.

Ефективність формування та функціонування національного продовольчого ринку залежатиме від досконалості відносин власності у першу чергу в аграрному секторі.