Розділ «1.5. АНАЛІЗ І СТАН РОЗВИТКУ ПРОДОВОЛЬЧОГО РИНКУ»

Скорочення виробництва основних видів продукції харчування вимагає визначення критичної межі дестабілізації продовольчої безпеки держави. Визначити її можливо на основі результатів дослідження Українського науково-дослідного інституту гігієни харчування щодо норм фізіологічного прожиткового мінімуму (мінімальний продуктовий кошик). Душове річне споживання населенням України м'яса і м'ясопродуктів становить 5,4 кг; риби і рибопродуктів - 14,1; молока і молочних продуктів (у перерахунку на молоко) - 353,3 кг; яєць - 246.2 шт.; олії - 7.1 кг; цукру - 26,8; хлібопродуктів (хліб і макаронні вироби у перерахунку на борошно, крупи та бобові) - 93,8; картоплі - 90,1; овочів і баштанних - 106,8; плодів і ягід - 61,3 кг. Межею енергетичної насиченості раціону харчування, нижче якої починається голодування з незворотними фізіологічними змінами, є 1500 ккал на добу.

Енергетична цінність середньодобового науково обґрунтованого раціону становить 2928 ккал.

Кількісний склад критичної межі виробництва поєднує фонд споживання за мінімальними фізіологічними нормами, втрати продукції в аграрному виробництві, переробку на нехарчові цілі, промислове споживання, природні втрати та резерв, регіональні потреби без експорту-імпорту продовольства.

Вихід на зовнішній ринок визначається першочерговим насиченням регіональних та загальнонаціонального ринків.

Важливішою організаційною умовою є державна підтримка спеціалізації виробництва, що історично склалося у регіонах стосовно продукції рослинництва та тваринництва.

Основними причинами негативів аграрної реформи в Україні є: - розуміння ринкових відносин як простої системи купівлі-продажу, що виступає автоматичним регулятором соціальноекономічних процесів. Результат - порушення міжгалузевих вартісно-натуральних пропорцій, збитковість аграрного виробництва, деградація промисловості, що забезпечує аграрний сектор ресурсами;

- нехтування сучасними світовими тенденціями в еволюції суб'єктів ринку, якими може бути дрібне підприємництво, що стало основою реформування крупних та середніх аграрних підприємств. Це значною мірою призвело до руйнації багатьох сільськогосподарських підприємств, загальмувало формування високо-товарного аграрного сектору.

Господарства населення дещо збільшили виробництво, але практично вичерпали свої можливості зростання. Замість посилення інтеграції сільського господарства з переробними підприємствами здебільшого відбувся розрив господарсько-економічних зв'язків.

Сучасний ринок регулюється державою за допомогою правових актів ринкового спрямування, фінансової підтримки науки, освіти, культури, соціального захисту населення, через податкову, кредитну, банківську системи, політику ціноутворення та інші регулятори, що забезпечують державну соціально-економічну політику.

Сучасна світова практика свідчить, що розвинені економічні системи поєднують ринкові засади, ґрунтуються на об'єктивних законах ринку (попиту, пропозиції, конкуренції, вільного ціноутворення тощо) і механізми державного регулювання, виконуючи наступні регулюючі функції:

1. законодавча - опрацювання системи економічних, соціальних та організаційно-комерційних нормативних актів із формування "правил гри", що є гарантом однакових прав і можливостей усіх форм власності та господарювання. Так, захист конкуренції (основної умови і регулятора ринкової економіки) здійснюються на основі антимонопольного законодавства, що дозволяє суб'єктам ринкової економіки реалізувати власні інтереси, вимушує їх діяти узгоджено, не порушуючи вимог об'єктивних законів ринку, без команд і наказів, принадних директивній економіці;

2. стабілізуюча - підтримання високого рівня зайнятості, ринкової рівноваги, стимулювання економічного зростання шляхом визначення цілей, напрямів і пріоритетів економічного розвитку держави, виділення відповідних ресурсів їхньої реалізації, використання грошово-кредитних та бюджетно-податкових важелів; пропозиції грошової маси; забезпечення зайнятості і доступності цін, боротьби з інфляцією і безробіттям;

3. розподільча - досягнення справедливого розподілу доходів у суспільстві, ефективне розміщення ресурсів в економіці на основі усунення певних недоліків ринкової системи, запроваджуючи відповідну фінансову, податкову політику, політику регулювання цін; встановлення і контроль дотримання вимог щодо мінімальної заробітної плати тощо.

Отже, серед низки організаційних елементів ринкового механізму регулююча роль держави надзвичайно важлива у структурній перебудові національної економіки, і, зокрема, формуванні продовольчого ринку. Проте жоден із державних регуляторів економіки не є ідеальним, оскільки, даючи позитивний ефект в одному випадку, призводить до негативних наслідків в іншому.

Ринковий механізм діє як об'єктивна, не залежна від волі та свідомості людей сила. Завдяки такому механізму ринкова економіка є упорядкованою Ринковий механізм саморозвивається у міру еволюції товарного господарства, але ті завдання, які розв'язуються за його допомогою, незмінні і зводяться до координації господарської діяльності суб'єктів ринку.

1.5.2. Сучасний стан розвитку продовольчого ринку

Суб'єктами аграрного ринку є усі відокремлені одна від одної одиниці господарювання агропромислового комплексу, що керуються власними виробничо-комерційними інтересами. Але усі вони потребують постійного відновлення виробничо-комерційних взаємозв'язків, оскільки є учасниками єдиного процесу відтворення продовольчих та непродовольчих товарів, виготовлених із сільськогосподарської сировини, що взаємопов'язані послідовно, оскільки кожний є споживачем ресурсів, вироблених на попередній стадії відтворювального циклу, і одночасно - виробником ресурсів, призначених до споживання на наступній стадії.

Світовий досвід переконує, що баланс інтересів усіх учасників єдиного виробничого процесу має встановлюватися єдиним центром за допомогою системи нормативних та законодавчих важелів.

Виробники орієнтуються на запити та платоспроможність покупців. На цьому підґрунті формується механізм контролю над виробником та економічна залежність його від споживача.

Розпад механізму розподілу продовольчих ресурсів та відсутність його ринкової системи сприяли виникненню численних посередницьких структур на продовольчому ринку. Тому збут сільськогосподарської продукції проводять комерційні структури, що призвело до підвищення цін та визначило неконкурентоспроможність вітчизняної продукції. Цим скористалися економічно розвинуті країни з ринковою економікою у спрямуванні майже неконтрольованого експорту продовольства в Україну, витіснення товаровиробника із вітчизняного продовольчого ринку (табл. 1.3).