Розділ 2. РИНОК І РЕСУРСИ НЕПРОДОВОЛЬЧИХ ТОВАРІВ

2.1. ФОРМУВАННЯ І СТРУКТУРА РИНКУ НЕПРОДОВОЛЬЧИХ ТОВАРІВ

2.1.1. Особливості виробництва непродовольчих товарів

Серед галузей промисловості, які забезпечують виробництво непродовольчих товарів, провідне місце займає легка промисловість. її виробничий потенціал включає 25 підгалузей, більш як 600 підприємств та організацій.

Легка промисловість функціонує на основі багатобічних зв'язків з різними галузями народного господарства. Вона є значним споживачем сільськогосподарської та хімічної сировини, продукції машинобудування й металообробки і водночас - постачальником різних товарів. Підприємства легкої промисловості виробляють переважно товари народного споживання і ряд виробів промислового призначення. До галузі належить первинна обробка льону-довгунця та інших луб'яних культур, конопле-джутове, сітков'язальне, трикотажне, швейне, валяльно-повстяне, шовкомотальне, лляне, вовняне, шовкове виробництва. Вона охоплює виробництво взуття, випуск нетканих матеріалів, натуральних і штучних шкір, штучного хутра, хутрових виробів. Серед інших товарів народного споживання вагоме місце займають хіміко-фармацевтичні продукти, меблі, будівельні матеріали, скляно-фарфоро-фаянсові вироби тощо.

Виробництво продукції легкої промисловості у великій мірі залежить від забезпеченості України різними видами сировини (льоноволокно, вовна, шкіра) та потребами ринку (внутрішнього і зовнішнього). Територіальна організація легкої промисловості зумовлена перш за все впливом споживчого та сировинних факторів. Кожен із цих факторів діє по-різному - залежно від стадії виробництва та техніко-економічних особливостей галузі.

Підприємства первинної переробки сировини тяжіють до сировинних баз. Зокрема, волокнисті культури обробляють у місцях їхнього виробництва, а тваринницька сировина піддається первинній переробці далеко від сировинних баз. Миття вовни можна здійснювати на шляху транспортування сировини за наявності водо- та паливопостачання. Розміщення виробництва шкіри може бути сполучене як з тваринницькою базою, так і з центром споживання м'яса.

На відміну від первинної обробки сировини, виробництво готової продукції характеризується більш складним розміщенням. При виборі варіанту розміщення враховують сировинний, споживчий та трудові фактори. Забезпеченість тієї або іншої території робочою силою має велике значення. Легка промисловість - найбільш пра-цемістка галузь і разом з тим населення є споживачем готової продукції. Таким чином, райони, забезпечені трудовими ресурсами, масово споживають продукцію легкої промисловості та тим самим створюють сприятливі умови для розміщення її підприємств.

Отже, однією з особливостей розміщення підприємств легкої промисловості є територіальне їх сполучення з важкою індустрією - наприклад, металургією, - що дозволяє раціонально використовувати трудові ресурси. На розміщення легкої промисловості (особливо її головної галузі - текстильної) великий вплив справляє науково-технічна революція.

Від виробничої діяльності підприємств легкої промисловості залежать умови життя і стан здоров'я населення, задоволення його попиту на предмети споживання. Рівень розвитку й організації виробництва непродовольчих товарів є одним з показників народного добробуту і важливою передумовою гармонійного розвитку людини.

2.1.2. Структура ринку непродовольчих товарів

2.1.3. Структура ринку непродовольчих товарів України

Характерною особливістю споживчого ринку останніх років, як і взагалі після набуття незалежності Україною, є зростання на ньому питомої ваги імпортних товарів. Якщо п'ять років тому частка продажу споживчих товарів, вироблених за межами України, у товарообороті підприємств торгівлі (юридичних осіб) становила 26 % (із них продовольчих - 8 %, непродовольчих - 38 %), то за 9 місяців 2009 р. - 36 % (із них продовольчих товарів - 12 %, непродовольчих - 48 %). Нині на внутрішньому ринку пропонують практично тільки імпортне: аудіо- та відеообладнання (97 %), взуття (96 %), трикотаж (91 %), електропобутові прилади (90 %) тощо.

Зростання імпортозалежності посилює відкритість економіки України, що робить її надмірно вразливою від зовнішньої кон'юнктури. Найбільш вагомими причинами експансії імпорту на внутрішньому споживчому ринку є низька конкурентоспроможність вітчизняних товарів і відкриття внутрішнього ринку в результаті інтеграції до світових господарських структур, зокрема до СОТ.

Значний дисбаланс розвитку світової економіки та структурну відсталість української економіки, її неготовність до різких коливань попиту та загострення конкуренції на сировинних ринках продемонструвала криза, яка розгорталася у світі у 2008-2009 роках.

Економічна криза деформувала усталену протягом кількох років структуру промисловості. На перший погляд, вона стала більш збалансованою, що проявилося в зменшенні частки галузей, орієнтованих на виробництво сировини та напівфабрикатів. Водночас, спад в сировинних галузях не компенсувався відповідним збільшення частки технологічних та наукоємних сегментів промисловості.

Україна відчула негативні наслідки світової фінансово-економічної кризи з квітня 2008 року, по-перше, через різке скорочення зовнішнього попиту. У цілому в 2009 році можна умовно виокремити три періоди падіння промислового виробництва:

- перший період (січень - лютий) - продовження рецесійних процесів у вітчизняному промисловому комплексі, розпочатих у III кварталі 2008 року. Падіння виробництва у промисловості у січні становило 33,8 відсотка, у січні - лютому - 32,6 відсотка. У цей час не лише вплив світової фінансової кризи спричинив згортання виробництва, а й невизначеність питання з газопостачанням на початку 2009 року. Як наслідок, упродовж січня значна кількість підприємств хімічної та металургійної галузей фактично не працювала або працювала на мінімальній потужності;

- другий період (березень - травень) - період певної адаптації промислових виробників до кризових умов господарювання та формування нових схем організації виробництва. Два місяці поспіль кумулятивний показник залишався на одному рівні ("-" 31,8 відсотка, у січні - травні - "-" 31,7 відсотка). У цей період виробникам доводилося вирішувати не лише проблеми втрати зовнішніх ринків, а й проблеми, пов'язані із:

S скороченням обсягів фінансування майже з усіх джерел, але в першу чергу обмеженням кредитування (встановлення більш жорстких умов отримання кредитів, підвищення відсоткових ставок на кредити внаслідок погіршення ліквідності банківських установ);