Розділ «2.2. ПОТЕНЦІАЛ І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ РИНКУ ЛЕГКОЇ І ТЕКСТИЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ, ТРИКОТАЖНОЇ, ШКІРЯНОЇ І ХУТРЯНОЇ ГАЛУЗІ»

2.2.1. Особливості виробництва легкої і текстильної промисловості

Українська легка промисловість сьогодні є потужним багатогалузевим комплексом з виробництва товарів народного споживання. Вона забезпечує приблизно 150 тис. робочих місць. Цей соціально вагомий сектор економіки орієнтований на кінцевого споживача. Потенціальні можливості підприємств легкої промисловості дозволяють виробляти широкий спектр товарів, здатних задовольнити увесь попит внутрішнього ринку. На підприємствах галузі, розташованих в усіх регіонах України, зосереджено близько 7 % загальної чисельності промислово-виробничого потенціалу промисловості і 2,4 % виробничих фондів.

У галузі легкої промисловості функціонує понад 10 тис. підприємств, з них у текстильній промисловості - близько 2,5 тис, з виробництва готового одягу і хутра - близько 6 тис, шкіри і шкіряного взуття - близько 1,5 тис. Практично всі підприємства легкої промисловості приватизовані, а ті, що знаходяться у державній власності, становлять менше 1 %.

Галузь складається з 17 підгалузей, має потужний виробничий потенціал, здатний виробляти широкий спектр товарів широкого вживання і промислового призначення. Водночас легка промисловість пов'язана з багатьма суміжними галузями і обслуговує весь господарський комплекс країни.

Список лідерів внутрішнього ринку очолює багатопрофільний торгово-виробничий концерн "Текстиль-Контакт", основний вид діяльності якого полягає у виробництві і реалізації всіх видів тканин, штучного хутра, трикотажних полотен, прикладних матеріалів, фурнітури (понад 20 тис. найменувань). Виробництво такого різноманітного асортименту стало можливим завдяки великим бюджетним замовленням на бавовняні, шерстяні і напівшерстяні тканини, а також на речове і постільне майно відомчого призначення для ряду міністерств і відомств.

Іншим об'єднанням з промисловим, науковим і фінансовим потенціалом, яке швидко розвивається, є корпорація підприємств "Текстиль-Україна" (зареєстрована в грудні 1999 р.). її розвитку сприяють великі фінансові партнери з Росії. До складу корпорації входять 27 підприємств по всій території України, і на них виробляється практично весь асортимент продукції легкої промисловості. Провідна роль у завоюванні зовнішніх ринків збуту вже кілька років належить АТ "Україна" (м. Житомир), що поставляє свої вироби до Німеччини, Чехії, Словенії, Хорватії, Угорщини, Польщі; АОЗТ "Черкаський шовковий комбінат", який реалізує шовкові тканини до СІЛА, Данії, Чехії, Угорщини; ВАТ "Рівнельон"; ЗАТ "ВОЗКО" (м. Вознесенськ).

Успішно освоюють нові зразки одягу і реалізують до країн далекого і близького зарубіжжя ЗАТ "Черкаське трикотажне підприємство "Любава", фірма "Украмтекс" (м. Бровари). Торгова марка Аlmatti є найбільшим виробником високоякісного верхнього одягу. Кожний рік Аlmatti пропонує жінкам понад 100 моделей пальт, плащів, курток і костюмів різних кроїв, силуетів і стильових рішень.

Інвестиційна привабливість підприємств легкої промисловості у розміщенні капіталу (у вигляді фінансів, обладнання, сировини) полягає в швидкій окупності вкладень, завдяки незначним строкам виробництва і реалізації продукції, в швидкому переформуванні асортименту, наявності місцевих сировинних ресурсів (вовна, льон, шкірсировина) і потенціальній ємності ринку України.

Висока конкурентоспроможність провідних компаній національної легкої промисловості, зростаючий середній доход населення, історична розвиненість легкої промисловості України дозволяє галузі знайти значні можливості. Легка промисловість в Україні має серйозні перспективи для подальшого розвитку навіть за участі сильних конкурентів на ринку.

У 2007 р. Міністерством було розроблено ряд заходів, направлених на удосконалення державного регулювання розвитку легкої промисловості, підтримку інноваційно-інвестиційних проектів, удосконалення структури виробництва з урахуванням розвитку світових ринків товарів легкої промисловості, розвиток вітчизняної сировинної бази, проведення ефективної митно-тарифної політики, забезпечення сертифікації продукції і впровадження систем управління якістю, а також науково-технічне забезпечення технологічного переоснащення підгалузей легкої промисловості. Крім того, раніше Кабінет міністрів України схвалив концепцію Державної програми розвитку легкої промисловості на період до 2011 р. Відповідне розпорядження уряду № 673 датовано 27 грудня 2006.

За даними Держкомстату обсяг продаж у 2004 році становив 480-510 млн кв.м на $600-650 млн, кількість операторів - приблизно 80 вітчизняних виробників, більш 50 великих імпортерів. Частка імпортної продукції склала 80-85 % (у кількісному вираженні). Структура продажів - тканини з натурального шовку - 0,05-0,1 %, вовняні тканини - 5-6 %, бавовняні - 50-55 %, лляні - 2-3 %, синтетичні - 20-25 % (у фізичному вираженні).

У 2004 році обсяг українського ринку тканин майже не змінився і склав 480-510 млн кв.м. Продажу в порівнянні з 2001 роком збільшилися лише на 2 %. Як затверджують торговці, попит на мануфактуру виросте, якщо швейні підприємства відмовляться працювати з "давальцами" і почнуть реалізовувати свою продукцію на внутрішньому ринку. Яскравий приклад тому - російський ринок тканин. Він росте на 15 % у рік (у кількісному вираженні) завдяки тому, що російські швейники, на відміну від українських, активно створюють власні торговельні марки і просувають їх. На думку ж операторів, найближчим часом зміни в збутовій політиці українських швейників не передбачаються, відповідно, і місткість ринку тканин навряд чи збільшиться.

За даними Держкомстату, на внутрішньому ринку в 2002 році було реалізовано 82 млн кв.м українських тканин, що на 10-12 % більше, ніж за попередній рік. У 2004 році вітчизняні виробники збільшили випуск текстилю в середньому на 15 % (у кількісному вираженні) у порівнянні з 2003 роком (див. табл. 2 на стор . 102). Збільшився й експорт. У 2002 році за рубіж було поставлено приблизно в 2,24 рази більше української мануфактури (у грошовому вираженні), чим у 2003 році. В основному з України імпортують вовну. Але в 2004 році різко - майже втроє - виріс експорт бавовняних тканин. Основним їхнім покупцем виступає Росія. Як затверджують імпортери, якість української продукції значно вище якості російської (хоча і дорожче останньої на 15-20 %).

Однак більшість вітчизняних тканин, на думку торговців, не задовольняють запитам покупців. У свою чергу фабрики приводять масу факторів, що не дозволяють їм випускати якісний товар, наприклад застаріле устаткування, хронічна недостача оборотних коштів, відсутність кваліфікованих технологів і т.д. Разом з тим на багатьох підприємствах про маркетинг дотепер знають тільки понаслышке і працюють по старинці - "на склад". Тоді як закордонні текстильники обновляють колекції тканин до кожного сезону, упроваджують нові технології виробництва, демонструють товар на виставках і завчасно формують портфель замовлень. Для українських же ткацьких комбінатів донині палочка-выручалочка - це давальницькі замовлення. До речі, зараз багато хто "давальцы" намагаються обзавестися власним текстильним комбінатом. Можливо, із приходом нових власників підприємства почнуть випускати ліквідну продукцію. Проте, на думку фахівців, українським підприємствам знадобиться не менш 5 років для зміцнення позицій на внутрішньому ринку.

Частка імпортного товару на українському ринку тканин, за даними Держкомстату (і торговці з ним згодні), складає приблизно 80 % (у кількісному вираженні).

Ведучі країни-експортери - Росія, Італія, Німеччина, Голландія, Англія. Значні обсяги тканин ввозять і з країн Азії. Продукція Кореї, Туреччини, Індії і Китаю забезпечує торговцям до 20 % продажів по деяких групах тканин.

У 2004 році, за інформацією Держкомстату, в Україну було завезено на 4 %(у грошовому вираженні) більше тканин, чим у 2003 році. Але необхідно враховувати - зараз 60-70 % мануфактури надходить в Україну з порушенням митних правил. Мільйони метрів тканин (в основному синтетичною і дорогою костюмних) течуть в Україну контрабандною ріками. Не зневажають постачальники закордонних тканин і заниженням инвойсных цін. Хоча імпортери не занадто обтяжені митними платежами. На деякі види тканин установлена нульова ставка мита, на деякі - 1-5 %. Але оскільки основними постачальниками імпортної продукції, зокрема шовкових, вовняних, синтетичних тканин, залишаються приватні підприємці, що були і нинішні човники, вони не утруждают себе сплатою митних платежів. У той же час, помітимо, у сегменті бавовняних тканин, де в основному працюють великі компанії, частка нелегального товару зменшилася до 20 %.

Останнім часом збільшуються постачання стокової тканини. Швейники затверджують, що сьогодні кількість постачальників стокової продукції збільшилася втроє. За рубежем стоки з'являються внаслідок надвиробництва або відмовлення замовника від товару. Нерідко в них попадають тканини із самих останніх модних колекцій. Безперечно, імпортерові вигідніше закупити таку продукцію, чим здійснювати передоплату за попереднє замовлення. Але значна частина стоків - це залишки колекцій минулих сезонів, а також бракована продукція. Природно, вона обходиться постачальникові в кілька разів дешевше, ніж новомодна тканина. Попит же на стоковий товар на українському ринку стійкий. Основні його споживачі - роздрібні покупці, "цеховики" і дрібні швейні ательє. Для останніх використання стокової продукції, що на 30- 40 % дешевше текстилю, виробленого по попередніх замовленнях, - єдина можливість упевнено почувати себе на ринку.

Разом з тим роздрібних магазинів, які б позиционировались як магазини стокових тканин, в Україні, наскільки нам відомо, дотепер немає. Можливо тому, що більшість споживачів предвзято відносяться до стокового товару, асоціюючи його з другосортним. Тому торговці деяких роздрібних магазинів надходять хитро: "втихую" розбавляють асортимент стоковою продукцією.