Розділ «1.5. АНАЛІЗ І СТАН РОЗВИТКУ ПРОДОВОЛЬЧОГО РИНКУ»

1. завершення земельної реформи та створення умов ефективного функціонування підприємств різних форм господарювання; формування багатоукладної економіки;

2. повне усунення адміністративних структур державного управління безпосередньо сільськогосподарським виробництвом; посилення мотивації до праці;

3. різнобічне заохочення державою підприємливості та здорової конкуренції товаровиробників агарної продукції; здійснення справедливої соціально-орієнтованої політики в аграрній сфері.

Новий Земельний Кодекс та інші законодавчі акти регулюють земельні відносини та умови надання земель тим, хто бажає і спроможний ефективно її використовувати відносно сільськогосподарського виробництва.

Земельне законодавство України регулює земельні відносини з орієнтацією на оптимізацію умов раціонального використання та охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю та господарювання; стабілізації та підвищення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств та організацій на землю.

Використання землі в Україні є платним, що здійснюється на основі земельного податку або орендної плати, розмір яких визначається залежно від якості та місцезнаходження земельної ділянки, кадастрової оцінки земель.

Будь-які суб'єкти господарювання аграрної сфери мають дотримуватися законодавства щодо обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції, зокрема недопущенні втручання, крім випадків, передбачених законодавством, органів виконавчої влади у виробничо-комерційну діяльність підприємств, неправомірної заборони продажу аграрної продукції, обмеження на неї роздрібних цін.

Оскільки інфраструктура сільськогосподарської виробничо-комерційної діяльності є складовою інфраструктури ринку, основним змістом та умовою її формування є демонополізація сфери товарного обігу сільськогосподарських продуктів та сировини.

Світова практика свідчить, що у разі формування ринкової інфраструктури переважного значення набувають невеликі, оснащені сучасним обладнанням підприємства у місцях масового виробництва аграрної продукції. Переробні підприємства з розширенням ринкових відносин все більшою мірою здійснюватимуть діяльність як вільні товаровиробники, що закуповують сировину та виробничі ресурси, реалізують виготовлену продукцію на ринкових умовах. Відносно крупних переробних підприємств характерною є тенденція поступового їх перетворення в корпоративні формування, що самостійно просувають продукцію до кінцевого споживача за допомогою посередників (товарні, сільськогосподарські, товарно-сировинні, сировинні біржі; брокерські фірми; гуртові покупціпосередники; мережа комісійної торгівлі сільськогосподарською продукцією; ярмарки; аукціони; торги).

Обсяг кінцевої продукції АПК, що отримує споживач, набагато менший біологічної маси рослинництва та тваринництва. Це знижує ефективність виробництва, погіршує забезпеченість суспільства продуктами харчування, негативно впливає на освоєння ринкових відносин.

Підприємства технологічної переробки аграрної продукції не використовують багатьох цінних компонентів: білки, вуглеводи, вітаміни, зерно, насіння олійних культур, частина овочів, фруктів, субпродуктів у разі забою на м'ясо тварин і птиці, цукор молочної сироватки тощо. Лише зменшення втрат за рахунок поглиблення переробки аграрної продукції забезпечить додаткову кількість продукції з тієї ж сировини

Зараз науково-технічний прогрес ще недостатньо впливає на надання усім учасникам виробництва сучасних знань і специфічних навичок, на упередження негативного впливу людини на довкілля, на опрацювання шляхів раціоналізації виробництва і розвитку ринку.

Кожна попередня сфера АПК формує сукупність чинників щодо функціонування наступної: перша сфера (фондовиробнича) формує матеріально-технічну базу аграрного виробництва і переробної промисловості; друга (аграрне виробництво) - постачає продукцію технологічної переробки у третій сфері.

Але оптимізація поєднання і взаємовпливу зазначених складових повністю не використовуються, що й визначає негативну динаміку національного виробництва, а аграрний потенціал України використовується лише на третину.

Часто однакова забезпеченість підприємств ресурсами, однаковий біокліматичний потенціал зумовлюють різні наслідки економічної діяльності, якість виробленої та реалізованої продукції, витрати та рентабельність виробництва. Водночас трапляється, що наслідки діяльності підприємства менш забезпеченого матеріально-речовими чинниками кращі, залежно від рівня менеджменту, інтенсивності конкретної праці, раціональності використання засобів і предметів праці.

Ринкові умови передбачають економічну свободу: підприємці мають свободу вибору, вирішуючи, що і яким чином виробляти, скільки витрачати, де виробляти, реалізувати готову продукцію і яким чином здійснювати заощадження.

Ринкова система спирається на права власності: фізичні та юридичні особи мають чітко визначені права власності, включаючи право володіння, користування і розпорядження нею. Більша частина майна при цьому знаходиться у приватній власності, а державі належить лише незначна частка власності.

Ринкові інституції - свобода виробництва і обміну товарів підкріплюється правовою системою, що включає контрактне право, акціонерне право, законодавство щодо економічних асоціацій (відносно профспілок) і забезпечує право вільного створення нових компаній; правова система визначає не лише основні принципи укладання контрактів, створення компаній тощо, а й засоби забезпечення виконання економічних угод.

Визначальною характеристикою ринкової економіки є наявність конкурентного середовища, за якого у більшості галузей виробництва та обслуговування діють чисельні конкуруючі суб'єкти ринку: нові фірми за бажанням можуть ввійти у вже діючий ринок; робітники та службовці мають можливість вибору серед значної кількості працедавців тощо.

Важливою характеристикою ринкової системи є передбачувана державна політика: підприємства і населення мають можливість прогнозувати власний фінансово-економічний стан; інфляція утримується на низькому рівні, оподаткування відзначається стабільністю, а безпосереднє державне втручання у діяльність підприємств і ринків є обмеженим і передбачуваним.