Розділ «ГЛОСАРІЙ»

ПОХОДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНЕ – ознака, яка відображає зв'язок індивіда з тією або іншою соціальною групою, класом, шаром; виникає в момент народження і зберігається на початкових етапах соціального становлення особистості. Фіксується на основі соціального статусу батьків, їх майнового положення, роду занять, національності (раси) і місця проживання. Врахування П.с. в його зв'язку з соціальним положенням – важливий чинник успішної роботи з клієнтами.

ПОЧУТТЯ – вищий продукт розвитку емоцій людини, які виникають в онтогенезі як реакція на конкретні ситуації. П. відповідають вищим соціальним потребам і виражають відношення людини до суспільних явиш і інших людей, самого себе (патріотичні, етичні, естетичні, батьківські, дружні та ін.).

ПРАВА ЛЮДИНИ – принципи, норми взаємовідносин між людьми й державою, що забезпечують індивіду можливість діяти на свій розсуд (цю частину прав звичайно називають свободами) або отримати певні блага (власне права).

ПРАВО – система обов'язкових соціальних норм, що охороняються силою держави.

ПРАКТИКА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ – використання знань і навичок соціальної роботи для надання соціальних послуг людині, групі. П.с.р. включає в себе соціальну допомогу, соціальну терапію, соціальну реабілітацію, страхування, посередництво тощо.

ПРАЦЬОВИТІСТЬ – риса особистості, яка виявляється в усвідомленні соціального значення праці як чинника усіх здобутків цивілізації.

ПРЕСТИЖ (від фр. prestige – авторитет, повага) – оцінка індивіда, соціальної групи, сфери й категорії діяльності відповідно до певної ціннісно-оцінювальної шкали.

ПРИВІЛЕЙ СОЦІАЛЬНИЙ – виняткове право і перевага окремих осіб, груп, класів, установ, що недоступні для більшості людей. У рабовласницькому й феодальному суспільствах П.с. юридично й політично закріплювався як кастовий привілей.

ПРИРОДА – матеріальна дійсність, яка є об'єктом людської практики й пізнання.

ПРИТУЛОК – 1) місце, де можна врятуватися або відпочити; 2) соціальна установа, в якій дитина забезпечується харчуванням і необхідною допомогою. Розрізняють П. загального типу (дитина сама визначає час свого приходу і відходу, а також терміни перебування в П.) і діагностичного типу (його основна задача – діагностика ситуації, в якій знаходиться дитина, і визначення його подальшої долі).

ПРИХИЛЬНІСТЬ – поняття соціальної психології, що відбиває один з важливих моментів чуттєвого ставлення однієї людини до іншої.

ПРІОРИТЕТИ СОЦІАЛЬНІ – соціальні задачі, які на певному етапі визнаються суспільством найбільш актуальними, невідкладними, що вимагають першочергового вирішення. Від адекватного розуміння П.с. управлінцями всіх рівнів (особливо центра) залежить ефективність рішення соціальних задач.

ПРОБАНД (нім. Proband) – у первісному значенні – суб'єкт, який досліджується з погляду спадковості чи родоводу. Вихідна особа в генеалогії. У сучасних конкретно-соціологічних і психологічних дослідженнях термін П. означає будь-яких досліджуваних.

ПРОГНОЗ (від гр. prognosis – передбачення) – передбачення ситуацій (обставин, процесів, явищ, подій), які раніше не мали місця, але реально можливі в майбутньому.

ПРОГНОЗУВАННЯ – метод планування, що заснований на використанні накопиченого досвіду з врахуванням імовірностей для прогнозу майбутнього.

ПРОГРАМА СОЦІАЛЬНА – сукупність заходів (дій), необхідних для реалізації соціального проекту або плану: документ, що визначає зміст і послідовність дій, спрямованих на розв'язання конкретних соціальних проблем.

ПРОЖИТКОВИЙ МІНІМУМ – бюджет, складений відповідно до необхідності забезпечення нормальної життєдіяльності людини; грошова оцінка (з розрахунку на одного члена сім'ї на рік, місяць) набору товарів і послуг в кількості і якості, достатньої для нормальної життєдіяльності.

ПРОСТІР СОЦІАЛЬНИЙ – соціально опанована частина природного багатства як середовища мешкання людей, просторово-територіальний аспект життєдіяльності суспільства і предметного світу людини, характеристика соціальної структури суспільства з точки зору "розташування" соціальних груп і шарів, умов і можливостей їх розвитку.

ПРОСТРАЦІЯ (від лат. prostratio – повалення) – психофізіологічний стан надзвичайно низької дієздатності – фізичної або нервово- психічної.

ПРОФЕСІЙНА АДАПТАЦІЯ – пристосування, звикання людини до вимог професії, засвоєння ним виробничо-технічних і соціальних норм поведінки, необхідних для виконання професійних функцій. Вимірюється соціологічними методами за допомогою таких показників, як кількісний і якісний рівні виконання професійно-виробничих операцій, кількісні і якісні показники результатів праці, сформованість і розвиток ціннісного відношення до своєї професії, орієнтація на підвищення кваліфікації і професійного просування та ін.