Розділ 6. Економічне та соціально-економічне районування

3. Обласні економічні райони - територіальні ланки народного господарства, відокремлені обласними адміністративними межами.

4. Низові економічні райони - територія адміністративних районів.

5. Економічні вузли - великі міста із зонами їх безпосереднього впливу.

За рівнем розвитку економічні райони дуже різняться між собою. Для визначення рівня розвитку того чи іншого економічного району використовують систему макроекономічних показників (валовий національний дохід на душу населення, рівень безробіття, продуктивність праці та ін.).

В умовах розбудови незалежної Української держави надзвичайно зростає роль соціально-економічного районування.

За О.Шаблієм, соціально-економічний район (антропо-географічний район) - це великий регіон України, територія якого тісно пов'язана з найбільшим розташованим на ній населеним пунктом - демографічним, урбаністичним, соціальним, культурним і економічним ядром, що визначає головні зовнішні функції та геопросторову організацію. Вчений виділяє такі ознаки соціально-економічних районів:

1. Тісний соціально-економічний, демографічний і культурний взаємозв'язок території району з головним ядром - її найбільшим за кількістю населення містом.

2. Формування у великому регіоні територіальної соціально-економічної системи, тобто такого просторового поєднання населення, соціальної, економічної й екологічної сфер, в якому на основі їх взаємозв'язаності, збалансованості та взаємодо-повнюваності створюються оптимальні умови для життєдіяльності суспільства.

3. Спеціалізація району в загальноукраїнському (загальнодержавному) поділі й інтеграції праці.

4. Можливість здійснювати в межах району територіальне регулювання та координацію соціальних, економічних і демографічних процесів на субукраїнському рівні.

У праці М. Долішнього, М. Паламарчука, О. Паламарчука, Л. Шевчук "Соціально-економічне районування України" наголошується, що до основних напрямів фундаментальних досліджень, пов'язаних з опрацюванням проблем соціально-економічного районування, доцільно віднести такі:

- оцінка існуючого адміністративно-територіального поділу;

- визначення параметрів району;

- опрацювання принципів районування;

- розроблення наукових підходів і методичного апарату;

- аналіз запропонованих іншими авторами схем районування;

- обґрунтування мережі районів, уточнення їх меж;

- складання короткої характеристики кожного з виокремлених районів, визначення проблем їх соціально-економічного розвитку.

У названій праці сформульовані принципи, які випливають, на думку авторів, із закономірностей районоутворення і водночас є основою методів членування території:

1. Змістовність, а не формально-кількісний характер соціально-економічного районування. Соціально-економічний район - не статистично однорідна територія за якоюсь ознакою, а соціально-економічна єдність, цілісність, спільність життєдіяльності.