Розділ 3. Закони та закономірності розміщення продуктивних сил

До видів законів взаємовідносин між людьми належать закони управління. З-поміж них найважливішими є закон авторитету, закон впливу на маси тощо.

Принципи розміщення продуктивних сил

На основі пізнання закономірностей розміщення продуктивних сил і відповідно до цілей розвитку, які в свою чергу визначаються соціально-економічною стратегією і наявними ресурсами, розробляють принципи розміщення продуктивних сил, або, як їх часто називають, принципи регіональної політики, чи принципи регіональної соціально-економічної політики. Згідно з Е. Алаєвим, принципи розміщення продуктивних сил - це головні напрями розвитку економіки та життєдіяльності загалом у просторовому аспекті на конкретний (наявний або прогнозний) період. Кожен із принципів повинен відображати потреби розвитку суспільства, мати в основі певну закономірність, торкатися крупної проблеми просторового, регіонального розвитку, не суперечити загальним принципам національної соціально-економічної політики і слугувати інструментом розв'язання стратегічних завдань.

На думку вченого С. Іщука, принципи розміщення продуктивних сил - це правила діяльності й управління економікою, економічна політика держави в реалізації законів розміщення.

Принципи розробляються зазвичай у межах прийнятої стратегії соціально-економічного розвитку країни. Наприклад, у період побудови так званого соціалізму під час здійснення індустріалізації й колективізації одночасно впроваджувались такі принципи розвитку окремих елементів продуктивних сил:

1. У містах дозволялося лише багатоповерхове державне будівництво.

2. Здійснювалося укрупнення сільських поселень унаслідок ліквідації "неперспективних" сіл, хуторів.

3. Виробничі об'єкти споруджувалися у вигляді промислових гігантів, що вимагало концентрації робочої сили за допомогою переселення або розвитку маятникової міграції у величезних масштабах і под.

На сучасному етапі, в період реформування економіки та побудови в країні ринкових відносин, принципи розміщення продуктивних сил кардинально змінилися:

1. Всі форми поселень (хутори, малі села тощо) визнані перспективними. Адже, наприклад, поява фермерства засвідчує необхідність обґрунтування та реалізації дисперсності у розселенні на противагу концентрації, що насаджувалась у період колективізації.

2. Малі підприємства сприяють розвитку малого бізнесу, тому розглядаються запорукою подальшого розвитку приватного підприємництва у країні.

Отже, очевидно, що надзвичайно актуальною сучасною проблемою є розроблення нових принципів розвитку і розміщення продуктивних сил, доцільних для періоду творення ринкової економіки. Формулювання принципу повинно містити і конструктивну частину, яка має вказувати шлях до реалізації.

Принципи розміщення продуктивних сил не відносяться до політики, але окремі з них у той чи інший період розвитку країни можуть мати політико-стратегічне значення (наприклад, регіональна національна політика, питання обороноздатності країни).

До категорії принципів розміщення продуктивних сил належить і проблема територіальної структури господарства. За висловом В. Можина, зміна територіальних пропорцій суспільного виробництва вимагає крупних капіталовкладень, торкається інтересів широких верств населення; для її здійснення необхідний тривалий час. Тому прогнозні рішення, прийняті в царині територіальної організації продуктивних сил, мають стратегічний характер.

Сукупність регіональних принципів зі стратегічним значенням формують просторовий аспект стратегії, чи геостратегію.

Принципи розвитку і розміщення продуктивних сил взаємозв'язані зі законами та закономірностями.

Підсумовуючи, зазначимо, що ефективний розвиток і розміщення продуктивних сил можливі за максимального врахування законів, закономірностей і принципів їх функціонування. Для цього необхідно добре знати ці закони, закономірності та принципи, постійно досліджувати і застосовувати їх у практиці господарювання.