Розділ 3. Закони та закономірності розміщення продуктивних сил

Зазвичай системи схожі (аналогічні) між собою. Однотипні системи мають подібні пропорції між їх елементами.

Закон циклічності та закон системності надзвичайно взаємопов'язані й ніби переплітаються: на кожному рівні системної ієрархії розвиток відбувається за власними циклами, і чим більші масштаби системи, тим триваліші цикли.

Коли розглядають розвиток і розміщення продуктивних сил, то переважно акцентують не на законах, а на закономірностях. Що ж варто розуміти під закономірностями?

Закономірності - це суспільні, реально існуючі, повторювальні, істотні стійкі відношення (взаємозв'язки ) суспільного життя чи етапів суспільного процесу, які визначають розвиток, структуру та функціонування явищ і процесів. Основними рисами таких відношень (взаємозв'язків) є об'єктивність, необхідність, обов'язковість вияву, автономність.

Закономірності розміщення продуктивних сил - найзагальніші об'єктивні причинно-наслідкові відносини між територією (територіальними факторами) та продуктивними силами; це також і відображення тяжіння окремих елементів продуктивних сил до територій з особливими характеристиками, і відображення специфіки територіальної організації діяльності населення (концентрація та дисперсність, спеціалізація й комплексність, комбінування та кооперування тощо ) і розселення.

Підсумовуючи сказане, ми доходимо висновку: зміст поняття "закон" тотожний змісту поняття "закономірність". Єдина відмінність у тому, що закономірність діє впродовж історичного періоду, який людина може охопити завдяки своєму історичному досвіду. Закони ж залишаються незмінними у відомій людству системі відліку часу.

Вияв закономірностей на тій чи іншій території залежить від законів і нормативних актів, котрі діють у конкретній державі, в межах якої розташована досліджувана територія.

Найважливішими законами і закономірностями розвитку та розміщення продуктивних сил є:

1. Закон територіального поділу праці й закономірність спеціалізації регіонів у внутрішньодержавному та спеціалізації країн у міжнародному поділі праці. По суті, територіальний поділ праці - це процес спеціалізації певної території (групи країн, однієї країни чи її окремого регіону) в виробництві певних видів продукції і послуг на основі розвиненого обміну.

2. Закон територіальної інтеграції праці й закономірність комплексного розвитку держави та регіонів. Закон територіальної інтеграції праці полягає в інтенсифікації взаємозв'язків (економічних, соціальних, культурних, політичних) між регіонами. Однак результатом внутрішньодержавної чи внутрішньо регіональної інтеграції праці завжди е комплексність розвитку держави, регіону.

Ефективний розвиток і розміщення продуктивних сил можливі лише за врахування і дотримування законів взаємовідносин людьми. Ці закони сформувалися у людському суспільстві в процесі його соціалізації як відповідь на реалізацію бажань людини. Д. Карнегі зазначає, що кожна доросла людина хоче:

- здоров'я і збереження життя;

- їжі;

- сну;

- грошей і речей, які можна придбати за гроші;

- життя в потойбічному світі;

- сексуального задоволення;

- благополуччя своїх дітей;

- усвідомлення власної значущості. Прагнення до реалізації цих бажань змушує людей

вступати у певні взаємовідносини в процесі праці, побуту, відпочинку. Взаємовідносини, котрі постійно повторюються, є істотними та стійкими, набувають значення законів. Ці закони залежать від морально-етичних норм, що панують у тому чи іншому суспільстві, конкретній державі. Так, у соціалістичному суспільстві зберегти власне життя і життя своїх дітей можна було лише у випадку повного підкорення марксистсько-ленінській ідеології. Однак така покірливість не завжди давала можливість усвідомити власну значущість. Безумовно, все це, як засвідчує практика побудови соціалізму в багатьох країнах, негативно позначилося на розвитку та розміщенні продуктивних сил.