Розділ «5.4. Соціальний захист та соціальне забезпечення людей»

Оплата праці як соціальна гарантія для забезпечення необхідних умов для життя, як фактор економічної стабільності

Формування економічної стабільності у розвитку окремих регіонів та країни в цілому безпосередньо залежить від системи економічних перетворень і на цій основі фінансування соціальної сфери. До складової частини соціально спрямованої ринкової економіки належить визначення вартості національної робочої сили, реформування системи заробітної плати. Прихід до влади прагматично та реалістично налаштованих політиків визначив прийняття рішень, що безпосередньо пов'язують зростання добробуту населення від економічного зростання. Тільки в залежності від росту внутрішнього валового продукту залежить темп соціально-економічного розвитку, стабільність рівня інфляції, ліквідація такого негативного явища, як заборгованість по заробітній платі, сталий характер соціально-трудових відносин у суспільстві.

Необхідність реальної оцінки робочої сили — один із шляхів підвищення продуктивності праці, зростання економічного потенціалу, створення надійного фундаменту для соціального захисту населення.

Традиційно існувала та ще існує висока норма експлуатації власної робочої сили, що проявляється в значно нижчому порівняно з іншими країнами рівні оплати праці. У цілому по народному господарстві України частка заробітної плати в собівартості продукції в середньому становить приблизно 10%, тоді як в Європі та США цей показник на рівні 40%, а в наукоємних галузях і сфері послуг — до 90%.

Одночасно у структурі собівартості одиниці продукції домінують витрати на паливно-енергетичні ресурси, оплата банківського кредиту, непомірні податки, амортизаційні відрахування. Існує чітко виражене протиріччя між надзвичайно високим порівняно з європейськими стандартами рівень кваліфікації робочої сили і найнижча її вартість. Низька заробітна плата загрожує деградацією найкваліфікованіших структур національної робочої сили.

Рівень заробітної плати залежить від виду економічної діяльності та від впливу факторів, пов'язаних з територіальним розташуванням регіону. Протягом останнього періоду в Україні приймаються заходи по підвищенню заробітної плати — за останні 4 роки заробітна плата виросла в 2,5-2,6 рази. В той же час зберігається значний розрив у рівні оплати праці в окремих галузях економіки. Максимальний рівень заробітної плати перевищує мінімальний в 4-4,9 рази. Значні відмінності склалися у рівні оплати праці в окремих видах економічної діяльності, про що свідчать дані, наведені в табл. 5.10.

Таблиця 5.10. Середньомісячна номінальна заробітна плата за основними видами економічної діяльності

Найвищий рівень заробітної плати у працівників банківської сфери — в 2,1 рази більший порівняно із середнім рівнем заробітної плати по країні. У працівників транспорту і зв'язку рівень заробітної плати більший за середній рівень заробітної плати по країні на 43 % у працівників промисловості — відповідно на 25 %.

Найнижчий рівень заробітної плати у працівників сільського та лісового господарства — майже в 2 рази порівняно із середнім рівнем заробітної плати по країні. Надзвичайно низький рівень заробітної плати у працівників охорони здоров'я — в 1,7 рази порівняно із середнім рівнем заробітної плати по країні, у працівників освіти — відповідно

в 1,4 рази, у працівників культури — в 1,5 рази порівняно із середнім рівнем заробітної плати по країні.

Існують розбіжності в оплаті праці в залежності від територіального розташування регіону (табл. 5.11).

Таблиця 5.11. Середньомісячна номінальна заробітна плата працівників за регіонами

Найвищий рівень заробітної плати в м. Києві — в 1,6 рази більше порівняно із середньою заробітною платою по країні. Також високий рівень заробітної плати на території промислово розвинутого Донецького регіону — на 6% більше порівняно із середньою заробітною платою по країні. Протягом тривалого часу зберігається стала тенденція, яка характеризується тим, що середній рівень заробітної плати на території усіх за винятком Донецького регіонів залишається нижчим порівняно із рівнем середньої заробітної плати по країні.

На багатьох підприємствах високотехнологічного виробництва через відплив кваліфікованої робочої сили втрачено можливість виконання унікальних технологічних операцій.

Низька заробітна плата — головна причина затримки у впровадженні досягнень науково-технічного прогресу, негативне відношення до використання нових досягнень вчених. Нові високі технології стають вигідними тільки при наявності високої вартості робочої сили. При низькій вартості робочої сили невигідно використовувати науково-технічні надбання. В таких умовах зростання обсягів виробництва досягають екстенсивним шляхом, в результаті залучення дешевої робочої сили при наявності повної зайнятості населення.

Таким чином, висока вартість робочої сили — це важливий, стабільний резерв нагромадження національного багатства. Одночасно — це стабільні надходження коштів до бюджету та відрахування з бюджету для формування соціальних фондів та забезпечення соціального захисту населення.

В умовах ринкової економіки актуальною проблемою стає впровадження диференційованої оплати праці в залежності від кваліфікації, трудового вкладу, якості та обсягу виконаної роботи. У підприємницькій сфері така диференціація здійснюється гнучкіше, використовуючи фонд заробітної плати в рамках чинного законодавства.

У складному становищі опинились працівники соціальної сфери. Рівень заробітної плати працівників окремих її галузей, зокрема охорони здоров'я, освіти, культури, соціального захисту, не відповідає вимогам часу. Не виконуються вимоги до рівня заробітної плати, що передбачені законодавством України, де визначено, що вона повинна бути на рівні, не нижчому від середньої заробітної плати у промисловості чи в народному господарстві загалом. В дійсності рівень заробітної плати в установах охорони здоров'я та соціального захисту становить 45-50%, в освіті — 55-60% від середньої заробітної плати у промисловості. Такий стан з оплатою праці в соціальній сфері є постійним джерелом соціального напруження у трудових колективах, причиною поширення бідності серед працюючих в освіті, культурі, охороні здоров'я, виникнення трудових конфліктів, страйків.

Негативно впливає періодичне підвищення мінімальної заробітної плати відповідно до збільшення прожиткового мінімуму у зв'язку з тим, що у такому випадку зростає найнижча заробітна плата, а оплата праці кваліфікованих працівників та спеціалістів залишається незмінною. Тому зараз третя частина лікарів мають заробітну плату майже на рівні прожиткового мінімуму. Не краще становище в інших галузях соціальної сфери.

Таке становище з оплатою праці веде до падіння її стимулюючої функції, слабкої залежності оплати праці від кваліфікації персоналу і фактичних результатів праці.