• 2. Вивільнення семантичної подібності психологічних якостей. Кожна людина володіє власним семантичним простором, основними вимірами в якому є сила, активність і оцінка. Будь-який об'єкт людина незалежно від свого бажання сприймає як сильний - слабкий, активний - пасивний, добрий - поганий. Це відбувається переважно не усвідомлено, однак психосемантичні методи, засновані на явищі синестезії - взаємодії подразників різних модальностей, що допомагають виявити взаєморозміщення об'єктів у просторі. Якщо цими об'єктами є риси, то можна отримати інформацію про властивості, з якими вони пов'язані і які їм протиставлені або незалежні (ортогональні).
• 3. Факторний аналіз. Його використовують переважно для виявлення характеристик, що не піддаються безпосередньому спостереженню, проте можуть впливати на сукупність властивостей. Фактори можуть мати кілька рівнів, і чим вищий рівень фактора, тим більше психологічних якостей він визначатиме. У цьому сенсі риси не обов'язково характеризують особистісні особливості, вони також описують інтелект. Факторний підхід вивчає загальні риси і встановлює проміжний між номінативним та ідіографічним масштаб розгляду людської індивідуальності.
Г. Олпорт у співробітництві з X. Одбертом проаналізував 18 000 слів, що стосуються внутрішнього і зовнішнього вигляду людини, з яких згодом вони відібрали 4600 слів, що повинні чітко позначати риси особистості. На основі результатів кореляційно-факторних досліджень Дж.-П. Гілфорд і В. Циммерман виокремили 13 факторів структури особистості:
• загальна активність (енергійність, швидкість дій, любов до них);
• домінування (ініціативність, відстоювання своїх прав, прагнення до лідерства);
• мужність (безстрашність, брак співчуття, невисока емоційність);
• самовпевненість (компетентність, прагнення до визнання, урівноваженість);
• спокій (холоднокровність, розслабленість, мала стомлюваність, низька дратівливість, висока концентрація на поточній роботі);
• товариськість (соціальна активність, соціальна стабільність, інтерес до лідерства);
• рефлексивність (мрійливість, цікавість, споглядальність);
• депресія (емоційна і фізична пригніченість, тривога, неспокій);
• емоційність (легкість виникнення і збереження емоцій, поверховість переживань, фантазування);
• самообмеження (стриманість, самоконтроль, серйозність);
• об'єктивність (реалістичність, тверезість оцінок);
• поступливість (легкість зміни позиції, дружелюбність);
• співпраця (терпимість до зауважень, відсутність егоїзму, довірливість).
Усі риси мають змішану соціобіологічну природу, а належного діагностичного інструменту для їх фіксації створено не було.
Отже, поняття "риси особистості" (особистісні риси) можуть мати різне тлумачення в межах певної теорії. Зокрема, їх можна трактувати як стійкі особливості поведінки людини, що повторюються в різних ситуаціях; як стабільну схильність поводитися певним чином, що виражається у різних соціальних умовах. Г.-Ю. Айзеик риси особистості виражає як спосіб поведінки в певних життєвих сферах. Теорія центральних рис особистості описує риси особистості як характеристики людини, які зумовлюють думку про неї. Особистісні риси є структурним особистісним утворенням і можуть діагностуватися тестами для діагностики особистості загалом.
Психодіагностика особистості у контексті теорій рис особистості
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психодіагностика» автора Галян І.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особистісні риси як психодіагностична категорія“ на сторінці 2. Приємного читання.
