Другий спосіб виражати душу більш таємничий, відбувається в просторі і часі тільки невидимим рухом повітря і відчувається слухом - це звуки, якими володіє музика.
Кожним з цих способів людина вже виразила багато таємниць душі своєї, однак ці способи однобічні й не можуть служити для вираження душі сповна. Тут ключ до пафосу наукових досліджень Максимовича - повнота людського існування. Так, музика своїми звуками приводить у рух найпотаємніші глибини серця, звуками, яких одних тільки й хоче душа в якісь хвилини, адже часто одні лише звуки - летючі, безмежні, невидимі - можуть заспокоїть душу в сумі земного буття. Незважаючи на це, музика майже нічого не говорить нашій уяві навіть присилює її. Навпаки, живопис, різьбярство дуже впливають на уяву своїми образами, хоча залишають майже недоторканими музичні струни людської душі.
Слово є третій - найповніший, власний і найближчий душі спосіб її вираження, в якому немає однобічності ні образу, ні звуку, але в якому обидва злиті в досконалі природні єдність і цілісність.
Слово є звук: так само чується, як звук музичний, але воно не полягає тільки в простій зміні тонів: це властиве тільки музичності слова. Воно є звук органічний, членоскладний, або членороздільний. Через таку визначеність голосних і приголосних, їх чергування слово набуває дивної зображувальності. Воно, діючи на душу, як звук музичний, водночас уявляється їй як певний образ. У зв'язку з цим Максимович зауважує, що слово малює звуками.
Злиття звуку та образу в слові він уподібнює злиттю світла і тепла у вогні. І як вогонь гріє і світить, так слово здатне виражати почуття й світло думки, збуджувати їх в іншій людині і, таким чином, бути істинним полум'ям переконання. І як у світлі фізичному є стихія визначальна й первородна, з якої все утворилося і в яку все тлінне повертається, так за допомогою слова зберігається просвіта людства, підтримується порядок держави, приватне життя суспільства. Через слово ми піднімаємося до того, хто дав нам слово разом з життям і світлом. Із чистого, всемогутнього первородного й було породжено світ з його образами і звуками.
Полум'я є символ слова: і дар вищого пророчого слова сходив з небес на Апостолів у вигляді полум'яних язиків.
Вся наша природа є велика майстерня, де безліч видів життя. Те саме Максимович говорить про звуки, які можуть бути одушевлені.
З усіх істот на землі Бог обдарував словом тільки людину як образ і подобу свою, як істоту, котрій даровано душу безсмертну й розумну. Душа й слово живуть разом, складаючи в людині божественні властивості.
ЮРКЕВИЧ П.Д. (1826-1874 pp.). Народився в Полтавській губернії. Освіту одержав спочатку в семінарії м. Полтави, а потім у духовній академії Києва (1847-1851 pp.). В Київській духовній академії його і залишили викладати філософські дисципліни (1825-1861 pp.). З 1861 р. і до самої смерті викладає в Московському університеті психологію, філософію, педагогіку та етику.
Викладання психології було побудовано таким чином, що воно не давало підготовки до проведення самостійних досліджень, а мало лише освітнє значення.
Юркевича, як і багатьох мислителів (в тому числі і українських), цікавили проблеми, пов'язані з душею. Він стверджував, що людська душа відкривається суб'єкту в інтроспекції (тобто "внутрішнім зором"). Ще працюючи в Києві, Юркевич намагався консолідувати навколо себе сили, які протистояли б природничій психології. З іншого боку - він завжди намагався поєднати викладене в Біблії із сучасними досягненнями науки. Вчений стверджував, що все повинно йти (і слова, і вчинки) від серця, від душі і тільки тобі воно має сенс і досягає своєї мети. Знання повинні пройти "через серце", освітлене розумом, прямо "у вмістилище душі". Ще в середині XIX ст. вчений розумів, що знання повинні проходити через сферу почуттів - тільки тоді вони міцні та надійні.
Юркевич глибоко усвідомлював, що для подальшого розвитку психології важливі як мозок, так і серце - все це разом складає душевно-духовну та інтелектуальну сфери людини. Співвідношення фізичного та психічного (психологічного) - це для психології питання майбутнього - дуже цікаві та неосяжні.
ОХОРОВИЧ Ю. Л. (1850-1917 pp.). Український і польський вчений, дійсний член російського психологічного товариства. Ініціатор і Міжнародного психологічного конгресу, один із засновників Міжнародного інституту психології в Парижі в 1900 році, приват-доцент Львівського університету, учитель Івана Франка.
Свою наукову діяльність Охорович почав ще бувши студентом Варшавського університету. В 1868 році він прийняв участь в університетському конкурсі і зайняв перше місце за роботу "Про методи психологічних досліджень", яка поклала початок циклу робіт "Психологічні питання XIX століття". Завдяки цій праці молодий вчений став одним з піонерів експериментальної психології.
Закінчивши університет, Охорович продовжив наукову працю під керівництвом Г.Т.Фехнера та М.В. Дробиша в Лейпцизькому університеті, де в 1873 році блискуче захистив дисертацію з фізіолого-психологічного дослідження "Свідомість людини: її умови і закони". За цю працю був удостоєний наукового ступеня доктора філософії. Слідом за цим вийшла його монографія " Умови виникнення свідомості". Яка одержала дуже високу оцінку у відомих вчених багатьох країн.
В 1875 р. у Львівському університеті, куди запросили молодого вченого, була створена кафедра філософії та психології природи. Тут, у віці 25 років, він став одним з перших у Європі доцентом психології, чиї блискучі лекції викликали величезний інтерес. Програма його лекцій включала теоретичну, індуктивну, прикладну та кримінальну психологію, патогноміку, психологію творчості, психологію історії та цивілізації" етнопсихологію (і це задовго до появи роботи В.Вундта "Психологія народів").
Вже у ранніх роботах Охоровича були викладені основні погляди вченого на наукову психологію та експеримент і, крім того, показана необхідність тісного взаємозв'язку психологів з представниками інших наук, які займаються вивченням людини, а також реалізації в науковій роботі принципу єдності теорії та практики.
На думку Охоровича - людина ци міні-всесвіт, а мозок окремої людини можна порівняти у своєму розвитку та діяльності з розвитком всього людства і розвитком органічної природи: і тут і там - розвиток від одиничного до складного, від недосконалого до досконалого: послідовність, поступовість, логічність, мудрість.
Охорович вважав необхідним створити науку про виникнення і розвиток духовної влади, яку він назвав психо-ембріологією. Тобто більше 100 років тому Охорович передбачав те, що зараз зветься генною психологією.
Встановивши ще в 1882 році контакти з науковими колами Парижу, Охорович відвідував лекції з гіпнотизму Ж. Шарко, а 1884 році представив на засіданні Паризького біологічного товариства свої доповіді: "Зауваження про критерії гіпнотичної чутливості; гіпноскоп - новий метод діагностики", та "Про Ідеопластії". Він також представив свій винахід - прилад гіпноскоп, призначений для визначення гіпнобальності людини.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія психології» автора Жуков С.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Подальший розвиток психології (XVIII століття)“ на сторінці 5. Приємного читання.
