Розділ «Частина VI. Індивідуально-психологічні особливості людини»

2. Ананьев Б. Г. О соотношении способностей и одаренности // Проблема способностей / под ред. в. Н. Мясищева. — М.: АПН РСФСР, 1962. — С. 19—39.

3. Белоус В. В. темперамент как инвариант. — Пятигорск, 1997. — 208 с.

4. Гільбух Ю. З. темперамент і пізнавальні здібності школяра: Діагностика, педагогіка. — К.: вІПОЛ, 1992.

5. Леонтьев А. Н. Эволюция психики. — М., 1999. — 411 с.

6. Кречмер Э. Строение тела и характер. — М: Педагогика-Пресс, 1995. — С. 219—227.

7. Фрейджер Р. Личность. теории, упражнения, эксперименты: пер. с англ. — СПб.: Прайм-ЕвРОЗНАК, 2004. — 608 с.

Розділ 23. Характер

23.1. Поняття характеру 

Термін «характер» (від грецьк. χαρακτήρ — карбування, відбиток, прикмета, ознака) ввів сучасник Арістотеля — теофраст. У творі «Етичні характери» він описав 30 типів людей, де зображуються підлесник, базіка, хвалько, гордівливий, буркотун, недовірливий і т. ін., причому кожен майстерно змальований у яскравих ситуаціях, у деяких цей тип проявляється. З того часу цей термін використовується для оцінки чи характеристики конкретної людини.

У психології поняття «характер» означає сукупність індивідуальних психічних властивостей, що складаються в діяльності і проявляються в типових для цієї людини способах діяльності і формах поведінки.

Характер разом з темпераментом є однією з найбільш значних форм прояву особистості. якщо темперамент зумовлює динамічну сторону особистості, то характер — її зміст. Характер накладає свій відбиток на діяльність, вчинки, думки і почуття людини, за якими ми судимо про особливості особистості. Не всі її особливості входять до складу характеру, а тільки істотні і стійкі.

Характер людини досить багатогранний. це видно вже в процесі діяльності: один робить усе швидко, інший повільно і ґрунтовно, ретельно обмірковує, діючи напевно, а третій відразу ж хапається за роботу, не подумавши, і тільки через якийсь період часу, не розв’язавши проблему, оглядається і координує свої дії з урахуванням обставин. ці особливості, що виділяються в поведінці людини, називають рисами (або сторонами) характеру. Будь-яка риса — певний стійкий стереотип поведінки. Риси характеру не можуть бути вирвані з типових ситуацій, у яких вони проявляються, в деяких ситуаціях навіть ввічлива людина може бути грубою, тому будь-яка риса характеру — це схильність (готовність) до певної поведінки в певному класі ситуацій.

Риси характеру не існують ізольовано, а пов’язані, утворюючи більш-менш цілісну структуру характеру.

Структура характеру виявляється в закономірній залежності між окремими його рисами. Якщо людина боязка, є підстави припускати, що вона не матиме таких якостей, як ініціативність, рішучість і самостійність, самовідданість й щедрість. Разом із тим від людини боязкої за характером можна чекати приниження і догідливості, жадібності, готовності до зради, недовірливості, обережності тощо.

У найзагальнішому вигляді риси характеру можна розподілити на основні, або провідні, що задають загальну спрямованість розвитку усього комплексу його проявів, і другорядні, що визначаються основними.

Знання провідних рис дозволяє відобразити основну суть характеру, показати його основні прояви.

Хоча всяка риса характеру відбиває один із проявів ставлення людини до дійсності, це не означає, що всяке ставлення буде рисою характеру. Лише деякі відношення залежно від умов стають рисами характеру.

З усієї сукупності відношень особистості до навколишньої реальності слід виділити такі форми відношень, що утворюють характер, які мають вирішальне, первинне і загальне життєве значення тих об’єктів, до яких відноситься людина. Ці відношення одночасно виступають основою класифікації найважливіших рис характеру, які групуються в чотири групи, утворюючи тим самим структуру характеру.

До першої групи відносять риси, що проявляються у відношеннях особистості до навколишнього світу, до суспільства. В основі цих рис лежить система провідних мотивів і спрямованість особи: її інтереси, почуття, ідеали.

Спонукання (мотиви), породжувані обставинами життя, виступають тим будівельним матеріалом, з якого складається характер. Якщо ситуації повторюються або людина узагальнює ситуацію й її особливості переносить на інші — на її погляд, аналогічні — то мотив закріплюється і стає властивістю людини. Тож характер людини можна розглядати і як передумову, і як результат її реальної поведінки в конкретній ситуації.