Розділ «Частина V. Психічна регуляція поведінки і діяльності»

У даний час не викликає сумніву необхідність аналізу психічних станів за комплексом показників, разом з тим поки не існує однозначних методологічних підходів до аналізу станів і реальних можливостей їх детальної, диференційованої оцінки. У зв’язку з цим прогностичні можливості існуючих комплексних методик на практиці залишаються обмеженими.

Проблема регуляції психічних станів шляхом розробки і впровадження різних заходів профілактичного характеру, а також методів і засобів оперативної регуляції (корекції) притягає до себе пильну увагу фахівців в області психології, психофізіології, медицини праці, ергономіки. Програма управління психічним станом визначається закономірностями його розвитку. Особливості динаміки інтегральних показників психічного стану, під час його формування у процесі діяльності, повинні визначати і характер зовнішніх і внутрішніх дій для регуляції рівня напруженості функцій організму і психіки. З одного боку, ці дії не повинні порушувати хід природних процесів адаптації до зовнішніх факторів (часом стресогенного характеру), а з другого боку, вони потрібні для компенсації надмірної реакції, розвитку дисфункції в системі регуляції й мобілізації необхідних для виконання програми діяльності функціональних резервів.

Методи й засоби управління психічними станами, як правило, орієнтовані на п’ять основних груп компонентів, що характеризують усі різноманітні види системних реакцій (станів) організму. До них відносяться: 1) енергетичні компоненти діяльності — фізіологічні функції, що забезпечують необхідний рівень енерговитрат (від біохімічного до рівня систем органів і їх взаємодії); 2) сенсорні компоненти, що характеризують наявні можливості прийому і первинної обробки інформації, яка поступає (процеси відчуття і сприйняття); 3) інформаційні компоненти, що забезпечують подальшу обробку інформації, що надійшла, і ухвалення рішень на її основі (пам’ять, мислення, деякі особистісні особливості, нейрофізіологічні процеси); 4) ефекторні компоненти, відповідальні за реалізацію прийнятих рішень у поведінкових актах (помилкові дії, рухові акти); 5) активаційні компоненти, що обумовлюють діяльність (гормональна активність, нервова регуляція, увага, установки, мотиви, емоційно-вольова сфера, особистісні особливості, тип темпераменту).

А. Б. Леонова (2004) провела аналіз різних класифікацій методів і засобів управління, регуляції психічних станів. Вона вважає, що радикальним напрямом попередження розвитку небажаних станів є усунення причин їх розвитку. Цей ефект досягається при ергономічному забезпеченні процесу проектування нового виду діяльності, вдосконалення або поліпшення вже існуючих її видів. Слід зазначити, що способи реалізації завдань психологічного (ергономічного) забезпечення трудової діяльності можуть бути використані тією або іншою мірою і в інших формах і сферах активності людини (навчальний процес, спортивна діяльність, дозвілля, робота по будинку і т. ін.), це сприяє попередженню небажаної психічної напруженості, виникненню фізичного, розумового й емоційного стомлення.

Також відома досить велика кількість прийомів оперативного, безпосереднього управління психічними станами людини, деякі з них успішно застосовуються або можуть бути використані, зокрема, для подолання стомлення, стресу, емоційної напруженості. Серед способів безпосередньої дії на психічний стан А. Б. Леонова і А. С. Кузнецова (2007) виділили дві групи способів зовнішньої дії і внутрішньої оптимізації стану. До першої групи способів відносяться: 1) нормалізація режиму харчування й вітамінотерапія; 2) фармакотерапія; 3) рефлексотерапія; 4) функціональна музика і світломузика; 5) библіотерапія; 6) комунікаційні впливи (переконання, наказ, навіювання, гіпноз). Друга група це: 1) самогіпноз; 2) нервово-м’язова релаксація; 3) ідеомоторне тренування і сенсорна репродукція; 4) аутогенне тренування; 5) гімнастика й самомасаж; 6) спеціальна підготовка і спецнавчання; 7) поведінкова психотерапія; 8) груповий тренінг. Вказані способи передбачають використання вербальних, невербальних, апаратних, контактних, дистанційних методик у режимах індивідуального і групового управління психічним станом.

В. Л. Марищук і В. І. Євдокимов (2001) класифікували методи регуляції психічних станів льотного складу, зокрема, корекції функціональних порушень і відновлення професійного здоров’я. Вони розділяють ці методи на дві групи: до першої увійшли методи оперативного управління станом, в другу — методи програмної (заздалегідь запланованої) дії і управління. У ці групи методів входять чотири класи прийомів регуляції психічного стану.

Перший клас (методи психічної регуляції): 1) аутогенне тренування; 2) спеціальні прийоми регуляції (ідеомоторне тренування, «емпатійний» політ); 3) «самоконтроль — саморегуляція»; 4) музичне кондиціонування; 5) аромофіто-ергономіка.

Другий клас (методи психофізіологічної регуляції): 1) фізичні вправи в період професійної діяльності; 2) масаж; 3) рефлексотерапія, рефлексопрофілактика; 4) термічні процедури; 5) електростимуляція.

Третій клас (фізіолого-гігієнічні методи): 1) організація раціонального режиму праці, відпочинку і живлення; 2) активний відпочинок; 3) загартовування; 4) регуляція середовища професійної діяльності.

Четвертий клас (фармакологічні засоби): 1) адаптогени; 2) ноотропи; 3) стимулятори центральної нервової системи; 4) транквілізатори; 5) вітаміни.

Аналіз класифікацій прийомів протидії несприятливим психічним станам (стомлення, перевтома, стрес, нервово-емоційна напруженість та ін.) свідчать про те, що до перерахованих превентивних (профілактичних) і оперативних (корегувальних) методів і засобів слід віднести також стратегії (способи) раціональної поведінки в умовах можливого розвитку або реального прояву вказаних станів. вони спрямовані не лише на регуляцію метаболізму, активацію функціональних ресурсів і резервів організму і психіки, оптимізацію психофізіологічних функцій і емоційних реакцій, але й на мобілізацію специфічної когнітивної й по-ведінкової активності.

Процес протидії несприятливим психічним станам можна розглядати як специфічну форму активності суб’єкта у важких, екстремальних ситуаціях діяльності, яка проявляється у формі когнітивного й емоційного реагування на складність, інтенсивність, тривалість навантаження й цілеспрямованої, раціональної поведінки на її усунення. Цей процес здійснюється шляхом раціоналізації умов діяльності (наприклад, зміна термінів і тривалості виконання трудового завдання, відхід з роботи тощо), регулювання рівня вимог робочої ситуації до людини (приведення у відповідність фізичного і психічного навантаження з можливостями функціональних ресурсів), розвиток особистісних ресурсів з профілактики і подолання несприятливих психічних станів (формування адекватної самоефективності, почуття контролю і здатності управління часом, правильного розподілу ресурсів при виконанні тих або інших трудових завдань).

Наприклад, як вказує В. О. Бодров (2009), оперативна протидія стомленню передбачає такі форми поведінки: 1) контроль за дією робочого навантаження (пошук необхідної інформації для успішного вирішення трудових завдань, знання ознак розвитку стомлення); 2) передбачення процесу розвитку стомлення (підвищення готовності до виконання трудових завдань в складних ситуаціях, мобілізація функціональних ресурсів); 3) посилення соціальних взаємозв’язків з колегами, керівниками (звернення по допомогу у вирішенні завдань, консультації, моральна підтримка і т. ін.); 4) стимуляція ефективної поведінки (заохочення за гідну і адекватну поведінку в екстремальних умовах виконання трудових завдань).

Слід зазначити, що в психологічних дослідженнях поняття «стратегія» відносять до індивідуальних прийомів цілеспрямованої поведінки, а у відношенні до проблеми подолання стомлення, стресу воно характеризує всі ті типові дії, вчинки, рішення, які робить конкретна людина на користь профілактики розвитку або ж в цілях корекції цих станів (зниження реакції, збереження або відновлення нормального психічного стану). Вказані цілі передбачають використання як індивідуальних стратегій поведінки на подолання несприятливих станів, так і застосування методів і засобів ергономічного, соціального, медичного, психологічного й інших видів забезпечення життя і діяльності, екстернальних засобів регуляції станів і їх психічної саморегуляції.

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте поняття «психічний стан».

2. За якими критеріями класифікують психічні стани?

3. Назвіть основні групи психічних станів.

4. Які структурні компоненти виділяють у психічних станах?

5. Розкрийте зміст поняття «функціональні стани людини».