TextBook 14. Поляков С. Э. Феноменология психических репрезентаций. — СПб.: Питер, 2011. — 688 с.
15. Сартр Ж.-П. Воображаемое. Феноменологическая психология воображения: пер. с франц. — СПб.: Наука, 2002. — 319 с.
16. Страхов И. В. Психология воображения. — Саратов, 1971. — 77 с.
17. Фарман И. П. воображение в структуре познания. — М.: изд-во РАН, 1994. — 215 с.
18. Шрагина Л. И. Логика воображения. — М.: Народное образование, 2001. — 190 с.
Розділ 16. Мова і мовлення
16.1. Загальна характеристика мовлення і мови
Однією з основних відмінностей людини від тваринного світу, відмінністю, що відбиває закономірності її фізіологічного, психічного і соціального розвитку, є наявність особливого психічного процесу, що зветься мовленням. Мовлення — це специфічно людський спосіб формування і формулювання думок за допомогою мовних засобів, а також процес спілкування людей за допомогою мови. Для того, щоб вміти розмовляти і розуміти чужу мову, необхідно знати мову й уміти нею користуватися.
При цілісному розгляді мовної здатності людини до XX століття вчені тісно зв’язували мовлення і мову. При цьому поняття «психологія мовлення» і «психологія мови» вживалися як синонімічні. Проте на початку XX століття відомий лінгвіст Ф. де Соссюр протиставив поняття мовлення і мова. Він вважав, що мовлення породжується поточними, скороминущими станами психіки, воно є об’єктом психології; у мові ж підкреслював її стійку системну організацію і кваліфікував її як явище соціальне, що формується соціумом і має вивчатися в лінгвістиці.
Мова — це система умовних символів, за допомогою яких передаються поєднання звуків, що мають для людей певне значення і сенс. Мова — це досить складне явище, яке породжується суспільством і є формою віддзеркалення в суспільній свідомості людей їх громадського буття. Мова — це багаторівнева система зі своїми вимогами, обмеженнями, правилами використання вербальних знаків, яким суб’єкт навчається як у природних умовах — за допомогою батьків, у сім’ї, — так і в спеціальних навчальних умовах — у школі, на курсах, за підручниками, словниками.
Основне призначення мови полягає в тому, що, будучи системою знаків, вона забезпечує закріплення за кожним словом певного значення. Будь-яке значення слова — це завжди узагальнення. На відміну від мови мовленням прийнято називати сам процес словесного спілкування, який може здійснюватися у формі повідомлення, вказівки, питання, наказу. З психологічного погляду спілкування за допомогою мови — це не менш складне явище, ніж сама мова. Для того, щоб передати за допомогою мови яку-небудь інформацію, необхідно не лише підібрати відповідні слова, що мають певне значення, але і конкретизувати їх. Всяке слово є узагальненням, тому в мові воно має бути звужене до певного рівня, або сенсу, тобто введено в певний контекст.
Окрім змісту, що передається за допомогою словесних значень, у мовленні виражається й наше емоційне ставлення до того, що ми говоримо. Це явище є емоційно-виразним аспектом мови й обумовлене тим тоном звучання слів, який ми використовуємо для вимовляння висловлюваної фрази.
Таким чином, мовне спілкування — це складний і ба-гатоаспектний процес. Складнощі переходу від загальних мовних норм до їх конкретного використання призводять до того, що мовленнєві процеси дуже пізно досягають своїх максимально можливих вершин. За дослідженнями Б. Г. Ананьєва, найкращі мовленнєві результати фіксуються у віці 35—40 років. До цього мовленнєві навички розвиваються, проходячи певні періоди опанування функцій і форм. При цьому удосконалюється правильність використання вербальних знаків, їх різноманітність, виразність, точність, логічна співвіднесеність, доцільність у різних ситуаціях, розуміння як складних текстів, так і підтексту, легкість конструювання з окремих вербальних елементів цілісного повідомлення.
Сучасному стану мовлення як універсальному засобу спілкування передував тривалий процес філогенетичного розвитку людини. Перехід від «ручного» або кінетичного мовлення — жестів — до власне звукового мовлення, ймовірно, почався більше 100 тисяч років назад. Швидше за все це було пов’язане з розвитком виробництва і первинним розподілом праці, коли виникла істотна потреба в мовленні. Звукове мовлення відразу не було таким досконалим, як зараз. Спочатку слова, як і жести рук, мали дуже загальні, розпливчаті значення. Те ж саме слово могло використовуватися для позначення різних за змістом пред-метів. Подібне явище дістало назву первісного полісеман-тизму, або багатозначності слів.
Найімовірніше, що на першому етапі виникнення і розвитку звукового мовлення не було ні дієслів, ні іменників, ні інших частин мови. тому перші мовленнєві форми були дуже примітивні. У них не виявлявся ні прихований зміст, ні контекст. Мова використовувалася тільки для передачі якої-небудь інформації і не була пов’язана з передачею емоційного стану особи, яка говорить. Пізніше, під впливом праці, відбувався розвиток значень слів. Слова не лише набували конкретнішого смислового значення, але й диференціювалися за граматичними формами. Усе це привело до формування мови зі складною морфологією і складним синтаксисом.
Наступним етапом розвитку мови стало створення писемності. Письмове мовлення, як і усне, у своєму розвитку пережило ряд етапів. Спочатку письмові знаки виникли і розвивалися під впливом кінетичного мовлення, а пізніше, з виникненням звукового мовлення, письмові знаки стали відбивати сенс звуків, що призвело до виникнення писемності сучасного буквено-фонетичного типу. Таким чином, людське мовлення, як і людське мислення, є продуктом суспільно-історичного розвитку, у ході якого мовлення стало виконувати ряд функцій і зайняло одне із значущих місць у психічному й соціальному житті людини.
Людська здатність володіти словом, що вивчається психологією мовлення і психолінгвістикою, багатогранна і включає ряд необхідних компонентів. Відповідно до цих компонентів описується загальний контур мовленнєвої взаємодії (рис. 16.1). Повна форма мовленнєвого процесу припускає участь у ньому не менше двох партнерів, залучених до комунікації. Вони пов’язані повідомленнями, що спрямовуються і приймаються, утворюючи контур мовленнєвої взаємодії. Кожен із учасників спілкування може або говорити, або слухати.
Рис. 16.1. Проста схема контуру мовленнєвої взаємодіїНеобхідним елементом цього контуру є вимовний блок, що включає органи артикуляції й утворення голосу (А). Спілкуючись, ми також сприймаємо і розуміємо мову інших людей, що здійснюється за посередництвом сприймального блоку, в усній мові — органу слуху (в). Зазначимо, що мовлення будується на основі прихованої від безпосереднього прояву системи мови, вироблених у дитинстві мовних умінь і навичок. А що найбільш важливо — це можливість вираження через мовлення психологічного змісту, думки, почуттів, спогадів. За допомогою вимовних слів ми зовнішніми засобами виражаємо внутрішні, приховані від інших психологічні стани. Блок С — внутрішнє мовлення — прийнятий для позначення такого роду прихованих внутрішніх процесів, що мають місце під час розмови.
На початку XX століття з’явилася значна кількість праць, де описувалися факти мовленнєвого онтогенезу (М. О. Риб-ніков, О. М. Гвоздьов, К. Бюлер, К. і В. Штерни та ін.). Розвиток мовлення дитини підпорядкований певним закономірностям. Загалом дитина проходить три етапи становлення мовлення: підготовчий, або дофонемний, — від народження до 1,5—2 років, етап самостійної мови — від 1,5—2 до 7 років і етап систематичного навчання і розвитку мови — шкільний період.
Дитина створює декілька моделей своєї мови, які потім видозмінює, «відкидає» у міру свого розвитку. Протягом дитячого віку першого періоду, коли розвиваються функції відображення, пересування, маніпулювання та імітації, також активно формуються перші передмовні прояви: гомін, вигуки і лепет. Основним механізмом, що лежить в основі засвоєння мовлення, є процес імітації. Головною умовою збереження і розвитку природженого наслідувального рефлексу є живе емоційне спілкування дорослого з кожною дитиною індивідуально. У віці близько 3—5 місяців настає час, у період якого діти можуть випадково вимовляти звуки будь-яких мов світу. Незабаром це змінюється лепетанням, перехід до якого є невиразним та індивідуальним. До процесу самонаслідування приєднується імітація тих звуків, які вимовляють дорослі. Виникають приблизні і поки текучі опозиції звуків. Потреба в спілкуванні отримує подальший розвиток. Уперше виникаючи в соціальній ситуації, передмовні вербальні прояви, починаючи з 5—7 місяців, супроводжують інші види діяльності дитини.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологія. Підручник» автора Прокопенко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина IV. Пізнання“ на сторінці 52. Приємного читання.