Розділ «Частина III. Особистість у діяльності і спілкуванні»

У структурі конфлікту можна виокремити такі основні елементи:

• учасники конфлікту, які називаються опонентами (від латин. opponens — той, що заперечує), суперниками, противниками й представляють не менше двох сторін;

• позиція сторін (внутрішня й зовнішня);

• конфліктна ситуація;

• інцидент, тобто дія, що спрямована на створення конфлікту;

• об’єкт конфлікту (реально наявна об’єктивна причина, через яку опоненти вступають у «боротьбу»);

• предмет конфлікту (та внутрішня причина, наприклад, особиста неприязнь, яку має кожен опонент, що вступає в конфлікт);

• розвиток і розв’язання конфлікту.

Через різноманіття форм прояву, стадій та можливих наслідків єдиної класифікації конфліктів не створено. За безпосередніми соціально-психологічними причинами виокремлюють такі види міжособистісних конфліктів:

• конфлікти, що викликані непорозуміннями в передаванні та сприйманні інформації (відсутність або брак інформації; хибна інформація; відмінності в розумінні важливості інформації; розбіжності в інтерпретації інформації; несхожість у порядку та способах оцінки інформації);

• конфлікти, що викликані особливостями взаємодії (виразні емоції; хибне тлумачення й стереотипність мислення; відсутність зворотного зв’язку; часто повторювані негативні вчинки, відмінності в критеріях оцінки ідей та поведінки тощо);

• конфлікти, що виникли на рівні службово-комунікативної взаємодії, тобто «вертикальні» й «горизонтальні» (перші можуть бути типу «працівник — керівник» чи навпаки, залежно від того, хто є ініціатором конфлікту, а другі — типу «працівник — працівник»; ініціатива може йти від одного з працівників або ж від обох одночасно).

У роботах М. Дойча, одного з найбільш знаних теоретиків конфлікту, називаються два різновиди конфліктів: деструктивні й продуктивні.

Деструктивний конфлікт спричиняє розлад взаємодії та взаємин взагалі. Найчастіше він стає незалежним від причини, що його породила, і призводить до переходу «на особистості». Це породжує негативні переживання й стреси в учасників. Для такого конфлікту характерний специфічний розвиток, а саме розширення кількості залучених учасників, їх конфліктних дій, множення кількості негативних установок на адресу один одного й гостроту висловів («експансія» конфлікту). Інша риса деструкції — «ескалація» конфлікту — означає зростання напруженості, непорозуміння, кількості помилок при сприйнятті як опонента, так і самих ситуацій взаємодії, зростання упередженості щодо партнера. Зрозуміло, що вирішення такого типу конфлікту є особливо складним завданням.

Продуктивний конфлікт частіше виникає в тому разі, коли зіткнення стосується відмінностей точок зору на яку-небудь проблему, на способи її вирішення. У такому разі сам конфлікт сприяє формуванню всебічного розуміння проблеми, а також мотивації партнера, що захищає іншу точку зору. Сам факт іншої аргументації, визнання її законності сприяє розвитку елементів кооперативної взаємодії всередині конфлікту й тим самим відкриває можливості його регулювання й вирішення.

За ознакою «об’єктивність — суб’єктивність причини» конфлікти поділяють на ділові (в основі ділового конфлікту лежить цілком конкретна об’єктивна причина, пов’язана з предметно-діловими розбіжностями) та емоційні (джерела емоційних конфліктів криються передусім в особистіс-но-прагматичних інтересах опонентів, їх психологічній несумісності). Конфлікти між двома учасниками (так звані діадні конфлікти) є найпоширенішим типом міжособистіс-ного ділового чи емоційного конфлікту, де в ролі опонентів постають дві особистості, кожна з яких є суб’єктом — носієм певних цінностей, інтересів та думок. І саме діадний конфлікт різниться емоційною запальністю й напруженістю й перебігає, як правило, у відкритій формі. Цей конфлікт зазвичай виникає на ґрунті особистих симпатій-анти-патій, але в певній групі емоційні стосунки між людьми завжди виявляються тісно переплетеними з діловими, кар’єрними та іншими інтересами. Стосовно конфліктів між особистістю й групою, то вони виявляються як суперечність між очікуваннями або вимогами окремої особистості та сформованими в групі нормами поведінки.

Відомі й інші ознаки, за якими класифікують міжосо-бистісні конфлікти: за ознакою «тривалість» (конфлікти поділяють на короткочасні й затяжні); за ступенем їхнього впливу на емоційний стан і діяльність опонентів (конфлікти, що порушують емоційну й ділову стабільність учасників непорозуміння, та руйнівні конфлікти).

Серед загальних причин виникнення конфліктів, пов’язаних із психологічними та соціально-психологічними особливостями учасників міжособистісної взаємодії, можна назвати такі:

• ціннісні чинники (принципи, які проголошує або відкидає людина; особистісні системи переконань, вірувань тощо);

• особливості стосунків, пов’язаних з почуттям задоволення від взаємодії чи його відсутністю (ураховуються їхні основа, сутність, баланс сили, значущість для себе й інших, тривалість, сумісність/несумісність сторін і т. ін);