Розділ «Частина III. Особистість у діяльності і спілкуванні»

Особистість безпосередньо проявляється в усіх сторонах життя людини і є предметом дослідження філософії, психології, соціології, педагогіки тощо. Психологія вивчає сутність психічних процесів, станів і властивостей особистості, а також закономірності її розвитку. Вчення про особистість (або персонологія) — це окремий і центральний розділ психологічної науки. Основна мета сучасної психології особистості — пояснити з позиції науки, чому люди поводяться так, а не інакше.

До основних завдань психології особистості належать: 1) дослідження спільного та індивідуального в проявах особистості; 2) вивчення структури особистості; 3) вивчення механізмів і закономірностей розвитку особистості; 4) опис, пояснення, прогноз і корекція особистісного розвитку.

Поняття «особистість» у психології вивчається протягом тривалого часу, але досі залишається недостатньо визначеним та спірним. відомий американський персонолог Гордон Олпорт ще у 1937 р. нарахував у англомовній літературі близько 50 різних визначень цього терміна. Між ученими немає згоди щодо меж у дослідженнях особистості, власна позиція дослідника визначає вибір параметрів, які розцінюються як прояви особистості, та методологією їх дослідження. Однак усі вони згодні з тим, що саме особистість є інтегральною щодо більш простих психічних функцій.

Дослідники визнають, що особистість є «завжди і всюди продуктом біосоціальних умов» (в. М. Бехтерєв), «індивідуальним носієм природних, суспільних та історичних відносин» (О. Ф. Лосєв), «цілісною індивідуальністю в її соціальному розвиткові» (Б. Г. Ананьєв). Сучасний український учений М. Й. варій відзначає, що особистість можна зрозуміти тільки в системі стійких міжособистісних зв’язків, опосередкованих змістом, цінностями, сенсом спільної діяльності кожного з її учасників, тобто особистість постає як реальність для інших.

Д. О. Леонтьєв пропонує чотири положення, наявні в різноманітних визначеннях особистості:

1. Особистість притаманна кожній людині, принаймні з певного віку.

2. Особистість — це те, що відрізняє людину від тварин, у яких особистості немає.

3. Особистість — це продукт історичного розвитку, який виникає на певному етапі еволюції людського суспільства.

4. Особистість — це індивідуальна характеристика, яка відрізняє одну людину від іншої.

Людина здатна взаємодіяти зі світом, використовуючи досвід, накопичений людством, та привласнений нею через соціальні механізми передачі цього досвіду (спілкування, мова, знакові механізми культури). Людина має свій власний внутрішній світ і стає особистістю, яка відрізняється від інших людей. Поняття особистості відображає здатність людини виступати автономним носієм загальнолюдського досвіду та історично набутих людством форм поведінки й діяльності. Людина стає особистістю, а не народжується нею.

Таким чином, особистість — це багаторівнева система індивідуально-психологічних характеристик, які складають унікальну структуру властивостей, забезпечують індивідуальну своєрідність, часову та ситуаційну стабільність переживань і поведінки людини, що дозволяє індивідові адаптуватися до мінливого соціального середовища. Коротше кажучи, особистість можна визначити як людину в сукупності її соціальних та життєво важливих якостей, набутих нею в процесі соціального розвитку, єдність психологічної структури та соціальної індивідуальності людини.

Особистість як система має власні характеристики, які відрізняють її від інших проявів психічного. За цими характеристиками вибудовується більшість тлумачень поняття особистості:

1. Особистість розглядається як гіпотетична структура або організація елементів. Особистість є єдністю та цілісністю, результатом інтеграції її складників та зв’язків між ними, а не просто механічною сумою процесів, станів та властивостей. Саме особистість забезпечує існування індивідуальних відмінностей між людьми.

2. Особистість характеризується активністю. Поряд з реактивністю реагування (поведінка виникає або змінюється безпосередньо під впливом стимулів середовища), яка притаманна живим істотам, особистість спонукається власними усвідомленими мотивами й здатна планувати свою поведінку. внаслідок цього людина здатна активно змінювати навколишній світ «під себе», а не пасивно пристосовуватися до нього.

3. Особистість обумовлює стабільність поведінки, забезпечує переживання людиною безперервності життя в часі та просторі. Стійкість психічного строю, яка забезпечується особистістю, дає можливість певною мірою прогнозувати поведінку людини в різних ситуаціях.

4. Особистість характеризується в еволюційному процесі як об’єкт впливу внутрішніх і зовнішніх умов, включаючи спадковість, соціальний досвід та динамічне зовнішнє середовище. Разом із стійкістю мінливість особистості становить діалектичну єдність: особистість залишається стійкою саме тому, що в мінливих умовах середовища здатна змінюватися, зберігаючи при цьому свої базові якості. Зниження такої пластичності особистості призводить до дез-адаптивних форм психічного реагування та поведінки.

10.2. Теорії особистості 

У психології особистості розроблено значну кількість теоретичних концепцій, деякі з них мають багато спільного, а інші — малосумісні. У кожній теорії особистості пропонуються власні структурні моделі, що намагаються пояснити та передбачити поведінку людини. Історично першими були теорії, які пояснювали особливості анормальної або патологічної особистості й були спрямовані на вдосконалення психологічної допомоги таким людям.

Критерії поділу структури особистості на рівні (під-структури, сфери, компоненти) та елементи (характеристики, риси, диспозиції, властивості, фактори) у дослідників значно відрізняються.

Існують два основних способи побудови структури особистості: емпіричний та теоретичний.