Розділ «Частина III. Особистість у діяльності і спілкуванні»

Наступний психологічний компонент — спільні дії. Вони спрямовані на реалізацію поточних і перспективних завдань спільної діяльності. Завершує її психологічну структуру загальний результат. При цьому важливе значення має не тільки й не стільки загальний об’єктивний кінцевий продукт, а й суб’єктивне сприйняття результату індивідуальними й колективними суб’єктами взаємодії. Безперечно, умовою виконання спільної діяльності є процеси розподілу, об’єднання, погодження, управління індивідуальними цілями, мотивами, діями й результатами.

У контексті розгляду питання про роль взаємодії в спільній діяльності важливо підкреслити той факт, що взаємодія як процес складається з фізичного (спільне переміщення в просторі, спільні дії) й духовного контактів. Ідеться про те, що в організації колективної діяльності наявні такі основні аспекти, які характеризують взаємодію як процес: індивіди та їхні спільні дії, інформаційні зв’язки, взаємовплив, взаємостосунки, взаєморозуміння. Таким чином, взаємодія в колективній діяльності проявляється передусім у формі її організації спільних дій, спрямованих на загальний предмет праці.

Водночас у взаємодії відбуваються взаємні впливи учасників спілкування, які породжуються відносинами в процесі спільної діяльності. Під міжособистісним впливом розуміється процес і результат зміни одним індивідом поведінки іншої людини, її установок, намірів, уявлень, оцінок тощо. Процес міжособистісного психологічного впливу характеризується стратегією, тактикою, засобами, формами, аргументацією й критеріями ефективності.

Розрізняють спрямований і неспрямований впливи. У першому випадку суб’єкт бажає досягти певного результату від об’єкта впливу, що виявляється зазвичай у переконанні й навіюванні. Спрямований вплив характеризується тим, що суб’єкт відкрито висуває об’єктові впливу свої претензії й вимоги, а непрямий полягає в тому, що вплив безпосередньо спрямований не на об’єкт, а на середовище, яке його оточує. У неспрямованому впливі таке завдання не ставиться, однак ефект впливу виникає, що виявляється передусім у дії зараження та наслідування. Також розрізняють навмисний і ненавмисний впливи.

Дослідники розрізняють поняття «особистий вплив» і «особистісний вплив», розуміючи під останнім той факт, що такий вплив буває задіяний практично в кожному акті людського спілкування й взаємодії в соціумі, коли людина задовольняє якусь із своїх потреб: потребу в безпеці, любові, владі, самоповазі (В. Погольша та ін.). Натомість, коли в дію вступають вищі чи духовні потреби — потреба в самоакту-алізації й мотивація зростання або потреба в служінні іншим людям і мотивація допомоги, — проявляється здатність особистого впливу, яка більшою мірою пов’язана із сутністю людини, а не з її особистістю, ролі якої визначає соціум.

Отже, особистий вплив як акт творчості здійснюється тільки тоді, коли обидва суб’єкти взаємодії виявляють добру волю до спілкування, коли одна людина передає іншій у відкритій, ненасильницькій формі щось своє, особисте (знання, життєвий досвід), а інша щиро хоче це перейняти, а не взяти силою чи хитрістю. Є очевидним той факт, що взаємодія між людьми на такому рівні не може відбуватися в атмосфері агресивності, суєти, коли свідомість зайнята лише особистісними потребами, а вимагає наявності в стосунках хоча б мінімальної довіри, саморозкриття, поблажливості до позиції партнера.

Ситуація взаємодії може перейти в сугестію, коли хто-небудь з учасників взаємодії бере на себе контроль за її розвитком, починає маніпулювати комунікативною ситуацією в особистих цілях (або в цілях своєї групи). Маніпулювання в умовах сугестії здійснюється за допомогою переважно невербальних знакових систем.

Як основні феномени (форми) сугестії можна виділити такі:

1) зараження, або дія, результатом якої є зараження;

2) наслідування (дія з метою викликати наслідування);

3) навіювання;

4) груповий тиск.

Зараження є найбільш примітивною, простою формою сугестії.

Феномен групового тиску був відкритий американським психологом С. Ашем, який займався дослідженнями конформізму. Конформізм є тенденцією індивіда змінювати свою думку під тиском групи, приймати точку зору більшості.

У процесі взаємодії важливим є такий вид впливу, як переконання. Переконання як спосіб психологічного впливу спрямоване на зняття своєрідних фільтрів на шляху інформації до свідомості й почуттів людини, воно використовується для того, щоб перетворити інформацію, яка повідомляється, в систему установок і принципів індивіда. За таких умов переконання веде до сприйняття і введення нових відомостей у систему поглядів людини, її світогляд. Цей спосіб впливу ґрунтується на свідомому ставленні індивіда до інформації, на її аналізі й оцінці. Його ефективність залежить від багатьох чинників, у тому числі від майстерності суб’єкта переконання. Комунікатор, висуваючи

систему аргументів, повинен дотримуватися принаймні таких правил: аргументи мають бути логічними, правдивими, правдивість — очевидною, а їхня кількість — достатньою для доведення основної тези.

Процес взаємодії не завжди відбувається в бажаному напрямі. Між людьми, які контактують, можуть виникнути часткові суперечності, а може виявлятися антагонізм позицій на основі цінностей, цілей і мотивів, що не збігаються тоді стосунки являють собою міжособистісний конфлікт, під яким прийнято розуміти зіткнення протилежних поглядів, інтересів і дій окремих людей та груп (Н. в. Гришина). На психологічному рівні суперечність проявляється в сильних негативних переживаннях учасників стосовно ситуації, опонентів і самих себе. Психологічна ціна конфліктів дуже висока — це розмаїття негативних емоцій, стресів, переживань, розчарувань, втрат, провин. Конфлікт може спричинити зміни системи стосунків і цінностей. За умов конфлікту люди ніби по-іншому починають сприймати реальність, вдаватися до дій, які зазвичай для них не властиві. важливо підкреслити, що в конфлікт переростає не будь-яка суперечність, а, як правило, така, в якій представлені найсуттєвіші потреби, прагнення, інтереси, цілі людей, соціальний статус особистості, її престиж. якщо конфлікт своєчасно не вирішується, то це може призвести до неврозів, хворобливих станів, стійкого розладу стосунків між індивідами, які взаємодіють.

Проблема конфлікту є предметом вивчення низки інших дисциплін, таких як соціологія, політологія тощо. Психологія передусім зосереджує увагу на вивченні таких аспектів конфлікту, як усвідомлення ситуації конфлікту її учасниками; виокремлення соціально-психологічних складників, котрі зумовлюють внутрішню характеристику конфлікту, тобто сукупність мотивів, реальних інтересів, цінностей, що спонукають людину чи групу осіб брати участь у розв’язанні суперечностей; з’ясування причин і стадій формування суб’єктивного образу конфліктної ситуації.

Соціальна та індивідуальна важливість міжособистісно-го конфлікту може бути неоднозначною. За одних умов конфлікт може виникнути як результат відмінності базових цінностей, моральних якостей, особливостей світосприйняття окремих індивідів, у іншому разі суперечності, що виникають, можуть базуватися на «дрібніших» причинах.

Має значення і той факт, що в міжособистісному конфлікті зменшується здатність його учасників до саморегуляції, свідомого самоконтролю, часто спостерігаються афективні дії, знижується стійкість до стресів та фрустрації. Звичайно, бувають ситуації, коли саме конфлікти допомагають розв’язати злободенні проблеми.