Розділ «Частина II. Свідомість і несвідоме»

Згідно з теорією переконань Д. М. Узнадзе, основними факторами, що визначають свідомість і поведінку людини, є зовнішнє середовище та потреби індивіда. На думку Ш. А. Надірашвілі, коли дитину навчають, формуючи певне ставлення до предметів і явищ навколишньої дійсності, виховується певне ставлення людини до об’єктів знання та розвивається свідомість особистості.

Психічний розвиток людини здійснюється під впливом основних факторів — спадковості та середовища. Людський організм має природні передумови для розвитку, а саме будову головного мозку, нервової системи та спадковий потенціал. Фенотипічні фактори типізують розвиток, забезпечують реалізацію видової програми (прямоходіння, мовленнєве спілкування, універсальність руки). Однак розвиток людини відбувається в процесі навчання і виховання, під час засвоєння продуктів матеріальної і духовної культури, науки, мистецтва. Культурне середовище містить систему цінностей, закріплену в соціальних предметах і знаках. Соціальне середовище включає сімейне та суспільне оточення. Досвід, набутий у сім’ї, визначає осо-бистісну поведінку, на різних етапах. Соціальне середовище змінює свій вплив: для немовляти важливим є малий соціум, для підлітка вплив великого соціуму, у похилому віці важливе сімейне оточення. Педагогічний вплив є частиною впливів середовища, опосередковується наявним рівнем розвитку та індивідуальними особливостями; не зводиться до засвоєння та інтеріоризації зовнішніх відносин, включає переробку засвоєного, його систематизацію. Міра детермінованості впливу факторів різна, в середньому, пропорційне співвідношення п’ятдесят на п’ятдесят відсотків біологічного і соціального. Змістовні якості психіки, розвиток яких обумовлений переважно участю в діяльності (ігровій, навчальній, трудовій), більшою мірою залежать від соціального фактора. Розвиток формальних якостей психіки, які включають формально-динамічні (темперамент) та формально-програмні (когнітивні стилі та стратегії), задається логікою спадковості (біологічний фактор). О. Р. Лурія зазначав, що в онтогенезі включення слова, мови в реалізацію мнемічної функції знижує геноти-пічний вплив в її індивідуальних особливостях.

Свідомість починає формуватися на етапах раннього онтогенезу в результаті засвоєння соціального досвіду через спілкування з людьми. Розвиток свідомості відбувається під впливом сімейного виховання, соціально-економічних умов життя, навчальної та трудової діяльності, суспільної ідеології.

В онтогенезі психіки та свідомості виокремлюють такі критерії для визначення основних періодів індивідуального психічного розвитку, що є якісними й суттєвими ознаками в їх системному зв’язку та виявляються на кожному віковому етапі: соціальна ситуація розвитку; психологічне новоутворення, провідна діяльність.

1. Соціальна ситуація розвитку — ті неповторні зв’язки і взаємовідносини дитини з соціальним середовищем, які складаються на даному віковому етапі та оптимально впливають на розвиток. Аналіз соціальної ситуації розвитку означає одночасне врахування відносин: із «суспільними дорослими» як представниками соціальної функції (вихователь, учитель, лікар) та індивідуальні, особисті відносини з близькими дорослими й однолітками.

2. Провідна діяльність — це діяльність, яка є найопти-мальнішою для психічного розвитку на даному етапі, зумовлює основні зміни в психічних процесах і особистості. Кожна стадія психічного розвитку характеризується певним провідним типом діяльності, що не виключає ролі інших видів. Три види діяльності — гра, навчання і праця — змінюють одне одного не механічно, а співіснують на всіх етапах розвитку людини. Ознакою переходу від однієї стадії до іншої є зміна провідного типу діяльності.

3. Психологічні новоутворення — це психічні й соціальні зміни, які виникають на даному етапі розвитку й визначають свідомість дитини, ставлення до середовища, перебіг розвитку в даний момент. Накопичуючись із часом, вони поступово приходять у суперечність зі старою ситуацією розвитку, призводять до її злому та побудови нових відносин, які відкривають нові можливості для розвитку дитини в наступному віковому періоді. Новоутворення — це ті психічні особливості, які більш активно розвиваються на певному віковому етапі.

У кожної дитини та дорослої людини свій індивідуальний шлях та темп розвитку, але є певні вікові закономірності становлення психічних процесів. Розвиток людини зумовлений входженням у суспільну культуру, оволодінням різними видами діяльності, певними знаннями та навичками. Становлення свідомості людини має вікові особливості.

У дитини протягом першого року розвивається свідомість. Як результат, дитина виокремлює предмети, які мають певне спонукальне значення, та намагається вирішити задачі, пов’язані з ними. Виникає розуміння того, що люди й предмети існують. Розвиваються зачатки мовлення. На перших місяцях життя дитина має первинні потреби (в їжі, теплі, рухах), потреби пов’язані з розвитком головного мозку (потреба в нових враженнях) та соціальні потреби (спілкування з іншою людиною), що впливає на подальший моральний розвиток.

Між психікою дитини та психікою матері в цей період існує тісний емоційний зв’язок. На перших місяцях життя саме мати передає оформлену свідомістю людську інформацію, виконує діяльність по задоволенню первинних потреб (у фізичному та психологічному комфорті) та проявляє певне емоційне ставлення до дитини. У свідомості немовляти в першу чергу представлені емоційні компоненти, пов’язані з безпосередніми враженнями.

Розвиток самосвідомості дитини на даному етапі пов’язаний із пізнанням тіла. У немовляти, уже в місячному віці, проявляються зачатки усвідомлення тотожності, коли малюк відрізняє відчуття, що йдуть від власного тіла, від відчуттів, викликаних зовнішніми подразниками. Пізнання власного тіла в немовлят спостерігається у віці трьох-восьми місяців. Протягом року свідомість немовляти розвивається: у ній виокремлюються окремі психічні функції, з’являються чуттєві узагальнення, дитина починає вживати елементи слів для позначення предметів. У зв’язку з цим потреби малюка починають втілюватися в предметах навколишньої дійсності. У результаті предмети набувають спонукальної сили, актуалізують потреби дитини та сприяють її розвитку.

У результаті спілкування з дорослими відтворюються почуття любові, турботи, унаслідок чого формуються такі складові «Я-образу» як: емоційно-позитивне самовідчуття, переживання власної значущості для оточення.

У ранньому віці (від 1 до 3 років) відбувається подальший розвиток мовлення й рухових здібностей, удосконалюється усна мова; розвивається здатність до вивчення світу, виникають зачатки самоконтролю. Дитина освоює форми поведінки в суспільстві, що має прояв у вчинках. На другому році життя діти проявляють здатність діяти не тільки під впливом безпосередніх вражень, але й під впливом образів, що відтворюються в пам’яті, та уявлень. Закономірно, що пам’ять у цей період відіграє провідну роль і сприяє перебудові дитячої свідомості та поведінки. На цьому віковому етапі дитина відкриває себе як особистість. Відбувається ідентифікація з власним ім’ям, упізнання себе в дзеркалі, використання займенника «Я» та прояв дитячого негативізму «Я сам...». У 2,5—3 роки формуються свідомі емоції (гордість, сором). Діяльність дитини спрямована не тільки на зовнішній світ, але й на самого себе, результатом чого є виникнення елементів самосвідомості.

Розвиток пізнавальних процесів у дитини здійснюється в межах спільної діяльності з дорослим. Саме дорослий визначає характер діяльності з пізнання навколишнього світу. Діти раннього віку можуть і самостійно задовольняти багато своїх потреб, здатні до спілкування та діяльності, не опосередкованої дорослими. Дитина оволодіває своїм тілом, удосконалюється тілесна координація, розвивається диференціація правої та лівої руки. Усвідомлення себе як окремого суб’єкта відбувається через тілесні відчуття, образ відображення в дзеркалі та прояв емоцій. Усвідомлення себе впливає на формування самооцінки. У цей період вона має емоційний характер, базується на потребі дитини в емоційній безпеці й прийнятті та залежить від ставлення дорослих.

У процесі спілкування з дорослими дитина починає усвідомлювати себе як окрему людину. Відбувається усвідомлення власних вольових якостей, прагнення до самостійності, прагнення керувати діями та здатністю змінити світ предметів, що й має прояв у кризі трирічного віку.

У дошкільному віці (від 3 до 6 років) розвиваються самосвідомість та самооцінка. Соціальна ситуація складається таким чином, що дитина прагне до самостійності й незалежності від дорослого, ускладнюються взаємини з оточенням, що розширює можливості самоусвідомлення, оцінювання себе та інших. В ігровій діяльності дошкільник пізнає світ, відтворює сутність трудової діяльності, норми та правила міжособистісних стосунків, поведінку людей, пізнає свій внутрішній світ, вчиться саморегуляції.

У дошкільному віці здійснюється розвиток пізнавальних процесів, засвоєння еталонів, відбувається перехід від егоцентричного до діалогічного мовлення. Виникає дитячий світогляд, що проявляється у спробі зрозуміти закономірності відносин, морально-етичні поняття.

У чотирирічному віці дитина ідентифікує ім’я зі своєю тілесністю, знає свій вік, стать. Дещо пізніше починає усвідомлювати свої вміння, знання, оволодіває уявленнями про свій організм. Дошкільник усвідомлює себе як представника певної статі, відбувається статева ідентифікація, що проявляється в наслідуванні поведінкових форм, інтересів, цінностей своєї статі.

У дошкільному віці дитина починає усвідомлювати себе в часі, пам’ятає себе в минулому, усвідомлює в теперішньому та уявляє в майбутньому, тобто виникає психологічний час особистості. Відбуваються зміни в мотивах поведінки: змінюється зміст, зростає усвідомленість, виникає ієрархія мотивів. Підпорядкування мотивів сприяє усвідомленню себе не тільки як суб’єкта дії, але й як суб’єкта взаємовідносин.

Протягом дошкільного віку формується самооцінка, що свідчить про становлення особистісної свідомості. Самооцінка дошкільника характеризується домінуванням емоційного та недостатнім розвитком когнітивного компонента. Становлення самооцінки пов’язано з оволодінням способами самооцінювання, поглибленням знань про себе, їх осо-бистісним сенсом, ставленням до власних емоцій. У дітей шестирічного віку проявляється диференційована самооцінка та прагнення відповідати зовнішнім зразкам і внутрішнім вимогам, що свідчить про усвідомлення «Я» в системі соціальних відносин. У старшому дошкільному віці поглиблюється уявлення про себе, виникає почуття самоповаги, розвиваються вміння самоконтролю. Старші дошкільники прагнуть до нового становища в системі суспільних відносин і нової суспільно значущої діяльності.