Розділ «Частина II. Свідомість і несвідоме»

3. Мамардашвили М. К. Сознание как философская проблема // вопросы философии. — 1990. — № 10.

4. Мерлин B. C. Психология индивидуальности. — М.: изд-во «институт практической психологии»; воронеж: НПО «МОДЭК», 1996. — 448 с.

5. Налчаджян А. А. Психологическая адаптация. — М.: Экс-мо, 2010. — 368 с.

6. Нестурх М. Ф. Происхождение человека. — М., 1958.

7. Петренко В. Ф. Психосемантика сознания. — М.: изд-во МГУ, 1988. — 207 с.

8. Ремшмидт Х. Подростковый и юношеский возраст. Проблемы становления личности. — М.: Мир, 1994. — 319 с.

9. Рогинский Я. Я. Проблемы антропогенеза — М., 1969.

16. Савчин М. В., Василенко Л. П. вікова психологія. — К.: Академвидав, 2005. — 360 с.

10. Сёрл Дж. Сознание // http://www.psychology-online.net/articles/doc-1060.html.

11. Соколова Е. Т, Николаева В. Н. Особенности личности при пограничных расстройствах и соматических заболеваниях. — М.: SvR-Аргус, 1995. — 352 с.

14. Хомуленко Т. Б., Лисенко Л. М., Моргунова Н. С. Вікова та педагогічна психологія: навчально-методичний посібник. — Харків: ХНАДУ, 2009. — 148 с.

12. Чамата П. Р. вопросы самосознания личности в советской психологии // Психологическая наука в СССР: в 2 т. — М.: изд-во АПН РСФСР, 1960. — т. 2. — С. 91—110.

13. Швалб Ю. М. целеполагающее сознание (психологические модели и исследования). — К.: Миллениум, 2003. — 152 с.

15. Эриксон Э. идентичность: юность и кризис. — М.: Прогресс, 1996. — 344 с.

17. Юлина Н. С. тайна сознания: альтернативные стратегии исследования. — Ч. 1, ч. 2 // вопросы философии. — 2004. — № 10, № 11.

Розділ 6. Несвідоме

6.1. Історичні аспекти становлення вчення про несвідоме

Несвідоме (англ. unconscious) — поняття, що означає сукупність психічних утворень, процесів і механізмів, функціонування й впливи яких суб’єкт не усвідомлює. Поняття несвідомого в широкому сенсі включає всі психічні явища поза сферою свідомості — той зміст психічного життя, про наявність якого людина або не підозрює в даний момент, або не знає про нього протягом тривалого часу, або взагалі ніколи не знала. Як приклад можна привести факт неусвідомленості сигналів, що безперервно надходять до головного мозку, внутрішніх органів, м’язів, суглобів. Вони починають усвідомлюватися переважно при патології відповідного органу, коли порушується його функція. Проте в нормі вони створюють певний позитивний чуттєвий фон, що забезпечує нормальне самопочуття людини.

У сучасній психології все частіше вживається термін «не-усвідомлюване». Він, як і поняття про несвідоме, означає сукупність неоднорідних явищ. Деякі учені вважають ці два поняття синонімами, інші ж, переважно психофізіологи, термін «неусвідомлюване» відносять до вужчого кола явищ. До них відносять феномени, які визначають іноді також як пе-редсвідомі: це психічні процеси на початкових стадіях сприйняття й обробки інформації, що надходить ззовні, або ж явища, які в даний момент неусвідомлювані, оскільки знаходяться поза сферою виборчої уваги суб’єкта, але можуть легко стати усвідомлюваними при перемиканні на них уваги. Звичайнісінький приклад такого феномену: людина перестає чути цокання настінного годинника, якщо вона деякий час знаходиться в кімнаті, де він висить, і знову починає його чути, коли з якогось приводу звертає на нього увагу.

Уперше до проблеми «несвідомого» в західноєвропейській філософії звертається німецький філософ, математик, мовознавець Г. В. Лейбніц (1646—1716), намагаючись затвердити ідею реальності неусвідомлюваних психічних процесів. Він відзначає, що разом із виразно усвідомлюваними переживаннями існують також переживання, більш-менш смутні або навіть зовсім неусвідомлювані. При цьому філософ посилався на смутні відчуття, що виникають під час сну тощо. У своїй роботі «Монадологія» Г. В. Лейбніц допускає можливість неусвідомлюваного мислення й розробляє теорію «малих сприйнять» — переживань такої малої інтенсивності, що вони ніби вислизають від свідомості.