TextBook Ця структура запропонована автором як структура образу, що визначає її велику включеність в зовнішню реальність. В ній на відміну від моделі, запропонованої О. М. Ле-онтьєвим, предмет і значення виступають як самостійні складові, тобто передбачається, що предмет існує незалежно від значення.
Таким чином, за Ф. Є. Василюком, структура індивідуальної свідомості — це вузловий елемент, що сполучає різні світи: значення є одиницею світу культури, слово — світу мови, сенс — внутрішнього світу особи, а чуттєва тканина виступає як одиниця тіла, представник світу людського тіла в образі свідомості
5.2.2. Властивості свідомості людини
Свідомість людини має властивості, завдяки яким віддзеркалення людиною навколишнього світу носить суб’єктивний характер. Ці властивості представлені в таблиці 5.2.
| № | Властивість | Опис властивості |
| 1 | Активність | Свідомість пов’язана з діяльністю, з активною дією на навколишній світ. |
| 2 | Виборчийхарактер | Свідомість спрямована не на весь світ в цілому, а тільки на певні його об’єкти (найчастіше пов’язані з якимись нереалізованими потребами). |
| 3 | Узагальненість і абстрагованість | Свідомість оперує не реальними предметами і явищами навколишнього світу, а узагальненими і абстрактними поняттями, позбавленими частини атрибутів конкретних об’єктів дійсності. |
| 4 | Цілісність | Свідомість психічно здорової людини, як правило, має цілісність. У межах цієї властивості можливі внутрішні конфлікти цінностей або інтересів. При деяких видах психічних захворювань цілісність свідомості порушується (шизофренія). |
| 5 | Константність | Відносна стійкість, немінливість і спадкоємність, свідомість, визначувана пам’яттю. Константність свідомості обумовлюється властивостями особистості. |
| 6 | Динамічність | її змінність і здатність до безперервного розвитку, що обумовлюється короткочасними і такими, що швидко змінюються психічними процесами, які можуть закріплюватися в станах і в нових властивостях особистості. |
| 7 | Спотво-реність | Свідомість завжди відбиває дійсність у спотвореному виді (частина інформації втрачається, а інша частина спотворена індивідуальними особливостями сприйняття і установками особи). |
| 8 | Індивідуальнийхарактер | Свідомість кожної людини відрізняється від свідомості інших людей. Це пов’язано з такими чинниками: генетичними відмінностями, умовами виховання, життєвим досвідом, соціальним оточенням та ін. |
| 9 | Здатність до рефлексії | Свідомість має здатність до самоспостереження і самооцінки, а також може уявляти, як її оцінюють інші люди. Іншими словами — взаємодія. |
5.2.3. Функції свідомості людини
З огляду на структуру свідомості можна вивести основні її функції.
Відбивна: свідомість організовує пізнавальні процеси (сприйняття, представлення, мислення), а також організовує пам’ять.
Оцінна: свідомість бере участь у формуванні частини емоцій і більшості почуттів. Людина на рівні свідомості оцінює більшість подій і саму себе.
Креативна: творчість неможлива без свідомості. Багато довільних видів уяви організовуються на свідомому рівні: винахідництво, художня творчість.
Рефлексія: різновидом свідомості є самосвідомість — процес, за допомогою якого людина аналізує свої думки і вчинки, спостерігає за собою, оцінює себе і т. ін. Одне зі значень слова «рефлексія» — це здатність свідомості людини зосередитися на самій собі. Крім того, цим терміном ще позначається механізм взаєморозуміння, тобто осмислення людиною того, як мислять і відчувають інші люди, з якими вона взаємодіє.
Перетворююча: людина свідомо визначає більшість своїх цілей і намічає шлях до їх досягнення. При цьому вона часто не обмежується здійсненням уявних операцій з предметами і явищами, а виконує і реальні дії з ними, перетворюючи навколишній світ відповідно до своїх потреб.
Часоутворююча: свідомість відповідає за формування цілісної часової картини світу, у якій є пам’ять про минуле, усвідомлення сьогодення і уявлення про майбутнє. Цим свідомість людини відрізняється від психіки тварин.
5.3. Самосвідомість
Самосвідомість — це усвідомлення людиною власних фізичних і морально-психологічних якостей.
Проблема самосвідомості цікавила вчених-філософів починаючи з античності. Різні аспекти проблеми самосвідомості розглядалися в працях Сократа, Платона, Арістотеля, Р. Декарта, Дж. Локка, Д. Юма, Г. В. Лейбниця, І. Канта, Й. Г. Фіхте, Г. В. Ф. Гегеля, Г. С. Сковороди, Л. Фейєр-баха, К. Маркса й Ф. Енгельса, Ф. Ніцше, Е. Гуссерля, М. Хайдеггера, Ж.-П. Сартра, М. Бубера та інших. Філософи різних шкіл і напрямів зверталися до проблеми особистості та її самосвідомості переважно у двох аспектах. Перший — гносеологічний, що розкриває способи й межі самопізнання, другий — екзістенціально-етичний, у межах якого особистість розглядається з точки зору її буття, цінності й способів самореалізації. власна сутність людини розкривається в роботах філософів через її зв’язок зі світом, життям, іншими людьми, підкреслюється діалогічність самосвідомості. Розробка матеріалістичних концепцій привела до появи «соціально-історичної перспективи» дослідження самосвідомості. Запропонований представниками різних напрямів екзістенціально-антропологічної філософії новий погляд на свідомість і самосвідомість вплинув на становлення й розвиток екзистенціальної, гуманістичної психології, психоаналізу. Багато ідей філософів цього напрямку виступили в якості методологічних засад досліджень вітчизняних психологів, що розробляють проблематику свідомості й самосвідомості в рамках онтологічного підходу.
Складність, багатоаспектність проблеми самосвідомості ілюструється великою кількістю її визначень. Серед дослідників самосвідомості немає єдності в цьому питанні, практично кожний автор, що торкається у своїх роботах проблематики самосвідомості, прагне визначити її відповідно до власного бачення й дослідницького підходу, що реалізується. Разом з цим визначення сутності самосвідомості, вивчення її природи у вітчизняній психології здійснюється з опорою на ряд методологічних принципів, у першу чергу, принципів єдності свідомості й діяльності, розвитку, історизму та особистісного підходу.
Відповідно до даних принципів, самосвідомість соціально обумовлена, опосередкована відносинами людини, формується в процесі діяльності й спілкування. Самосвідомість — це усвідомлення людиною себе самої у своїх відносинах із зовнішнім світом й іншими людьми (П. Р. Чамата).
Різноманітні акти самосвідомості виступають як органічно включені в особистість і становлять одну з утворюючих її умов. Самосвідомість не надбудовується зовні над особистістю, а включається в неї, тому самосвідомість не має самостійного шляху розвитку, окремого від шляху розвитку особистості: вона включається в цей процес розвитку особистості як реального суб’єкта в якості його моменту, сторони, компонента. З іншого боку, самосвідомість є продуктом становлення людини як особистості. Таким чином, самосвідомість, виступаючи показником певного рівня розвитку особистості, є однією з необхідних внутрішніх умов цього розвитку, оскільки дозволяє встановлювати рівновагу між зовнішніми впливами, внутрішніми складовими особистості й формами її поведінки.
З виникненням самосвідомості в людини з’являється можливість самопроектування, самодетермінації, самовиховання, саморозвитку власної особистості, активного перетворення себе самої, своїх відносин, своєї діяльності й свого життя в цілому. З огляду на це, під самосвідомістю розуміють усвідомлення людиною себе як істоти, що усвідомлює світ і змінює його, як суб’єкта практичної й теоретичної діяльності (С. Л. Рубінштейн), властивість людини усвідомлювати себе не просто суб’єктом діяльності, але й суб’єктом зі специфічною психологічною й соціально-моральною характеристикою. Самосвідомість виникає як вищий рівень організації, структурування й саморегуляції життєдіяльності суб’єкта. З її появою свідомість знаходить новий «вимір» — упередженість, що репрезентує суб’єктові «світ-в-присутності-Я».
Передумовою появи самосвідомості як сторони, аспекту свідомості виступає розвиток процесів відділення себе від світу, поділ зовнішньої й внутрішньої реальності. Людина, виділивши себе зі світу й протиставляючи себе йому, усвідомлює себе як особистість, усвідомлює свої особливості, своєрідність і ставиться до всього цього певним чином. Самосвідомість — це побудова особистістю через свої дії відносин зі світом і одночасно вираження свого відношення до світу за допомогою тих же дій. Людина усвідомлює свою самостійність, своє виділення як самостійного суб’єкта з оточення лише через свої відносини з іншими людьми, і вона приходить до самосвідомості, до пізнання власного «Я» через пізнання інших людей. Однак дійсним суб’єктом власної діяльності й життя в цілому людина може стати лише за умови, що своє ставлення до дійсності вона усвідомлює з достатньою повнотою й адекватністю.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологія. Підручник» автора Прокопенко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина II. Свідомість і несвідоме“ на сторінці 4. Приємного читання.