Розділ «Частина II. Свідомість і несвідоме»

Особливість чуттєвої тканини як складової свідомості полягає в можливості для людини диференціювати сприйняття реального світу і своє внутрішнє феноменальне поле.

Чуттєва тканина ще не має вираженості в мові, вона заснована в першу чергу на безпосередньому практичному досвіді і стає початком подальшого пізнання: чуттєві враження є лише поштовхом, що приводить в дію наші пізнавальні здібності.

Значення. У психологічній традиції цей термін в одних випадках вживається як значення слова, в інших — як зміст суспільної свідомості, що засвоюється індивідом. Поняття «значення» фіксує ту обставину, що свідомість людини утворюється не в умовах робінзонади, а всередині певного культурного простору. У культурі, в її значущому змісті історично кристалізований досвід діяльності, спілкування, світосприйняття, який індивідові необхідно не лише засвоїти, але й на його основі побудувати власний досвід. У значеннях, на думку О. М. Леонтьєва, представлена перетворена і згорнута в матерії мови ідеальна форма існування предметного світу, його властивостей, зв’язків і стосунків, розкритих сукупною громадською практикою.

Значення існують передусім у мові, яка є їх носієм, але не творцем. Значення визначаються громадською діяльністю, а не зв’язком з іншими словами.

Виділяючи значення як одну з твірних свідомості, О. М. Ле-онтьєв розвиває і доповнює думку Л. С. Виготського про значення слова, що належить одночасно до двох різних сфер — мовних і інтелектуальних феноменів. Система значень дозволяє інтегрувати суспільно-історичний досвід і процес індивідуального психічного віддзеркалення, створюючи можливості для контакту, для спільної діяльності.

Значення встановлюють зв’язок людини зі світом громадських стосунків і дозволяють інтегрувати суспільно-історичний досвід у систему індивідуального, виходячи за межі актуального часу, безпосереднього сприйняття.

Значення виступають перед людиною в подвійній функції — як об’єкти її свідомості і, водночас, як способи і «механізм» усвідомлення об’єктивної дійсності. Інакше кажучи, щось може стати фактом усвідомлення тільки при існуванні зв’язку зі значенням, в процесі означення. Мова, система значень створюють в структурі психіки немовби додаткову площину віддзеркалення, яка за рахунок узагальнення, «огрублення» створює ефект усунення, відчуження від власних безпосередніх вражень, дозволяючи робити їх предметом спостереження і аналізу.

Особистіший сенс, як складова свідомості, найбільшою мірою пов’язаний з упередженістю свідомості її суб’єктивним характером. Він відбиває найбільш глибинний, інтимний зміст психіки і в нім найбільшою мірою виражені реальні потреби людини.

Особистісний сенс може бути різною мірою близьким громадському значенню, але ніколи не зливається з ним повністю. На відміну від значення, особистісний сенс, як і чуттєва тканина свідомості, не має свого «надіндивідуально-го», позасуб’єктного існування і власного засобу вираження. Усвідомлення індивідом явищ дійсності може відбуватися тільки за допомогою засвоюваних ним ззовні «готових» значень — знань, понять, поглядів, які він отримує в спілкуванні, у тих або інших формах індивідуальної або масової комунікації. Набувши значень готовими, суб’єкт їх пристосовує до себе, обживає, що неминуче вимагає поправок, додавань, уточнень.

О. М. Леонтьєв звертав увагу на виникаючі протиріччя між значенням і особистісним сенсом, які створюють внут-рішньоособистісну напругу. Особистісні сенси, що несуть у собі інтенціональність, упередженість свідомості протистоять «байдужим» до них значенням, за допомогою яких вони тільки і можуть себе виразити. Через це система індивідуальної свідомості повна драматизму. При різкій розбіжності сенсів з громадськими значеннями виникає протиріччя між реальним змістом внутрішнього світу і зовні усвідомлюваним, «тільки знаним» суб’єктом.

Результатом розбіжності є багатовимірність формованого образу світу, що включає в себе образ, побудований на безпосередній усвідомленості світу, і образ, не включений у безпосереднє сприйняття світу, а повністю рефлексивний, відокремлений від нашої дії у світі.

Складові (окремі елементи) смислової системи можуть розрізнятися у міру усвідомленості. Сенси виступають у свідомості людини у вигляді безпосередніх переживань, що далеко не завжди відбивають реальні ціннісні і мотиваційні утворення, що лежать в їх основі. вони не несуть повної інформації про свій дійсний зміст, але сигналізують про особовий сенс подій. Те, що стоїть за ними, ще потребує розуміння, вимагає спеціальної роботи рефлексії.

Проте існуюче різке протиставлення особистісного сенсу значенню за параметрами «загально-унікальне» і «суспільно-значуще» — «індивідуально-значуще» не є абсолютним. Відносність протиставлення визначається тим фактом, що особовий сенс, на відміну від біологічного, соціальний за походженням, тобто має таку ж громадську природу, як і значення. Діяльнісне трактування значення і сенсу несумісне з їх протиставленням один одному у вигляді полярної опозиції.

Запропонована О. М. Леонтьєвим структура свідомості отримала подальший розвиток в роботах психологів. До початкового трикутника добудовувалися додаткові кути і сторони.

В. П. Зінченко (1991) запропонував додати як четверту складову свідомості біодинамічну тканину руху. Біодинамічна тканина — це спостережувана і реєстрована зовнішня форма живого руху, що розглядався М. О. Бернштейном як функціональний орган індивіда. Образ світу і сенс не можуть в принципі існувати поза біодинамічною тканиною рухів і дій, у тому числі перцептивних і розумових, поза значеннями і матерією мови. При цьому в структурі свідомості виділяються два шари, два рівні. Буттєвий шар утворюють біодинамічна тканина живого руху і чуттєва тканина образу. Шар рефлексії утворюють значення і сенс. Біодинамічна тканина і значення доступні як сторонньому спостерігачеві, так і самоспостереженню, різним формам реєстрації й аналізу. Чуттєва тканина і сенс лише частково доступні самоспостереженню і не доступні зовнішньому спостерігачеві.

Проте такий розподіл лише відносний. Шар рефлексії свідомості одночасно і подієвий і буттєвий. У свою чергу буттєвий шар не лише випробовує на собі вплив рефлексії, але і сам має зачатки або початкові форми рефлексії, тому буттєвий шар свідомості з повним правом можна назвати співрефлексивним. цей відбиток одного шару в іншому визначає цілісність свідомості, робить можливим їх контакт, взаємодію. Причиною спорідненості буттєвого шару і рефлексії виступає загальний культурно-історичний генетичний код, закладений у соціальній предметній дії, що їх породжує. Образи, що виникають у дії, сенси і значення отримують власні властивості, автономізуються від нього, розвиваються за своїми законами. Спільність генетичного коду створює потенційну, хоч і таку, що не завжди реалізовується, можливість цілісної свідомості. ця ж спільність лежить в основі взаємних трансформацій компонентів свідомості не лише в межах кожного шару, але і між шарами. Образ осмислюється, сенс утілюється в слові, образі, вчинку. Дія і образ означуються (в. П. Зінченко, 1991).

У новій схемі значення і сенс утворюють рефлексію або рефлексивно-споглядальний шар свідомості. Буттєвий або буттєво-діяльнісний шар свідомості складають чуттєва тканина образу і біодинамічна тканина живого руху і дії. У результаті виходить двошарова рівнева структура свідомості і чотири одиниці його аналізу (табл. 5.1).

В. П. Зінченко вказує, що слід утриматися від характеристики буттєвого і рефлексії як рівнів свідомості в термінах «вищий—нижчий», «головний—підпорядкований». Кожен із рівнів виконує свої функції і при рішенні різних життєвих завдань може домінувати або один, або інший.

Ф. Є. Василюк (1993) пропонує як модель образу свідомості структуру тетраедра, вершини якого утворені предметним змістом образу, особистісним сенсом, значенням і словом. Об’єм тетраедра заповнений живою, текучою плазмою чуттєвої тканини. Чуттєва тканина живе і рухається в чотиривимірному просторі образу, що задається силовими полями його вузлів, і, будучи єдиною, вона поблизу кожного з полюсів немов би ущільнюється, концентрується, набуває характерних для цього виміру рис. Чуттєва тканина образу може бути різною залежно від того, яка саме грань потрапляє у фокус уваги.

Таблица 5.1. Структура свідомості (за В. П . Зінченком)

Свідомість
Буттєво-діяльнісний шар		Рефлексивно-споглядальний шар
Біодинамічна тканина живого руху і дії	Чуттєва тканина образу	Значення	Сенс

Образ свідомості в розумінні автора має не три твірних, а п’ять вимірів. Чотири з них — значення, предмет, особистісний сенс, знак (слово) — можна об’єднати терміном «направляючі», маючи на увазі те, що вони, будучи представниками світу культури, зовнішнього світу, внутрішнього світу особи і світу мови в психічному образі стають свого роду полюсами магніту. Остання, п’ята складова — чуттєва тканина — розглядається не як рядоположна, а як властива всім попереднім чотирьом твірним особлива внутрішня «складова» образу, його жива плазма. Модель свідомості має форму тривимірної фігури — октаедра, чотирма вершинами якого виступають значення, предмет, особистісний сенс і знак, а чуттєва тканина складає сторони фігури.