Розділ «Частина II. Свідомість і несвідоме»

Антропологи виокремлюють такі стадії:

1) антропоїдні пращури людини — високорозвинені двоногі примати, які систематично користувалися в якості знаряддя природними предметами (палицями, камінням, кістками тварин);

2) найдревніші та древні (архантропи і палеоантропи), які створювали знаряддя праці, удосконалювали їх. У них була початкова форма суспільної організації. виготовлення кам’яних знарядь може свідчити про появу елементарних понять. На цьому етапі люди навчилися користуватися вог-нем. Неандертальці, які відносяться до заключного етапу другої стадії, за будовою головного мозку нагадували сучасну людину. Палеоантропи виготовляли знаряддя різноманітні за призначенням, у них з’явилося примітивне житло, в господарській діяльності переважало колективне мисливство;

3) люди сучасної фізичної будови (неоантропи). На даній стадії відбувається удосконалення соціальної організації та виробничої діяльності. Зростає чисельність поселень. Відзначається прогресивний розвиток способів спілкування, в першу чергу, пов’язаного з передачею накопиченого досвіду щодо виробництва та суспільного життя. Мова сприяла засвоєнню і збереженню людськими колективами конкретних знань, спостережень, технічних навичок, здобутих окремими членами колективу.

Л. С. Виготський у культурно-історичній теорії базувався на тому, що в людини на ранніх етапах філогенезу змінюється характер взаємодії з природою. Суттєвою характеристикою такої взаємодії є опосередкованість, яка проявляється у використанні знаряддя праці. Основна відмінність від психіки тварини полягає у використанні знаків, які є носіями певних значень. Завдяки оволодінню такими знаряддями психічні процеси набувають довільного характеру та цілеспрямованості.

Відмінними характеристиками свідомості людини є те, що діяльність людини підпорядкована не тільки біологічним впливам, на відміну від тварин. Людина здатна відображати умови середовища, враховуючи не лише враження, але і закономірності. Свої знання та вміння людина формує шляхом засвоєння людського досвіду. На відміну від тварин — деякі з них, наприклад, можуть використовувати палиці як знаряддя (досліди В. Келера), — людина самостійно виготовляє знаряддя праці. Саме виготовлення знаряддя, що є складною діяльністю, яка докорінно змінила життя та поведінку давньої людини, можна вважати першим проявом свідомості, першою формою свідомої діяльності.

Як зазначає О. М. Леонтьєв, діяльність суб’єкта (зовнішня і внутрішня) опосередковується і регулюється психічним відображенням реальності. Те, що в предметному світі виступає для суб’єкта як мотиви, цілі та умови діяльності, повинно бути сприйнято, усвідомлено, зрозуміло, утримано і відтворено в пам’яті. Це відноситься як до процесів діяльності, так і до самого себе — своїх станів, властивостей, особливостей. У зв’язку з розвитком матеріального виробництва, спілкування, виокремлення духовного виробництва і технізації мови свідомість людини звільняється від прямого зв’язку з безпосередньої трудовою діяльністю. Коло усвідомленого розширюється, свідомість людини стає універсальною та набуває певних змін. На перших етапах свідомість існує у формі психічного образу, що відкриває суб’єкту навколишній світ, діяльність залишається практичною, зовнішньою. На більш пізніх етапах предметом свідомості стає також і діяльність: усвідомлюються дії інших людей, а через них і власні дії суб’єкта. Виникає комунікація у вигляді жестів та звукової мови. Це є передумовою зародження внутрішніх дій і операцій, що відбуваються внутрішньо, у «плані свідомості». На даному етапі свідомість здається емансипо-ваною від зовнішньої практичної діяльності та регулює її. Становлення свідомості людини та специфічних форм психіки, як зазначає С. Л. Рубінштейн, було тривалим процесом, органічно пов’язаним з трудовою діяльністю.

Другим важливим фактором становлення свідомості є виникнення мови (системи кодів, за допомогою яких позначаються предмети зовнішнього світу, дії, якості, відношення між ними).

Завдяки мові стає можливим:

• визначення предметів, подій зовнішнього світу, що дозволяє спрямовувати на них увагу та запам’ятовувати;

• за допомогою слів можливі розумові операції (кате-горизація, систематизація, узагальнення);

• мова є основою передачі інформації, що накопичена в процесі суспільно-історичного розвитку;

• мова сприяє переходу на новий рівень розвитку пізнавальних процесів та проникає у всі сфери свідомої діяльності людини.

Слід зазначити, що не слово само по собі, накопичені знання, виражені в слові, є основою свідомості. Мова є формою свідомості людини як суспільного індивіда.

Під час історичного розвитку суспільства людина змінює способи власної поведінки, змінюються форми пам’яті, мислення, уяви, переходячи у «вищі психічні функції», опосередковані мовленнєвими знаками, створеними в процесі історичного розвитку. Єдність вищих психічних функцій і є основою свідомості людини.

Незважаючи на труднощі виокремлення складових одиниць психологічної структури свідомості, деякі дослідники зазначають, що такими характеристиками є:

1) сукупність знань людини про світ (пізнавальні процеси, за допомогою яких людина пізнає світ і збагачує знання);

2) усвідомлення себе та власної окремості в навколишньому світі (виокремлення «я» і «не-я», самопізнання);

3) формування цілей діяльності (оцінювання мотивів діяльності, прийняття рішення, виконання діяльності);

4) включення до певної системи ставлень, а саме до навколишньої дійсності, до себе, до інших людей.