Розділ «Частина II. Свідомість і несвідоме»

Так, на основі теорії віддзеркалення вдається отримати уявлення про психіку не як про просту суму різних процесів, але як про єдину цілісну функціональну систему, що складається з декількох підсистем, які взаємодіють і сприяють одна одній. Це — пізнавальна, потребно-мотиваційна, емоційна та центрально-інтеграційна (вольова) підсистеми, а також підсистема пам’яті та активаційно-енергетична.

Однак, щоб діяльність була успішною, а поведінка адекватною зовнішнім умовам необхідні відомості про те, як відбита дійсність у психіці інших людей.

Водночас кожна людина, якщо вона хоче, щоб поведінка і діяльність інших людей були якось узгоджені з її власним баченням світу, власними почуттями і потребами, повинна передавати їм цей зміст своєї психіки.

Тому є необхідність існування комунікативної підсистеми психіки людини, яка включає всі вербально-мовні процеси і процеси невербальної комунікації.

Зв’язування такого роду процесів з відбивною і регулятивною функціями психіки потрібні, оскільки для успішної поведінки і діяльності людям необхідно не лише мати власну психіку, але і мати до неї доступ, зробити її предметом пізнання, а так само знати про зміст психіки один одного. Це й є свідомість в її класичному сенсі. А в контексті теорії віддзеркалення про свідомість можна говорити як про «віддзеркалення віддзеркалення».

Отже, свідомість потрібна для того, щоб люди могли повідомляти один одного про зміст своєї психіки, а для цього вона сама повинна стати предметом пізнання. Таке пізнання можливе завдяки процесам рефлексії.

Процеси рефлексії не просто дублюють сенсорно-пер-цептивні враження, що викликали їх. Вони якнайглибше змінюють їхній зміст і структуру. Словесно-знакова комунікація в людському суспільстві припускає і вимагає високорозви-неного розчленовано-аналітичного віддзеркалення як об’єктивної дійсності, так і своєї власної психіки. це призводить до становлення в психіці людини цілої системи властивостей, які традиційно позначаються терміном «свідомість».

Віддзеркалення предметного світу, інших людей і самих себе завжди цілісно і нескінченно різноманітно. Люди живуть у світі нескінченної кількості самих різних ситуацій і переживань.

Єдино можливий спосіб передачі невичерпного змісту свідомості — це наділити окремі елементи відбивної психічної діяльності словами і знаками. За допомогою різних їх комбінацій можна передати і отримати необмежену кількість відомостей про світ, про його віддзеркалення у своїй психіці, у психіці інших людей.

Зазначене описує провідний принцип словесно-знакової комунікації з його логічного боку, а з внутрішнього психологічного боку виділення окремих властивостей і відношень об’єктів і окремих компонентів психічної сфери неможливе без включення процесів усвідомлення зовнішнього і внутрішнього світу. Річ у тому, що різні властивості і відношення об’єктів, різні характеристики дій, емоцій і потреб і таке інше онтологічно нероздільні і не можуть бути відокремлені одне від одного. Вони завжди існують тільки разом одне з одним. їх розподіл досягається тільки в пізнанні людини, коли різні властивості і відношення речей, різні компоненти психіки виділяються і відділяються від інших завдяки вибірково спрямованим центральним процесам «повторного входу» збуджень, необхідних для означення певних елементів світу і своєї психіки. таким чином, одного простого доступу до власної психіки ще недостатньо для передачі її змісту іншим людям. Щоб бути означеним і доступним передачі, цей зміст повинен стати високорозчленованим, а його компоненти, позначені різними словами і знаками, мають бути більш-менш чітко відокремлені один від одного. Тому свідомість людини — це не лише і не просто знання про власну психіку. Це аналітично розчленоване її пізнання, як і аналітично розчленоване пізнання світу.

Таким чином, свідомість — це вищий розчленований системно-упорядкований рівень психічного віддзеркалення і регуляції; властивий тільки людині як суспільно-історичній істоті; формується в процесі спілкування, опосередковується мовою; спрямований на перетворення дійсності; пов’язаний з самосвідомістю, орієнтованою на внутрішній світ суб’єкта.

5.2. Структура, властивості й функції свідомості 

5.2.1. структура свідомості

Свідомість є складним багатовимірним і динамічним утворенням. В історії філософії і психології існують різні підходи до виділення її структурних компонентів на різних підставах.

Одне з перших уявлень про структуру свідомості належить З. Фрейду, згідно з яким свідомість має ієрархічну структуру і включає підсвідомість, свідомість, надсвідомість. Підсвідомість і надсвідомість утворюють склад несвідомого.

Як вважає В. П. Зінченко, подібна структуризація свідомості вичерпала свій пояснювальний потенціал. Він пише, що «не дивлячись на те, що в цій структурі саме на підсвідомість лягає основна функція в поясненні цілісної свідомості, багатьом поколінням психоаналітиків не вдалося намацати задовільних шляхів проникнення в підсвідомість» і нині йдеться про те, щоб знайти нові шляхи до аналізу свідомості, коли підсвідомість і несвідоме взагалі необов’язкові як засіб (і тим більше як головна мета) у вивченні свідомості.

У вітчизняній психології найбільшого поширення набув інший підхід до аналізу структури свідомості.

Найважливіший внесок у розробку моделі структури свідомості у вітчизняній психології зробив О. М. Леонть-єв, який виділив у структурі свідомості три твірних: чуттєву тканину образу, значення і сенс.

Чуттєва тканина свідомості — найбільш глибоке і суб’єктивно очевидне утворення, це те, що, передусім, виявляється в явищах свідомості. Чуттєва тканина представлена в конкретних образах реальності і може мати різну модальність, різну міру ясності і стійкості. З чуттєвою тканиною ми стикаємося, коли згадуємо смак полуниці: ми можемо ясно відрізнити його від смаку малини, але опинимося у скрутному становищі, намагаючися виразити відмінність у словах.

Чуттєва тканина образу дозволяє людині розділяти внутрішній і зовнішній світ. Особлива функція чуттєвих образів полягає в тому, що вони надають реальність свідомій картині світу, що відкривається суб’єктові. Саме завдяки чуттєвому змісту свідомості світ виступає для суб’єкта як існуючий не у свідомості, а поза свідомістю — як об’єктивне «поле» і об’єкт його діяльності. Чуттєвий зміст свідомості створює беззвітне переживання почуття «реальності». Природа чуттєвих образів полягає в їх предметності, у тому, що вони породжуються в процесах діяльності, що практично зв’язує суб’єкта із зовнішнім предметним світом. Реальна дія сполучає людину зі світом, породжує передусім, ще до всілякого означення, безпосереднє переживання м’язового зусилля, специфіка якого, закріплюючись, і породжує внутрішній образ свідомості.