Розділ «Частина I. Психологія як наукова дисципліна»

Категорія «методологія» тісно пов’язана з деякою множинністю понять, що розкривають зміст пізнавального процесу. Найближчими з цих понять є «метод» і «методика». Методологія щодо них є поняттям ширшим і загальнішим. Нагадаємо її визначення: методологія — це застосування принципів світогляду до процесу пізнання.

Метод — це конкретизація методології. У ньому зафіксоване можливе коло об’єктів і предметів дослідження, основні процедурні вимоги до роботи з об’єктом, передбачувані результати. Метод — це спосіб досягнення результатів в пізнанні об’єкта і предмета вивчення. За ступенем узагальнення методи поділяються на загальні, загальнонаукові і спеціальні. Загальні методи — це пізнавальні прийоми, які можуть бути використані в будь-якій галузі знань і будь-якою наукою. Вони дозволяють розкрити найбільш загальні відносини, закономірності і властивості об’єктів, що вивчаються, або предметів. Існують, наприклад, такі методи: наукового аналізу і синтезу, моделювання, класифікації, діалектичний, базисний. Загальнонаукові — це методи, які можуть застосовуватися в різних, але не в усіх галузях знання і використовуватися багатьма, але не всіма науками. Це стосується таких методів, як спостереження, експеримент, математичні методи. Спеціальні (конкретно-наукові) — це методи, вживані в окремих галузях знання, тобто вони характерні для якої-небудь конкретної науки або для групи суміжних наук. Наприклад, специфічно психологічними методами слід уважати інтроспекцію, психофізичні методи, психодіагностичне тестування, соціометрію, психологічний тренінг і таке інше.

Як правило, конкретні умови застосування методу накладають додаткові обмеження, які вимагають методичних уточнень. І тоді метод розгалужується на ряд варіантів. Деякі з них, якщо міра конкретизації незначна, продовжують самостійне життя в ранзі методу. Однак частіше ці уточнення призводять до перетворення методу в конкретну методику. У психологічних методиках вказуються конкретні спеціальні завдання, які можуть бути вирішені за допомогою цього методу; міститься детальний опис дослідницьких процедур, стимульного матеріалу, вимог до конкретного контингенту випробуваних, до зовнішніх (фізичних) і внутрішніх (психологічних) умов дослідження; наводяться правила реєстрації відповідей і в цілому фіксації дослідницького процесу, алгоритм обробки даних, а іноді і рекомендації щодо тлумачення результатів. Таким чином, методику можна охарактеризувати як сукупність відомостей про доцільне застосування методу в конкретних умовах.

Важливим компонентом методики, що головним чином і визначає її специфіку, виступає процедура. Процедура — це певна послідовність певних дій. У психологічних дослідженнях у першу чергу мають на увазі дії на етапі збору даних про об’єкт, тобто емпіричні дії, що безпосередньо стосуються об’єкта, який вивчається. Хоч, звичайно, і методи обробки, і інтерпретації теж включають процедурний момент, який алгоритмізує обчислення і пояснення. Процедура у складі методики зазвичай чітко оформлюється у вигляді відповідних описів і приписів. І в цьому сенсі її можна визначити як офіційно встановлений порядок дослідницьких дій.

Отже, у сукупності розглянутих категорій відбивається багаторівневість пізнавального процесу. У цій системі методологія втілює стратегічний рівень (найвищий за всеосяжністю, узагальненістю рівень організації пізнавального процесу, на якому визначаються загальний задум і кінцева мета усієї акції). У методі реалізується проміжний, тактичний рівень пізнання (середній за всеосяжністю, узагальненістю рівень організації пізнавальних дій, на якому розробляються вказівки щодо оперативного виконання стратегічних задумів). Методика втілює собою оперативний рівень пізнання (найбільш низький за всеосяжністю, узагальненістю рівень організації пізнавального процесу через практичне виконання акцій і заходів, визначених на стратегічному і тактичному рівнях, шляхом виконання конкретних дій та конкретних операцій).

Для науки основне призначення методологічного знання полягає в тому, що воно виконує функцію рефлексії, тобто функцію інтелектуального засобу, що дозволяє вченому або практику вийти в позицію рефлексії і усвідомити свої пізнавальні засоби і адекватність їх застосування.

Прийнято виділяти два види методологічного знання — дескриптивну і нормативну методологію.

Дескриптивною методологією називають дослідження, що мають характер ретроспективного аналізу вже здійснених процесів наукового пізнання. Навіть у тому випадку, коли ми здійснюємо вибір і обґрунтування напряму наукового дослідження, ми спираємося на рефлексію раніше пройденого шляху до знання. Методологічний аналіз раніше пройдених етапів розвитку науки здійснює цілий ряд функцій для розвитку наукового пізнання. це такі:

1. Каталізація, стимулювання процесу наукового пізнання. ця функція методологічного знання здійснюється за рахунок критичного осмислення ідей, наявних у культурі, аналізу існуючих наукових теорій і концепцій.

2. Організація і структуризация наукового знання як цілісного за рахунок його інтеграції і синтезу, за рахунок розробки загальнонаукових засобів і форм пізнання за-гальнонаукових понять, категорій, методів, підходів, а також за рахунок виділення філософсько-світоглядних принципів пізнання.

3. вироблення стратегії розвитку науки, оцінка перспективності того або іншого наукового напряму. ця функція методологічного знання стає особливо важливою під час планування міждисциплінарних досліджень.

Нормативна методологія відіграє в науці роль приписів і норм, спрямованих на вирішення ряду організаційних проблем науково-дослідної діяльності. вона виконує три основні функції: забезпечує правильність постановки проблеми (за формою і за змістом), дає засоби для вирішення вже поставлених завдань і покращує організаційний бік досліджень.

Значення методологічного знання для психології важко переоцінити. Передусім, причиною цього є особливості психології як науки. як відомо, психологія — наука, в якій зливаються суб’єкт і об’єкт пізнання. ці обставини роблять психологію наукою, що займає особливе місце в системі наукового знання. У запропонованій Б. М. Кедровим схемі психологія посідає центральне місце в трикутнику, утвореному природничо-науковими і гуманітарними дисциплінами, які поділяються на соціальні і філософські. Особливе місце психології в системі знань вимагає особливої уваги до методологічних проблем цієї науки і методологічних аспектів діяльності вченого і практика.

Психологія як наука має ще одну особливість, що помітно відрізняє її від інших наук. М. К. Мамардашвілі вважав, що наука взаємозв’язана з культурою тією мірою, якою вона сприйнята людиною як феномен культури. І в цьому сенсі психологія як наука більшою мірою є феномен культури, ніж багато інших наук, оскільки психологічне знання в принципі має набагато більший людиноутворюючий потенціал. Стаючи явищем культури, психологічне знання починає визначати уявлення людини про себе, свій внутрішній світ, мотиви, вчинки. Методологія дозволяє оцінити, наскільки правильним шляхом отримані висновки про людину і наскільки адекватно вони передані в культурі. Саме тому методологічне знання має велике значення в процесі перетворення тих або інших напрямів психології на явища культури.

Є й обставини історичного характеру, через які методологічне знання набуває для психології особливого значення. Психологія — досить молода наука. Очевидно: якщо наукова психологія — молода наука, вона особливо потребує засобів, що дозволяють оцінити, наскільки адекватні її методи і наскільки в принципі правильні шляхи її розвитку.

Вивчення методології психологічної науки для будь-якого психолога є дуже актуальним і вкрай необхідним. Сучасна психологія є строкатою картиною різноманітних, інколи важко сумісних, а часто й взаємозаперечних теорій і підходів. Методологічне знання потрібне для проведення змістовного аналізу різнорідних теорій і концепцій, пошуку ідей, якими одна теорія або концепція може вдало доповнити іншу, для зіставлення понятійних систем, що використовуються різними теоріями.

2.2. Принципи психології 

Принцип детермінізму. Принцип детермінізму — базовий принцип наукового пізнання психічних явищ, що об’єднує на рівні психологічної конкретизації загальнонаукові принципи об’єктивності і детермінації (причинності в широкому розумінні). У матеріалістично орієнтованій психології детермінізм проголошує первинність фізіологічного субстрату щодо психіки (психіка — властивість мозку) і первинність об’єктивної реальності по відношенню до її суб’єктивного образу (психіка — спосіб віддзеркалення дійсності).

Історії психології відомі різні погляди на детермінізм. Так, тривалий час панував механістичний детермінізм, згідно з яким зовнішні матеріальні причини безпосередньо і однозначно визначають психологічний ефект своєї дії. Незважаючи на свою обмеженість, це уявлення сприяло становленню і розвитку найважливіших для психології вчень: про рефлекс, про асоціації, про афекти та ін.

З дарвінізмом пов’язане виникнення біологічного детермінізму. У психології затвердився погляд на психіку як на необхідну для виживання організмів функцію. Якщо механістичний детермінізм розглядав психіку як побічне явище (епіфеномен), то тепер вона виступила як невід’ємний компонент життєдіяльності. У подальшому було встановлено, що цей компонент має самостійне причинне значення, і сформувалося поняття про психологічний детермінізм. Одна гілка цього переконання вилилася у вчення про особливу психічну причинність, що нібито протистоїть матеріальній причинності. Яскравим представником цього вчення був німецький психолог, один із засновників експериментальної психології В. Вундт. Інша гілка цього вчення пов’язана з іменами Г. Гельмгольца, І. Сєченова, Ф. Дондерса та ін. Вони вважали, що зумовлені діями зовнішніх об’єктів на організм психічні явища формуються за законами, відмінними від фізичних і біологічних, і виступають як особливі регулятори поведінки.