Розділ «Частина I. Психологія як наукова дисципліна»

Подальший розвиток принцип детермінізму отримав у зв’язку з розробкою ідеї активності психіки, і в першу чергу активності свідомості як вищого рівня розвитку психіки. Це створило передумови для реалізації принципу детермінізму на рівні соціальної організації людської діяльності: змінюючи реальний, не залежний від свідомості, світ своєю предметною діяльністю, її суб’єкт змінюється сам.

Очевидно, погляди, що відповідають переліченим етапам в розвитку цього принципу, можна вважати прийнятними для макроскопічного рівня організації внутрішнього світу людини. За його цілісного охоплення, з урахуванням мікро-і мегарівнів його організації, цього недостатньо і необхідно складену систему поглядів на біологічну і психічну детермінацію доповнити концепцією імовірнісної детермінації. Річ у тому, що біологічні і соціальні системи характеризуються значною мірою невизначеності. У процесі пристосування до постійно мінливого зовнішнього середовища психіка спрямована на те, щоб враховувати невизначеність цього середовища й усувати її. У зв’язку з цим доцільно говорити про принцип імовірнісного детермінізму. Очевидно, що відносно жорстко детермінованими є лише природжені безумовні реакції, деякі натуральні умовні рефлекси, системи автоматизованих умовно-рефлекторних актів, навички.

Принцип єдності свідомості і діяльності. Принцип єдності свідомості і діяльності відображує факт об’єднання інтегральної форми психічного віддзеркалення світу (свідомість) і вищої форми взаємодії зі світом (діяльність) у вищій загальній формі прояву людини як біосоціальної істоти (особистість).

Цей принцип, по суті, містить два принципи: 1) єдності свідомості і особистості; 2) єдності особистості і діяльності. Проте оскільки їх нерозривний зв’язок через поняття «особистість» очевидний, у науковій практиці використовується об’єднаний варіант.

Принцип особистісного підходу. Принцип особистісного підходу означає визнання цілісності головного об’єкта вивчення психології — людини, як з боку її психічної організації, так і з боку її взаємодії з об’єктивним світом (діяльність).

Цілісність психіки (у першу чергу як свідомість) і діяльності людини фокусуються в понятті «особистість». Особистість розглядається як пов’язана воєдино сукупність внутрішніх умов (психічних станів і властивостей), через які заломлюються усі зовнішні дії. Іншими словами, жодне психічне явище — чи то процес, конструкт, стан або властивість, виявлені в діяльності, а отже, і сама ця діяльність, і її елементи — дії і вчинки — не можна правильно зрозуміти без урахування їх особистісної зумовленості.

Принцип розвитку. Принцип розвитку конкретизує в психології загальний закон діалектики, згідно з яким розвиток — це загальна властивість матерії.

Згідно з цим принципом, розвиток психіки є її закономірна зміна в часі, виражена в кількісних і якісних перетвореннях. Розвиток характеризується безповоротністю і спрямованістю змін і реалізується у формі філогенезу і онтогенезу. Обидві форми містять як біологічний, так і соціальний компоненти. У філогенезі це проявляється як становлення психічних структур у процесі біологічної еволюції і в соціокультурній історії людства. В онтогенезі біологічна сторона відбивається в психічному розвитку, супутньому віковим змінам організму, а соціальний — у зумовленості конкретними соціально-історичними обставинами формування (соціалізації) і діяльності особистості.

Потужним імпульсом до вивчення психіки з урахуванням філогенетичного аспекту стала еволюційна теорія Ч. Дарвіна (1809—1882). Одним із перших, хто усвідомив значення цієї теорії для психології і зробив принципові методологічні висновки, був І. М. Сєченов (1829—1905), який вважав, що наукова психологія повинна вивчати історію розвитку відчуттів, уявлень, почуттів. Онтогенетичний напрям у вивченні психіки в першу чергу був зумовлений потребами педагогіки.

Найважливішою категорією принципу розвитку є поняття «процес». У психології ця категорія використовується, передусім, для позначення провідної форми існування психічного. в такому випадку психічні функції виступають як процеси (пізнавальні, мотиваційні, регуляції). Формування і діяльність особистості уявляються як відповідні процеси (соціалізація, вчення, гра, праця). Спілкування і взаємодія людей у різних соціальних групах набуває форми процесів (конкуренція й кооперація, лідерство й керівництво, об’єднання й конфлікти).

Соціально-культурний аспект розвитку психіки визначив конкретизацію загального принципу розвитку у вигляді принципу історизму, тобто суспільно-історичної зумовленості свідомості, а отже особистості й діяльності.

Для вітчизняної психологічної науки характерне об’єднання принципу розвитку з принципом системного підходу.

Принцип системного підходу. Принцип системного підходу в психології полягає в розгляді психіки і будь-яких її проявів як систем. Системний підхід у психології дозволяє виявити спільність психічних явищ з іншими явищами дійсності. Це доводить єдність принципів організації світу в усіх аспектах і на всіх рівнях — від фізичного до психологічного і соціального — і надає можливість збагатити психологію ідеями, фактами, методами інших наук, а психологічним даним проникнути в інші галузі знання. Системний підхід дозволяє інтегрувати і систематизувати психологічні знання, усувати надмірність накопиченої інформації, скорочувати обсяг і підвищувати наочність описів, зменшувати суб’єктивізм в інтерпретації психічних явищ. Він допомагає побачити пропуски в знаннях про конкретні об’єкти, виявити їхню неповноту, визначити завдання подальших досліджень, а іноді і передбачити властивості об’єктів, інформація про які відсутня, шляхом екстраполяції й інтерполяції наявних відомостей.

2.3. Класифікації методів психології 

Залежно від авторського підходу виділяють декілька класифікацій методів психологічного дослідження. Розглянемо деякі з них.

Класифікація методів Г. Д. Пирьова

Спостереження:

1. Об’єктивне спостереження: 1) безпосереднє спостереження; 2) об’єктивно-клінічне спостереження; 3) опосередковане спостереження.

2. Суб’єктивне спостереження (самоспостереження): 1) безпосереднє самоспостереження; 2) опосередковане самоспостереження.

Експеримент: