Розділ «Частина I. Психологія як наукова дисципліна»

Додаткова:

1. Айзенк Г., Айзенк М. Исследования человеческой психики: пер. с англ. — М.: ЭКСМО-Пресс, 2001. — 480 с.

2. Гамезо М. В., Домашенко И. А. Атлас по психологии. — М.: Просвещение, 1986. — 272 с.

3. Майерс Д. Психология: пер. с англ. — Мн.: ООО «Попурри», 2001. — 848 с.

4. Общая психология: в 7 т. / под ред. Б. С. Братуся. — М.: Издательский центр «Академия», 2005. — Е. Е. Соколова. Введение в психологию. Том 1. — 352 с.

5. Соколова Е. Е. Тринадцать диалогов о психологии: хрестоматия с комментарием по курсу «Бведение в психологию». — М.: Смысл, 1995. — 653 с.

Розділ 2. Методологія і методи психології

2.1. Методологічні основи сучасної психології

Слово «методологія» є похідним від двох старогрецьких слів: methodos — шлях пізнання або дослідження і logos — слово, наука, вчення, тобто буквально воно означає «вчення про метод», який, у свою чергу, трактується різними авторами по-різному: або в широкому, або у вузькому розумінні. У широкому значенні слова метод розглядається як шлях пізнання, що спирається на деяку сукупність раніше отриманих знань. У вузькому ж значенні метод — це спосіб (прийом) наукового пізнання або практичної діяльності. Наприклад, у психології говорять про метод тестів, метод формуючого експерименту. Під методом у такому разі розуміють цілу групу методик дослідження або практичної діяльності, що мають загальні значущі ознаки. Широке і вузьке розуміння методу робить можливими різні трактування поняття «методологія»: або як філософсько-світоглядних підвалин пізнання, або як сукупності прийомів, засобів і процедур дослідження. У визначенні, запропонованому М. в. Мостепаненком, зняті крайнощі цих двох трактувань понять «метод» і «методологія»: метод — шлях пізнання, що спирається на деяку сукупність раніше отриманих загальних знань (принципів); методологія — вчення про методи і принципи пізнання. Оскільки метод пов’язаний із попередніми знаннями, методологія, природно, поділяється на дві частини: вчення про початкові основи (принципи) пізнання і вчення про способи і прийоми дослідження, що спираються на ці основи. У вченні про початкові основи пізнання аналізуються і оцінюються ті філософські уявлення і погляди, на які дослідник спирається в процесі пізнання. Отже, ця частина методології безпосередньо пов’язана з філософією і світоглядом. У вченні про способи і прийоми дослідження розглядаються загальні аспекти спеціальних методів пізнання, що становлять загальну методику дослідження.

Зміст методології як основи наукового пізнання розкривається через систему відповідних понять.

Початковим у цій системі зі зростанням узагальненості слід визнати поняття світогляд. Це вищий рівень усвідомлення дійсності, що являє собою досить стійку і цілісну систему поглядів (знань, думок, стосунків) людини на світ і на себе. Формується світогляд унаслідок узагальнення індивідуальних і громадських знань і досвіду в усіх сферах буття під впливом життєвих умов (природних і соціальних, макро-і мікросередовищних). Світогляд визначає позиції людини щодо усіх явищ дійсності у вигляді її ціннісної орієнтації і принципів діяльності (зокрема пізнавальної).

Переконання — це вища форма прояву світогляду, що полягає в усвідомленні правильності своєї позиції як єдності ціннісної орієнтації та відповідних принципів діяльності, аж до потреби в систематичній реалізації цієї позиції. Переконання оформляються в принципах.

Принцип — це зумовлені переконаннями правила дій і норма поведінки в якій-небудь сфері буття і відповідному виді діяльності. Категорія «принцип» може вживатися не лише відносно суб’єкта діяльності, але й об’єкта, зокрема і неживого. Наприклад, можна говорити про принцип роботи технічного пристрою. Однак і тоді йдеться про віддзеркалення у свідомості суб’єкта засадничих, за його переконанням, правил взаємодії як частин цього механізму між собою, так і пристрою в цілому із середовищем.

Науковий принцип — це конкретизація світоглядних позицій, переконань і загальних принципів у процесі наукового пізнання. Наукові принципи зазвичай мають строге мовне оформлення у вигляді визначень і розгорнутих пояснень, що сприяють їх однозначному розумінню. так, у вітчизняній психології було сформульовано декілька основних принципів: принцип детермінізму, принцип єдності свідомості і діяльності, принцип розвитку, принцип особистіс-ного підходу та ін. Атомарний принцип будови свідомості був покладений в основу структурної і функціональної психології. Принцип цілісності властивий гештальтизму й іншим холістичними течіям у психології. Гуманістична психологія керується персоналістичним принципом.

Наукові принципи є, з одного боку, початковими умовами, що визначають напрям і характер наукового пошуку, а з другого — пояснювальним уявленням і моделями для наукових фактів, що здобуваються. Сукупність тих або інших принципів, що поділяються дослідником, постає як його наукова концепція.

Концепція — це специфічна система аргументованих поглядів, що випливає зі світоглядних позицій і засвоєних принципів, оформляє те чи інше розуміння дослідженої реальності, зумовлює стратегію її вивчення. Специфічність полягає, по-перше, в тому, що в концепції, на відміну від світогляду, відбиваються погляди на окремі «фрагменти» реальності, виносяться судження із приводу відносно обмежених галузей дійсності, її окремих проявів. По-друге — в більш-менш виразній мовній (усній або письмовій) оформ-леності позицій і поглядів. Нарешті, судження, що становлять концепцію, мають бути аргументовані, тобто логічно обґрунтовані або забезпечені посиланнями на авторитети (наукові теорії, релігійні догмати, авторитетні особи, традиції, здоровий глузд і т. ін.). Таким чином, концепція є немовби вижимкою зі світогляду, чітко сформульованою системою принципів стосовно тієї або іншої проблеми. Крім того, в науковій концепції відбивається головна дослідницька думка — що і для чого вивчається, тобто предмет і цілі дослідження, можливий спектр способів дослідження (методів). Інакше кажучи, в концепції відображається науковий задум дослідника. Наукова концепція у своїй аргументації спирається переважно на певні наукові теорії.

Теорія — це узагальнене достовірне знання про яку-небудь сферу дійсності, оформлене знаковими засобами (словами, символами), що виконує функції опису, пояснення і передбачення фактів і закономірностей в цій галузі. Достовірність цього знання справедлива в межах пануючої в цьому соціумі в певний період парадигми як відносно конкретного «фрагмента» реальності, так і загального світогляду. Парадигма — це система методологічних передумов, що зумовлює наукову діяльність.

Наукова теорія — це, з одного боку, струнке і несу-перечливе втілення світогляду і відповідних наукових принципів, а з другого — осмислення і узагальнення практики і безпосереднього досвіду. У процесі формування, висунення і зміни теорій відображається магістральний шлях наукового пізнання — нескінченне просування в освоєнні відносних істин до принципово недосяжної всеосяжної абсолютної істини. Кожна теорія має свою межу застосовності і згідно з принципом відповідності може містити більш спеціальні теорії або входити складовою частиною в більш загальні теорії.

Концептуальні основи і теоретичні пристрасті дослідника, а також завдання дослідження зумовлюють вибір того або іншого підходу до вивчення наміченого об’єкта і предмета. Науковий підхід в широкому значенні — це уособлення певних концептуальних позицій і принципів, а у вузькому — процедурна стратегія дослідження. Ця стратегія вибудовується залежно від уже визначених предмета і завдань дослідження. Проте саме від неї залежить хід виконання дослідницького процесу, зокрема вибір конкретних методів і методик на етапах збору, обробки і інтерпретації даних про об’єкт, що вивчається. Таким чином, за широкого тлумачення науковий підхід розуміється переважно як методологічний зміст дослідження, висхідний до світоглядних настанов, а за вузького — переважно як його методологічна форма, що конкретизується в тих або інших методах і процедурах. Підхід слугує і відправною базою у виявленні фактів і закономірностей, і їх пояснювальним принципом. Не випадково наукові підходи в психологічній літературі іноді підносяться як принципи. Проте все ж таки видається, що принципи — поняття початкові, базові для наукового підходу.

У межах тієї або іншої концепції можуть застосовуватися різні підходи, що зумовлено варіативністю завдань у межах єдиної концепції. так, для цілого ряду психологічних напрямів минулого, що об’єднуються концепцією «психології свідомості», допустимі генетичний, структурний, функціональний і, можливо, системний підходи. Але неприйнятні особистісний і діяльнісний підходи. Біхевіористській концепції відповідає об’єктивістський підхід; можливе використання функціонального і, в спрощеному вигляді, ді-яльнісного підходів. Однак в рамках цієї концепції важко реалізувати генетичний підхід, а суб’єктивістський і осо-бистісний підходи абсолютно неприйнятні.