Розділ «Подорожі»

Про Джессі, свого сина, він дуже зворушливо написав в есеї, який пізніше було опубліковано у книзі «Сумніваючись у тисячолітті»:

Люди значною мірою є істотами-оповідачами. Ми будуємо світ як набір оповідей. Як же в такому випадку людина може розібратись у своєму бентежному оточенні, якщо вона не може збагнути історій чи здогадатися про людські наміри? У всіх хроніках, що говорять про людський героїзм, я не знаходжу ідеї, що облагороджувала б більше, аніж прагнення рівноваги, яку люди воліють відшукати й втілити в життя, коли життєві негаразди позбавили їх основних властивостей, типово характерних для нашої природи.

Ще до нашої з ним зустрічі, приблизно в сорок років, Стів відчув на собі дотик смерті. У нього утворилася дуже рідкісна злоякісна пухлина — мезотеліома, але він рішуче налаштувався всупереч усьому домогтися свого й подолати цей надзвичайно небезпечний рак. Стів був одним із тих щасливчиків, кому допомогло опромінення і хіміотерапія. Він завжди був дуже енергійною людиною, але після цього досвіду зустрічі віч-на-віч зі смертю він став ще енергійнішим, ніж будь-коли. Не можна було втрачати жодної хвилини — хтозна, що може трапитися потім?

Двадцять років тому, у віці шістдесяти років, у нього розвинулася, на перший погляд не пов’язана з попередньою форма раку — рак легенів, що пустив метастази з грудної клітки в печінку й головний мозок. Проте єдина поступка хворобі, на яку він пішов, це сидіти, а не стояти під час лекцій. Він був налаштований завершити свою фундаментальну працю «Структура теорії еволюції», і вона вийшла друком навесні 2002 року, на двадцять п’яту річницю публікації «Онтогенезу і філогенезу».

За кілька місяців, якраз після викладання завершального курсу в Гарварді, він впав у кому й помер. Здавалося, що він тримався лише завдяки силі волі, а тоді, завершивши останній семестр викладання, побачивши опублікованою свою останню працю, був готовий усе відпустити. Він помер удома, в бібліотеці, в оточенні улюблених книг.