Розділ «ПЕРШИЙ ХАБАР»

- За те, що ви менi не дасте 4-Г.

- Не дам?

- Нi, бо я їх повбиваю. Ну що, домовились? Дякую, - i зникла за дверима.

Це був перший i чи не найоригiнальнiший хабар у моєму життi. Далi - бiльше. Цукерки, шампанське i сир - «до чаю»; книжки, картини, квiти у горщику i канцелярська дрiбнота - «кабiнет прикрасити»; крем для рук, лак для нiгтiв i початий флакончик парфумiв - «щоб ви у нас були красивою»!

- Стоп, - кажу, - це що за тотальний пiдкуп? Не вiзьму я вашого меду, не треба. Не люблю я його. Не допоможе це, зрозумiйте Iрино Петрiвно: мед на результати тестування не впливає, - зриваюсь, бо на сьогоднi це вже другий вiзит насильницького хабародавництва. - Дiти - це не «матерiал», не «товар», який можна поцiнно придбати у ласого до солодощiв психолога.

- Навiщо ж так? - образилась фiзичка. - А на кожен товар - свiй купець, - тихо вийшла, так i не сформулювавши, навiщо приходила. Мед у пiвлiтровiй банцi нiмим докором стояв край столу.

Зiбравши «подарунки», вiд яких не вдалося вiдмовитись, я понесла свiй нехитрий скарб до 4-Б класу, найжаданiшого серед майбутнiх кураторiв. Зрештою, кому як не їм все це належало. Картини розвiсили по стiнах, папки прилаштували у шафу, цукерки лишили на випуск, лак i парфуми також - «красу наводити». Щоправда, дiвчатка не втримались i клас сповнився важкими солодощами мертвих квiтiв.

Р. S. Мiй маленький «товар» бiгав коридорами, старанно вчив уроки та дзвiнко вiдповiдав на останнi питання своїх перших вчителiв. Малеча й не здогадувалась про дорослi iнтриги, дрiбнi хабарi та нездоровi бажання отримати «найкращий матерiал».