Розділ «МЕТОДОЛОГIЧНI СЕМIНАРИ»

- Все нормально. Ми столи розставили як треба, тут, напевно, якесь свято у дiтей було, - пояснює трудовик.

- Дякую за допомогу. А зараз вертаємо все на мiсце. У нас тренiнг.

- Що у нас?!

- Тренiнг!

- У нас семiнар i мало часу, - резонно вiдповiдає iсторичка. - Ми готовi, слухаємо.

- Сьогоднi ми працюємо в режимi тренiнгу i будемо не лише слухати, а й брати активну участь у роботi.

- А може, швиденько завершимо семiнар i побiжимо? - вмовляють «iноземцi».

- Тренiнг!!! - це вже не я, це - директорка. Подiяло.

Розсiлися. Дивляться. Пропоную по черзi пригадати себе в его-станi Дорослого, Батька i Дитини. Починаю перша. Кажу, що почуваюся Дитиною в колi суворих незадоволених Батькiв, але зараз стану Батьком, який намагатиметься навчити своїх неслухняних Дiтей. Смiються, розслабились. Розповiдають про себе. Iрина Сергiївна пригадує, як засидiлась у класi до вечора, втомилась, а її учнi, що живуть неподалiк, прийшли й нагримали, як справжнi Батьки, що вона не iде додому, примусили з'їсти бутерброд й випроводили зi школи. Прикольно.

Працюємо далi. Дiлю на пiдгрупи, пропоную продемонструвати якийсь конфлiкт iз учнями. Однi показують, iншi намагаються вгадати, хто конфлiкт запустив, хто в якому его-станi. Спочатку iде важко, далi - легше. Розiгрiлися. Самим стає смiшно i прикро вiд того, як всi загрузли у ролi критикуючих повчаючих батькiв.

Програємо ситуацiю, в якiй причиною конфлiкту став неприбраний клас. Десятикласниця-вiдмiнниця Iрина, гордiсть класу, не вiдбула чергування. Більш того, вчителька застукала дiвчину за поцiлунком у шкiльному дворi. Наступного дня Iра перед усiм класом вислухала страшезну нотацiю про те, як називаються такi дiвчата, що їх чекає i де їх мiсце. Спроби пояснити ситуацiю нi до чого не призвели. Вчительський Батько просто не чув слiв Iриного Дорослого про те, що замок зламався i клас неможливо було вiдчинити; про те, що хлопець планував допомогти прибрати i про те, що вони вже давно зустрiчаються. «Це зараз так називається! Зламався замок!» - саркастично зривалася класний керiвник. Фiнал - гримання дверима, взаємнi образи, виклик батькiв.

Цiкаво бачити, як Iрина Анатолiївна - героїня нашого конфлiкту - грає себе, а потiм свою ученицю, як спостерiгає за конфлiктом зi сторони.

- То хто я? - питає. - Злий Батько?

- А може, ображена Дитина, що ховається за Батьком? - зауважує Марина Петрiвна, колега-фiлологиня. - Може, тобi боляче, що твоя улюблениця не прибрала в класi, що вона росте, що цiлується, що скоро пiде? Я щось подiбне переживаю - випускаю своїх цього року. Виросли.

Замовкли. Попрацювали ще трохи. Перебрали вiдведений час на пiвтори години. Втомилися. Збираються. Вiдiйшла у сторону. Ледь на ногах стою вiд напруги, чекаю, доки розiйдуться. Проходять повз, прощаються, дякують. Чи не вперше.

Р. S. Бути дорослим важко: непросто тримати себе в рамках, вiдповiдати за слова. Визнати, що в тобi живе дитина, - ще важче.