Розділ «Додаток 3. Криза інфекційного підходу. Еволюційний підхід до лікування ран»

Холоднокровні і теплокровні. Почнемо з найпростішого – з питання про теплокровних і холоднокровних. У кожного класу і кожного виду тварин є свій діапазон температур, який вони постійно повинні підтримувати. Чи потрібна гарячка холоднокровним (пойкілотермним) тваринам? Як не дивно, але навіщось потрібна: якщо хвороботворними бактеріями заразити таких тварин, то вони посилюють рухову активність, і температура тіла підвищується. Коли ящіркам, золотим рибкам та іншим холоднокровним давали аспірин, яким найчастіше збивають температуру, то смертність збільшувалася... Подібна картина спостерігалася й у теплокровних тварин, підданих інфекції. Так, дорослих мишей заражали вірусами герпесу чи сказу в той період, коли штучно підвищувалася температура, і миші виявлялися більш стійкими до інфекції, ніж тварини з нормальною температурою. Миші краще опиралися інфекціям навіть у тому випадку, якщо температуру підвищували тільки через добу після зараження.

А якщо тварини ще не можуть самі регулювати температуру тіла -т- наприклад, немовлята? Усе одно – щенята в умовах гіпертермії виживали значно частіше, ніж такі ж щенята при нормальній температурі (і тих і інших заражали вірусами собачого герпесу). Щоправда, і цей приклад – з вірусами.

А як стоять справи з бактеріальними інфекціями? І в цьому випадку помічена відповідність: тварини виживають краще при підвищеній температурі. Такі дані отримані при зараженні кроликів пневмококами, стафілококами і бацилами сибірської виразки. Але ось яке питання: можливо, збудники згаданих інфекцій просто чутливі до температури, що виникає при гарячці? Так, деякі бактерії і віруси дійсно погано переносять температуру 38–39°С, а значить, захисний механізм гарячки може пояснюватися – хоча б почасти – прямим впливом тепла. Однак у більшості випадків такої згубної дії виявити не вдалося, і все одно при гарячці опірність тварин вища, ніж при нормальній температурі. Виходить, є ще якісь механізми захисту? Є.

Що таке гарячка – добро чи зло? Це питання лікарі ставили з незапам'ятних часів. Але ж припарки, компреси і грілки прийшли в наші дні з глибини століть... Строгі наукові дослідження почалися набагато пізніше. Основоположник сучасної мікробіології та імунологи Луї Пастер спробував з'ясувати, чому кури не хворіють на сибірську виразку. У XIX ст. вже знали, що температура тіла птахів на 6–7°С вища, ніж у ссавців і людини. Саме в цьому Пастер і бачив причину незрозумілого феномена. Дійсно, коли Пастер, узявши тази з холодною водою, остудив курей до температури 38°С, то палички сибірської виразки за добу зробили свою чорну справу – усі піддослідні птахи загинули. Але якщо заражену курку діставали з води, то вона – залежно від терміну, що пройшов після зараження, – або зовсім не занедужувала, або незабаром видужувала.

Отже, дослід показав, що температура тіла має значення для виникнення і розвитку інфекції у птахів. А в людини? Чітко й однозначно сказати, чи є зв'язок між опірністю до інфекції і гарячкою, поки що не можна. Якщо ж заглянути в історію медицини, то можна знайти, що в ті часи, коли не було антибіотиків, гарячку використовували для лікування спинної сухотки та уражень серця гонококом; публікації такого роду можна знайти в медичних виданнях кінця тридцятих років. Однак при інших захворюваннях (наприклад, при поліомієліті) лікування гарячкою себе не виправдало. Нормальна температура поверхні шкіри тіла людини – приблизно 36,6°С. Відхилення припустимі на 0,5°С; ці коливання залежать від режиму життєдіяльності.

Установлено цікавий факт: сон і пробудження пов'язані з температурою тіла. Зниження температури служить внутрішнім сигналом для сну – ми схильні засинати при падінні температурної кривої, а прокидатися, навпаки, на її підйомі. Від температурного циклу залежить і тривалість сну; чергове підвищення температури розбудить вас, навіть якщо перед тим ви не спали дуже довго. Можливо, тим, хто страждає розладом сну, корисно з'ясувати свій температурний цикл, міряючи температуру через кожні 2–3 години протягом декількох днів. Так можна встановити, у який час вам легше буде заснути...

Чому підвищується температура тіла? Адже гарячка сама по собі – це не захворювання, а лише його прояв, реакція організму на хворобу або якийсь зовнішній подразник. Є кілька причин гарячки. Зокрема, на теплорегулювальні центри мозку впливають продукти розпаду мікробів. Зруйновані лейкоцити й уламки мікроорганізмів, потрапляючи в ці центри, підвищують температуру до такого рівня, що вона може вбивати інших збудників хвороби. А ще температуру підвищують особливі речовини – пірогени (у перекладі з грецької це слово можна перекласти як "ті, що породжують гарячку"). Звичайно пірогени виділяються лейкоцитами після їхньої зустрічі з мікробами. Утім, гарячка буває і при безмікробному запаленні –- наприклад, при крововиливах у суглоби й обмороженнях. І в цих випадках не обходиться без пірогенів.

За останні десятиліття пірогени, особливо бактеріальні, привертають все більшу увагу дослідників – теоретиків, експериментаторів і клініцистів. І не тільки як причина природних і штучних пропасних реакцій, але і як дуже активні фізіологічні подразники широкого спектра дії. Перший вітчизняний пірогенний препарат – пірогенал було створено ще в 1954 р. у лабораторії професора X. X. Планельєса (Інститут епідеміології і мікробіології ім. Н. Ф. Гамалеї). Пірогенал виготовляється з мікробних тіл збудника синьогнійної інфекції. Він нетоксичний для людини, і, що ще важливіше, організм не реагує на нього утворенням антитіл. Надалі було отримано препарат продигіозан, біологічно ще більш активний; за рубежем випускають пірексаль – препарат з грамнегативних бактерій. Такі бактеріальні пірогени впливають на різні системи, включаючи ензиматичні системи на рівні клітини. У сучасній фармакології небагато речовин з такою високою активністю і такою різноманітністю ефектів. І ось що істотно: спостерігати вплив пірогенів можна при мінімальних дозах цих речовин, явно недостатніх для рівномірного впливу на клітини всіх систем, функції яких змінюються. Адже для того, щоб викликати пірогенний ефект, досить увести 0,0035 мкг речовини на 1 кг тіла!

Тільки в останні роки стало ясно, що справа не обходиться без імунної системи. Бактеріальний піроген, очевидно, служить тільки стимулом (але не обов'язковим учасником) подальших змін в організмі. Зараз ми знаємо, що підвищена температура якимось чином посилює імунну відповідь організму, у всякому разі, деякі його прояви, і тим самим допомагає боротися з інфекцією. Особливо ясно це простежується в дослідах in vitro. Наприклад, білі клітини крові, що беруть участь у фагоцитозі бактерій, при підвищеній температурі стають більш рухливими та енергійніше знищують мікроорганізми. Недавно з'ясувалося, що молекули ендогенних пірогенів – речовин, що відповідальні за підвищення температури тіла, мають спільне походження з молекулами іншої речовини, активатора Т-лімфоцитів, які організовують імунний захист від чужорідних речовин. Ця друга речовина називається інтер-лейкіном-1; вона, як і ендогенний піроген, виробляється однією й тією ж клітиною – макрофагом. Виходить такий ланцюжок: при контакті макрофага зі збудником інфекції починає вироблятися інтерлейкін-1, активатор Т-лімфоцитів, а подальше його вироблення підтримується або навіть підсилюється гарячкою, що з'являється у відповідь на дію пірогенів – з тих же макрофагів.

Інший приклад. При підвищеній температурі підсилюється утворення інтерферону – речовини з особливими антивірусними властивостями, яка, до речі, бере участь у регуляції імунних реакцій. Але ще цікавіше, що в присутності інтерферону і при підвищеній температурі тіла починається посилена продукція клітин, спеціально призначених для знищення чужорідних клітин, – так званих цитотоксичних лімфоцитів. Це спостереження змушує по-новому глянути на не розпізнану раніше роль гарячки в розвитку захисної реакції. Дослідники думають, що гарячка стимулює в першу чергу вироблення Т-лімфоцитів, у той час як b-лімфоцити, відповідальні за синтез антитіл, імовірно, мало залежать від підвищення температури. Однак b-лімфоцити одержують сигнал до дії від особливого різновиду Т-лімфоцитів – від Т-хелперів, а ті в умовах гарячки виявляють підвищену активність. Що й говорити, хитра на вигадки природа; або, якщо процитувати Козьму Пруткова, – "від малих причин бувають дуже важливі наслідки"...

Відповідно до математичної моделі інфекції та імунітету, розробленої академіком Г. І. Марчуком, віруси, що проникли в організм, зустрічаються з лімфоцитами, стимулюють їхнє розмноження й утворення плазматичних клітин. Підвищена температура прискорює міграцію лімфоцитів і вірусів, вони частіше зіштовхуються один з одним і утворюють комплекси "вірус-лімфоцит". Температура тіла залежить від концентрації цих комплексів в організмі: якщо вона нижча деякого порога, температура не підвищується, якщо ж вища – температура зростає. Але якщо так, то штучне зниження температури за допомогою таблеток може спровокувати затяжні або хронічні хвороби. Імовірно, краще спиратися на природну захисну реакцію організму. Для лікування затяжних форм запропоновано і обґрунтовано навіть такий парадоксальний метод – переведення хвороби з хронічної форми в гостру.

Лікування температурою. Якщо гарячка може виявитися корисною для організму, стимулюючи імунні реакції і скеровуючи імунну відповідь на правильний шлях, то чому б не лікувати хворих підвищеною температурою? Скажімо, просто зігріваючи ззовні...

Не будемо плутати принципово різні речі: гарячку, викликану пірогенами, і зігрівання поданою ззовні тепловою енергією. В останньому випадку організм заощаджує енергію, непродуктивно затрачувану на процедуру "саморозігрівання". Наприклад, при температурі тіла 41 °С продуктивність серця зростає в 5–6 разів, і воно перекачує 20–ЗО л крові за хвилину. Таке навантаження на організм надмірне; тому зараз для лікування деяких захворювань усе частіше використовують гіпертермію – зігрівання тіла хворого зовнішніми джерелами тепла. Зазвичай це лікування гарячою водою в спеціальних ваннах і камерах; утім, іноді застосовують місцеву гіпертермію, підвищуючи температуру тієї чи іншої ділянки тіла.

Були часи, коли висока температура вважалася безумовно шкід ливою для людини і з нею активно боролися жарознижувальними засобами. І зараз ще в медичних довідниках можна знайти розділ, де докладно описано жарознижувальні ліки – аспірин, антипірин, амідопірин, аскофен, асфен, пірафен, піранал, фенацетин тощо.

Тепер, коли гарячка посилено вивчається як біологічне явище, можна вважати доведеним, що підвищення температури в багатьох випадках сприятливо впливає на організм: при гарячці інтенсифікується обмін речовин, відбуваються зрушення в діяльності центральної нервової системи, серця і легень, що стимулює захисні сили. Ясно, що гарячка активує і головну захисну силу – імунну систему.

Однак... Гарячка може справляти і шкідливу дію. При деяких вірусних інфекціях вірус сам по собі не настільки "сильний", щоб заважати нормальному плину життя. Проте організм так бурхливо реагує на нього, що ушкоджуються Т-лімфоцити. І з якихось причин, поки що не з'ясованих, порушується баланс між захисною і шкідливою дією гарячки. Виходить, треба, щонайменше, виявляти обережність...

Що ж робити при гарячці? І дійсно, що ж робити, коли, діставши градусник з-під руки, ми побачили, що ртутний стовпчик піднявся вище очікуваного? Може, швидко збити температуру яким-небудь препаратом, адже зараз вони легко доступні кожному і продаються без рецепта? Чи краще почекати? А чекати саме й ніколи, справа не терпить зволікань. І ми, звичайно, намагаємося збити температуру. І самі ж заважаємо власному організму бороти з інфекційним агентом. Але це півбіди.

Гірше, коли ми починаємо ковтати перший-ліпший антибіотик чи сульфаніламід, що вбиває не тільки хвороботворний мікроб (а частіше зовсім і не вбиває), але й всі інші мікроорганізми, які потрібні для нашого організму. Безконтрольне вживання жарознижувальних таблеток з погляду імунології зовсім не виправдано. Вони знижують опірність організму, і тоді виникають сприятливі умови для хвороботворних бактерій і вірусів. Краще не поспішати з таблетками. Висока температура свідчить не тільки про те, що організм вступив у боротьбу зі збудником захворювання, але й про те, що одним зі знарядь ближнього бою він обрав температуру.

А чого не треба робити – так це боятися гарячки. Вона не ворог, а союзник у боротьбі з інфекційним ворогом. Температура, звичайно, – не найголовніша захисна сила організму. Але коли людина застуджена і хоче якомога швидше стати на ноги, то навряд чи треба нехтувати й другорядним. При звичайній застуді спробуємо обійтися без жарознижувальних засобів. У всякому разі, якщо лікар не буде наполягати.

Людина на новій сходинці еволюції. Той факт, що людський мозок вчиться впливати на свій власний матеріальний і функціональний субстрат, варто розглядати як появу нового механізму, що виник у ході еволюційного процесу. Можна по-різному дивитися на історію людства. Як правило, істориків-професіоналів цікавить зміна структур суспільства і не цікавлять біологічні особливості організму людей, їхні взаємини із середовищем.