Розділ 6. ЕВОЛЮЦІЯ І СТВОРЕННЯ СВІТУ

Різниця між вченням Біблії і природничонауковим поглядом на виникнення світу і життя на Землі полягає зовсім не в протиставленні миттєвого виникнення і тривалого розвитку. Відповідно до Книги Буття Бог послідовно створив світло, твердь небесну, сушу і рослинність, світила, риб і птахів, тварин і людину. Йому знадобилось на це шість днів, і ми не знаємо, як виміряти тривалість цих днів у відомих нам масштабах, адже і сам час був створений за ці ж дні.

Порядок творення цілком відповідає уявленням сучасної космології (Ю. О. Шрейдер). Розсудливий учений, що не шукає в Біблії буквального опису деталей природно-історичного процесу, не знайде у священній книзі іудеїв і християн ніяких серйозних різночитань з даними сучасного природознавства. Правда, Біблія вчить, що світ не існував вічно і не виник сам по собі, він був створений. Але ж вічність світу – це філософська аксіома, що аж ніяк не випливає з наукових фактів, тому що наука в змозі вивчати тільки наявну дійсність, але не в змозі досліджувати, як ця дійсність виникла (іноді це, з певними застереженнями, можливо). І язичницькі міфи, і матеріалістичний світогляд виходять з припущення, що в природі є матеріал для розвитку та відповідні потенції, які дозволяють їй організуватися в добре влаштований космос.

Така логічна можливість заздалегідь не може бути виключена: чому б природі не створити саму себе, в тому числі власні закони самоорганізації? Біблія відкидає цю можливість, стверджуючи, що Бог створив буття з небуття. Строго говорячи, Бог є джерело всілякого буття, але не саме буття. Він створив не тільки "все видиме", тобто матеріальні об'єкти, але і "все невидиме", тобто закони руху і розвитку матерії. З тих же міркувань важко уявити собі природне виникнення живого з неживого. Так само і появу свідомості нелегко пояснити поступовим ускладненням інтелектуальних здібностей приматів до моменту генезису людини, оскільки вона спрямована на усвідомлення себе і свого місця у світі. Згідно з Біблією, свідомість даровано людині Богом у момент, коли він "вдунув в обличчя його подих життя" .

6.1. Чи заперечує акт творення еволюцію?

6.2. Можливі альтернативи дарвінізму

Дарвінізм виявився привабливим для матеріалістично орієнтованої наукової громадськості XIX ст. тим, що ця концепція еволюції нібито усуває надприродні уявлення про походження живого. За цю ілюзію теорії Дарвіна дуже багато хто прощали її дефекти і з тієї ж причини проробили величезну роботу для того, щоб поєднати дарвінізм з реальними досягненнями генетики.

Заради справедливості слід сказати, що сам Дарвін досить чітко окреслив вимоги до власної концепції, обмеживши їх походженням видів. Дарвінізм не намагається пояснити не тільки походження життя, але навіть походження досить великих біологічних таксонів. Тим більше в рамках дарвінізму відсутні уявлення, що допомагають хоча б гіпотетично зобразити, як виникла свідомість.

Привабливість дарвінізму полягає в тому, що він використовує чисто механістичні пояснення еволюційного процесу, дозволяючи апеляцію до поняття випадковості. Важливо те, що сутності, які лежать в основі пояснюваних феноменів, цілком відповідають уявленням звичайного здорового глузду. В основі моделі еволюції Дарвіна лежать випадкові зміни окремих матеріальних елементів живого організму при переході від покоління до покоління. Ті зміни, що мають пристосувальний характер (полегшують виживання), зберігаються і передаються потомству. Особини, що не мають відповідних пристосувань, гинуть, не залишивши потомства, Тому в результаті природного добору виникає популяція з пристосованих особин, яка може стати основою нового виду.

Теорію дарвінізму компрометує відсутність прогнозів, неможливість передбачити нові факти. Утім, цей докір поділяють з ним всі інші еволюційні теорії, що успішно пояснюють багато існуючих фактів, але практично не ставлять питання про нові.

Отже, тут не можна застосовувати кращий критерій теоретичної сили тієї чи іншої концепції.

Згадаймо, що закон гомологічних рядів М. І. Вавилова дозволив передбачити нові знахідки рослин – родичів культурних сортів. Очевидно, про можливість подібних передбачень думав О. О. Любищев. Деякі палеоботанічні прогнози удавалися С. В. Мейєну.

Ідея природного добору виникла з аналогії зі штучним добором, за допомогою якого людина виводить потрібні їй породи тварин або сорти рослин. Однак у селекціонера всі особини, позбавлені корисних ознак, не беруть участь у подальшому формуванні популяції. Відсутність потрібної ознаки рівносильна в даному випадку летальному кінцеві, тому що з погляду популяції відповідна особина просто гине. Аналогія з природним добором була б можлива, якби особини, що не мають досить розвинутого пристосування, автоматично гинули або виявлялися безплідними. Але все це значило б, що природа діє настільки ж цілеспрямовано, як і селекціонер, тобто сама собі ставить розумні цілі. Без такого припущення уподібнення природного добору штучному неповне і не дає підстав вважати, що природний добір здатний забезпечити формування видів. Утім, і в штучному доборі начебто не вдавалося одержувати нові види, але тільки породи і сорти.

Процес видоутворення на основі випадкових мутацій мав би зайняти занадто багато часу. Крім того, він не пояснює явної системності в різноманітті виникаючих форм типу закону гомологічних радів М. І. Вавилова. Тому Л. С. Берг запропонував дуже цікаву концепцію номогенезу – закономірної або спрямованої еволюції живого. У цій концепції припускається, що філогенез має певний напрямок і зміна форм задається якимось вектором. Ідеї номогенезу глибоко розробив і розвинув О.О. Любищев, який висловив гіпотезу про математичні закономірності, що визначають різноманіття живих форм. Концепція номогенезу припускає набагато складніший акт творення, коли виник задум усього багатоманіття живих організмів, у якому заздалегідь підготовлено місце для появи людини. Веління для землі зробити душу живу ніби містило в собі цей задум. У зазначеному смислі номогенетичні концепції еволюції тісніше пов'язані з ідеєю творенням, ніж дарвінізм, тому що залишають набагато більше на частку акту творення.

Нарешті, ще одна концепція – П. Тейяра де Шардена – розглядає еволюцію біосфери в цілому, у світлі створення на її основі ноосфери і цілеспрямованого руху цієї цілісності до фінальної точки Омега. Характерні риси цього еволюційного процесу: первісна концентрація активної зони, поступове поширення формоутворення на всю планету і цефалізация (систематичне підвищення відносної частки головного мозку й ускладнення його організації). Тейяр розглядає Христогенез як ключовий момент еволюційного процесу, що входить у первісний задум Творця.

Еволюційна концепція Тейяра може бути удосконалена, в тому числі й найрадикальнішим чином. У визначеності оптимістичного фіналу ніби й не залишається місця свободі волі, зникає трагізм прояву у світі зла. Нарешті, сам механізм еволюції описується тут не стільки на біологічному, скільки на натурфілософському рівні. Можливо, це пов'язано з тим, що як палеонтолог Тейяр де Шарден вивчав походження людини, а це не найкраща сфера для виявлення конкретних еволюційних факторів. Тут акценти ставляться не на тому, як і чому з'явилась людина, але на уточненні моменту, коли і від кого вона походить.

6.3. Помилкова альтернатива еволюціонізму