Розділ 12. ЕВОЛЮЦІЙНО-ГЕНЕТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ ПОХОДЖЕННЯ ЕТИКИ

Це питання розглядав В. П. Єфроїмсон у книгах "Генетика етики" і "Генетика геніальності"

Якщо існування диких хижих тварин являє собою безупинну боротьбу всіх проти всіх, то природний добір серед них дійсно безупинно веде до посилення хижацьких інстинктів. Якщо такий же характер мав добір у ході еволюційного формування людства, то логічно неминучий висновок, що етичні принципи в людини породжуються лише вихованням, релігією, вірою, переконаністю, тобто цілком здобуваються в ході його індивідуального розвитку і тому не спадкові. У такому випадку спалахи масової жорстокості слід розглядати як повернення до долюдських тваринних інстинктів, до первісних, звіриних, з віку в вік придушуваних, але природних властивостей.

Дійсно, з погляду елементарного здорового глузду і ходячого уявлення про природний добір панівним інстинктом у людини повинен бути інстинкт самозбереження і прагнення до особистої вигоди. Ці прагнення можуть обмежуватися лише розумом і страхом, що диктує такі норми поведінки, які рятують від караючих законів і небезпечної ворожнечі оточення. Звідси здаються природними всі зроблені потай і спрямовані на особисту вигоду вчинки.

Ця логічна теорія, докладно викладена Чернишевським, виводить усю поведінку людини зі створеного добором природного і майже абсолютного егоїзму. Така проста, самоочевидна теорія може служити прекрасною ідеологічною базою – втім, здебільшого для тих, хто, резервуючи її для особистого вжитку, для інших людей сповідує як захисну яку-небудь іншу ідеологію.

Але якщо інстинкт самозбереження головний, то всі інші інстинкти й емоції, усі факти вірності дружбі, масового героїзму і самовідданості, відродження загальнолюдських етичних принципів, які пронизують історію, майже відразу після зняття різних форм тиску є лише результатом відмови від природних почуттів, інстинктів та емоцій.

Однак теорія розумного егоїзму – як природної основи етики людини – спростовується розвитком почуття справедливості навіть у таких дітей, яких виховували в дусі прагнення до благополуччя незважаючи ні на що. Теорія розумного егоїзму спростовується швидким поширенням релігій і світоглядів, що вимагали негайної самопожертви в ім'я блага майбутніх поколінь, зокрема світоглядів, які не обіцяли своїм прихильникам ні благ на землі, ні загробної компенсації.

Будучи абсолютно щирою, ідея справедливості виявилася надзвичайно регенераційноздатною, феніксом, що відроджується з попелу. Як сполучити з теорією розумного егоїзму, наприклад, відречення французької знаті від своїх вікових привілеїв? Чи спробу російських аристократів-декабристів провести в таких небезпечних умовах особисто їм невигідну революцію? Як сполучити з цією теорією підтримку революційних партій майже всією російською інтелігенцією? Невже революціонери всіх часів і народів жертвували собою з особистих інтересів або честолюбства? Чому перед мобілізацією чи боєм хитрують тільки одиниці? Невже масовий запис добровольців на небезпечну війну пов'язаний лише з чи вихованням чи є свого роду шлюбним оперенням?

Але якщо все це – вираження якогось природного альтруїзму, то звідки цей природний альтруїзм з'явився? Ніхто не стане заперечувати, що готовність матері й батька ризикнути життям, захищаючи свій виводок або дитинча, породжена не вихованням, не набута, а природна, закладена в батьківській природі. Але батьківське почуття у тварин триває лише той термін, протягом якого дитинча і виводок потребують допомоги й охорони батьків.

Отже, цей інстинкт діє лише остільки, оскільки він сприяє збереженню потомства і передачі спадкових особливостей батьків. Навпаки, відсутність батьківських інстинктів начисто відмітає батьківські генотипи, і тому природний добір зберігав, посилював і вдосконалював батьківські інстинкти.

Але вже у стадних тварин цей тип альтруїзму поширюється за межі родини й охоплює зграю, череду, які інакше, у разі відсутності почуття взаємодопомоги та обов'язку в її членів, приречені на швидке вимирання, тому що в багатьох видів тварин тільки зграя, а не пара батьків, здатна одночасно здійснювати систему сигналізації про небезпеку, систему захисту і вигодування дитинчат. Якщо відсутня передача досвіду батьківським прикладом, то стадно-зграйні інстинкти тим більше виявляються спадково закріпленими, точно так само, як захисне забарвлення, наявність пазурів та інших засобів самооборони.

12.1. З чого починається людина і... людяність?

Еволюція виду одночасно йде в різних напрямках, але з різною швидкістю.

Гемоглобін людини відрізняється від гемоглобіну горили тільки однією амінокислотою з 247, імовірно, такий же рівень розходжень інших біомолекул. Від появи пітекантропів ("людини прямоходячої") нас відокремлює близько 1,5 млн років, від неандертальців (рання форма "людини розумної") – 125 тис. років, а сучасна людина з'явилася близько 50 тис. років тому. Одне покоління становить близько 25 років, і ми відділені від нашого звіроподібного предка всього кількома тисячоліттями поколінь добору. Але що ж міг за цей час зробити добір?

Еволюція виду йде направлено, певним віщовим каналом, і, наприклад, тутовий шовкопряд під впливом добору здатний за десяток поколінь пройти спадкове зрушення від величезного метелика з коконом, що важить 3 грами, до карликових екземплярів, з вагою в 6–7 разів меншою і в три рази прискореним розвитком.

Іншими словами, наявність такого видового каналу забезпечує не тільки надшвидку еволюцію, але й еволюцію корельовану, погоджену за цілими системами ознак. Не так багато років знадобилось, щоб з тапіроподібної морди виріс хобот слона і щоб сформувалася шия жирафа, яка віддала в його розпорядження все листя, недоступне іншим тваринам.

Коли наш предок почав ходити на задніх лапах, а передні лапи стали руками, з'явилися знаряддя, стрімко ріс мозок, складався зовсім новий канал корельованого надшвидкого еволюціонування, канал, якого вимагала тривала беззахисність дитинчати. Ця безпорадність, беззахисність дитинчати пов'язана з прогресуючою кортиколізацією мозку, переміщенням функцій зі стовбурної частини в кору. Паралельно еволюційному ростові мозку подовжувався термін вагітності, а головне, термін безпорадності дитинчат, протягом якого вони потребують охорони не тільки від батьків, але й від усієї зграї. У найпримітивніших племен дитинча до шести років зовсім нездатне до самостійного існування, до добування їжі, до оборони, і навіть в індіанців воно лише у дев'ять років стає здатним до самостійного полювання.

Безупинна охорона, безупинна підгодівля дітей і вагітних, чисельність яких становила не менше третини зграї, могла здійснюватися тільки зграєю в цілому, скованою у своїй рухливості цією масою безпомічних носіїв і передавачів її генів. І якщо еволюція людини, починаючи від пітекантропа, залишила сліди у вигляді кістяків, котрі поступово змінювалися, то у відношенні спадкових інстинктів і безумовних рефлексів людина повинна була далі віддалитися від пітекантропа, ніж виводкові птахи від гніздових.

У довгий період палеоліту і неоліту, коли територіальна роз'єднаність племен швидко обривала поширення таких переважно людських інфекцій, як чума, холера, віспа, кір, дизентерія, тифи, коли жінка народжувала 10– 15 дітей, а з них доживало до зрілості лише двоє-троє, тоді виживання племені головним чином залежало від захисту проти хижаків, охорони і годування дитинчат. Лише за умови міцного внутріплемінного згуртування потомство могло дожити до віку самостійності.

Зате збереження хоча б половини "поголів'я" протягом чотирьох –п'яти поколінь породжувало геометричний вибух розмноження, і інстинкти, які ми пізніше назвемо альтруїстичними, могли поширюватися на значні простори. Зграї долюдей і племена могли не конкурувати один з одним, але все одно природа безжалісно винищувала тих з них, у яких недостатньо охоронялися безпомічні діти... і старі.