Розділ 12. ЕВОЛЮЦІЙНО-ГЕНЕТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ ПОХОДЖЕННЯ ЕТИКИ

Може здаватися, що уявлення про чисто середовищне походження етичних норм, про всемогутність їхньої виховної передачі від покоління до покоління й абсолютизація залежності етики від середовища обіцяють людству набагато швидше самовдосконалення, ніж еволюційно-генетична гіпотеза походження етики. Але таке уявлення має і зворотний бік: опричники і яничари давно продемонстрували плоди направлено-солдафонського виховання, і якщо визнати всемогутність саме "виховання", то спроба Гітлера виростити таку німецьку молодь, перед якою здригнеться світ, уже не здаватиметься божевільною.

Однак у силу вступає своєрідний груповий добір: опричнина виявилася прологом до смутного часу, яничарів довелося знищити як найбільшу загрозу власній державі, а військові успіхи Гітлера обернулися проти Німеччини такими спустошеннями, яких вона не знала з часів тридцятирічної війни.

Спільним знаменником у зовсім різнорідних процесах є нестійкість соціальної системи з протиприродними етичними нормативами. Така соціальна система стає самопожираючою, проти неї – змова загальнолюдських почуттів усередині країни чи поза нею. Європа прожила середньовіччя, черпаючи етику з непохитних релігій. Потім цю віру частково змінила раціоналізована й адаптована релігія Реформації. XVIII–XIX ст. людство прожило вірою в розум і прогрес. Перша світова війна похитнула цю віру. Частина людства звернулася до соціалізму і комунізму. Але до останньої третини XX ст. людство дізналося, що собою являють соціалізм національний, комунізм деспотичний – зрештою, анти-людський. Місце сліпої віри в релігійні заборони і догми (до речі, багато в чому відповідні вимогам загальнолюдської етики, починаючи хоча б з десяти заповідей) зайняли спочатку раціоналізм, а потім псевдодіалектичне, по суті – софістичне ставлення до етики. Запанував єзуїтський принцип "мета виправдовує засоби", а масові злочини, породжені властолюбством, коїлися під прапором високих ідей справедливості.

Однак, позбувшись і релігійних догм, і віри у вождів та керівників, що знають усе краще за інших, все-таки нелегко жити за законами етики, які відчуваються невиразно, в умовності яких людство так довго і завзято переконували з усіх боків і так наочно. Занадто довго проповідувалися класовість, тимчасовість, умовність законів етики, їхня суб'єктивність. Занадто нечисленний прошарок тих, хто, не вірячи в релігію, звільнившись від політичних догм, стоїчно готовий жити за законами етики, дотримання яких обходиться так дорого.

Проте еволюційно-генетичний аналіз показує, що людство від самого початку свого розвитку проходило найжорстокіший природний добір на закріплення тих інстинктів і емоцій, які ми називаємо альтруїстичними й етичними, що воно проходило жорстокий добір на становлення загальнолюдського почуття справедливості, що цей природний добір зв'язав усе людство єдиним органом – совістю.

Не можна це почуття трактувати як наслідок далеких пережитків релігійного виховання, як результат масового придушення індивідуальних прагнень до боротьби за своє місце в житті, не можна це почуття розглядати як ознаку слабості, неповноцінності, як захисну психологічну реакцію стосовно сильних загарбників. Навпаки, почуття справедливості, совість вели на подвиги, кликали до найбільшої напруги сил – правда, не тоді, коли ця напруга націлювалася на гноблення інших людей.

Це почуття завжди, за всіх часів прагнули зіпсувати, придушити загарбники і тирани. Це природне почуття совісті можна тимчасово заглушити у декого чи в багатьох. Той, хто його позбавлений, легко купить однодумців. Він може захопити владу і створити могутню систему масового обману і дезінформації. Але країна, що це допустить, приречена на деградацію. Секрет простий. До безсовісної влади швидко присмоктуються безсовісні виконавці, і починається ланцюговий процес.

Світ не знав імперії, армії і флоту, більш могутніх для свого часу, ніж імперія Філіпа II. Півстоліття влади інквізиції скинули

Іспанію в таку прірву, з якої вона не могла вибратися кілька сторіч. Макіавеллі списав свого зразкового государя з Цезаря Борджиа. Несуттєво, що герой досить рано став сифілітиком. Істотніше, що всі його чудові плани розсипалися зі смертю батька – папи римського Олександра, могутність якого захищала від розплати. Цезарю Борджиа не тільки довелося в кайданах залишити Італію, де він зробився зовсім нестерпним, але й скінчити життя дрібним офіцериком у війні, що ніяк не стосувалася його державних задумів.

Походження совісті описане тут гранично коротко і фрагментарно, а генетика і психологія злочинності, особливо державної, – ще в пелюшках. Але безмежно зрослі можливості масового насильства і дезінформації змушують протиставити їм усвідомлений загальнолюдський щит совісті і ставлення до добра і зла як до основоположних категорій, що не допускають софізмів.