Розділ 12. ЕВОЛЮЦІЙНО-ГЕНЕТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ ПОХОДЖЕННЯ ЕТИКИ

Тому навряд чи можна сумніватися в інтенсивності добору на відразу до фекалій, що йшов тисячі поколінь і закріпився у формі загальнолюдської емоції. Дуже ймовірно, що цей добір підкріплювався і тією небезпекою, що являли собою фекалії людей – через існування ряду тільки людині властивих збудників кишкових інфекцій, наприклад дизентерії і черевного тифу.

Що стосується падла, то людина, порівняно не дуже давно, на рівні австралопітека, що перетворився на еврифага, який харчується будь-якою їжею, не встиг набути властивої багатьом хижакам стійкості до ботулізму, до трупного токсину. Тому природний добір, викликаний вимиранням тих, хто, голодуючи, не міг втриматися від пожирання гнилі та падла, закріпив в уцілілих майже нездоланну відразу до її запаху.

Людина разом з деякими іншими видами тварин характеризується особливим спадковим дефектом біосинтезу: нездатністю синтезувати аскорбінову кислоту–вітамін С. Звідси не тільки схильність занедужувати цингою, але й нездатність самостійно справлятися з безліччю мікробів і токсинів, нешкідливих для багатьох тварин. Дуже важко встановити ті форми добору, що змусили людину так полюбити зелені рослини – постійне джерело вітаміну С.

Оскільки наше завдання – аналіз походження не естетичних, а етичних емоцій і типів поведінки, ми обмежимося цими кількома прикладами і покажемо, яким чином природний добір, причому саме груповий, а не індивідуальний, породив у людини дуже складні етичні емоції, які, здавалося б, мали відмітатися природним добором. Добір, що розуміється як боротьба всіх проти всіх, як відмітання усього явно слабкого, індивідуально непристосованого або такого, що втратило пристосованість, повинен був, як може здаватися, привести до закріплення емоцій, спрямованих проти індивідуально непристосованих.

Покажемо на двох прикладах – на прикладі ставлення до старості і на прикладі шукання істини, – що реально діючий груповий добір закріплює емоції, найвищою мірою альтруїстичні.

12.4. Природний добір на емоції захисту старості

12.5. Груповий природний добір на жагу пізнання

До особливостей людини належать цікавість і жага знань, що прирікал о багатьох людей на жертви і злигодні.

Згадуючи витівки незліченних поколінь школярів і студентів, які ухилялися від занять, можна вважати прагнення до знань протиприродним, тим більше що, оволодіння знаннями найчастіше не допомагало, а скоріше заважало їх власникам вижити і, відповідно, залишити більше число дітей. Потомство великих учених, мислителів, поетів, провидців звичайно нечисленне: ті, хто йшов далі загальноприйнятого чи думав про недозволене, гинули в усі століття. Індивідуальний добір, імовірно, завжди діяв проти занадто допитливих, проти тих, хто прагнув до пізнання.

Але зате на генотип, спрямований до засвоєння і розуміння, працював добір груповий, іноді надзвичайної потужності. Варто зіставити долю стада напівлюдей, цілком позбавлених духу пізнання, з долею такої групи, у якій хоч зрідка з'являлися його носії. Вони майже завжди гинули безцільно чи безвісти, але іноді залишали сучасникам яку-небудь з тисячі знахідок – якусь насадку каменя на палицю або вміння плисти на колоді, – і це хоч трохи підвищувало шанси групи на виживання й успішне розмноження.

Груповий добір не був таким інтенсивним і сильним, щоб зробити жагу знань загальною і нездоланною (як, наприклад, статеве почуття), але він усе-таки йшов. Жарт "наукова праця є задоволення особистої допитливості за державний рахунок" – гарний, але не точний: цікавість задовольняється читанням, навіть бездумним. Але саме жага пізнання нового й істинного змусила працювати в науці сотні тисяч людей ще до того, як ця праця стала добре оплачуватися і шануватися. Жага знань захоплювала безліч людей завжди, навіть якщо вона вела в жрецтво, чернецтво, знахарство, шаманство, алхімію, талмудизм, кабалістику, сектантство, у вивчення Біблії, Корана, конфуціанства.

Отже, емоції людяності, доброти, лицарського ставлення до жінок, до старих, охорона дітей, прагнення до знання – це ті властивості, що неминуче розвивалися під дією природного добору, під час перетворення людини у тваринну соціальну через цефалізацію і подовження терміну безпорадності дітей.

Закон природного добору, наймогутніший із законів живої природи, найбезжалісніший і найаморальніший серед них, який постійно прирікав на загибель переважну більшість істот, що народжувалися, закон знищення слабких, хворих, – цей закон у певних умовах, саме тих, у яких складалося людство, породив і закріпив інстинкти й емоції найбільшої моральної сили.

Чому ж ми вважаємо порядність, етичність, готовність до подвигу протиприродними? Чому ми, оцінюючи своїй чужі вчинки шкалою етичності, не даємо собі звіту в тому, що ця шкала – найприродніша?

12.6. Соціальний добір і породжувані їм перекручені уявлення про етичну природу людини

12.7. Про деякі тенденції до зречення від етичних норм

Мабуть, ні до кого не апелює так охоче людина, що зробила брудний вчинок, як до Достоєвського. Однак треба звернути увагу на те, що характери і події, описані ним, майже нереальні, незважаючи на разючу правдоподібність.

Так, студенти, якщо вже убивали багатих бабів заради порятунку сестри і матері, то, пішовши на це, не забували відразу про справжню мету, мотиви і виправдання злочину; наречена не тікає від вінчання з коханим під ніж купчика, а той, якщо й убивав свою коханку, то намагався уникнути каторги; повії комплектувалися не із Сонечок Мармеладових, а Катерини Іванівни, хоч і зазнавали насолоди від приниження, усе-таки не виводили дочок танцювати на вулиці.

Вірніше, якщо все це і траплялося, то вкрай рідко, тому що кожна дія народжується зіткненням багатьох мотивів і контролюється затримуючими центрами. Так, як у Достоєвського, – не бувало, а ілюзія правдоподібності породжується тим, що еквівалентно дикі думки природно проносяться в голові, але не реалізуються в дії.

Але якщо реалізм Достоєвського оманливий, якщо його прагнення показати, що негідник або нікчема здатний до шляхетних учинків, а порядна людина волею обставин неодмінно капостить, – якщо це породжено індивідуально-біографічними особливостями особистості письменника, то зате він, як ніхто інший, знімаючи одне за одним мотиваційні нашарування, добирався до первинних імпульсів. І що ж? В основі їх лежать загальнолюдські почуття шляхетності, навіть якщо вони перемішані з жорстокістю, честолюбством, гордістю, мстивістю, зі страхом і таке інше. Важливо одне: не хижацтво як таке, а складна гама почуттів. Перша реакція – реакція доброти, братерства, співчуття. Зрозуміло, цей первинний імпульс слабкий; важливо, що він людяний, і недарма назва йому – людяність. Зрозуміло, натура, хоч трохи націлена на успіх, на начальницьке схвалення, на кар'єру, цей імпульс легко переборює. Важливо, що він, імпульс, є і, отже, добір працював не даремно.