Надання міжнародної правової допомоги при проведенні процесуальних дій

Актуальні питання кримінального процесу України

Зазначимо, що ст. 11 Договору між Україною й Ісламською Республікою Іран про правові відносини та правову допомогу в цивільних і кримінальних справах від 11 травня 2004 року особа, яка утримується під вартою і особиста присутність якої як свідка або для очної ставки запитується запитуючою стороною, тимчасово перепроваджується на територію, де має відбутися допит, за умови її повернення у строки, вказані запитуваною стороною. При цьому у перепровадженні особи може бути відмовлено: 1) якщо особа, яка утримується під вартою, на це не погоджується; 2) якщо її присутність необхідна для цілей кримінального провадження, що здійснюється на території запитуваної сторони; 3) якщо її передача може призвести до продовження строків її утримання під вартою; 4) якщо існують інші важливі обставини для того, щоб не передавати її на територію запитуючої сторони.

Наступною формою міжнародної правової допомоги є виклик особи, яка перебуває за межами України (ст. 566 КПК України). Виклик цієї особи здійснюється повісткою на підставі запиту (доручення) про міжнародну правову допомогу для провадження слідчих чи інших процесуальних дій на території України. Ця особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності, затримана, стосовно неї не може бути обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою, до неї не можуть бути застосовані інші заходи забезпечення кримінального провадження чи обмеження її особистої свободи як з приводу кримінального правопорушення, яке є предметом цього кримінального провадження, так і за будь-яке інше кримінальне правопорушення, вчинене до перетинання державного кордону України (при в'їзді в Україну). Стосовно такої особи не може бути приведений до виконання вирок, ухвалений до перетину державного кордону України у зв'язку з викликом. Підозрюваний, обвинувачений або засуджений може бути затриманий, стосовно нього може бути застосований запобіжний захід або приведений до виконання вирок лише за злочин, зазначений у повістці. Однак така особа втрачає гарантії, передбачені цією статтею, якщо не залишить територію України, маючи таку можливість, протягом п'ятнадцяти діб або іншого строку, передбаченого міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, від моменту отримання письмового повідомлення органу досудового розслідування, прокуратури або суду про відсутність необхідності у проведенні слідчих чи інших процесуальних дій за її участю.

Прикладом нормативного врегулювання виклику особи слугує ст. 12 Договору між Україною та Естонською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах від 15 лютого 1995 року. Якщо під час попереднього слідства або судового розгляду на території однієї договірної сторони виникне необхідність в особистій явці потерпілого, свідка, експерта, які знаходяться на території другої договірної сторони, то необхідно звернутися до відповідного органу цієї договірної сторони з дорученням про вручення повістки, яка не може містити санкцій на випадок неявки викликаного.

Розглянемо особливості надання міжнародної правової допомоги в Україні. Зазначена кримінальна процесуальна діяльність починається з отримання відповідного запиту від запитуючої сторони уповноваженим (центральним) органом України. В даному випадку це може бути Генеральна прокуратура України або прокуратура обласного рівня (як уповноважений орган, визначений міжнародними договорами, наприклад на підставі наведених вище відносин з Республікою Польща та Республікою Молдова).

Запит запитуючої сторони є основною підставою надання міжнародної правової допомоги на території України, за умови його відповідності вимогам законів або міжнародних договорів України та обґрунтованості. Водночас за відсутності відповідних міжнародних зносин може бути застосована засада взаємності, про яку йшлося вище.

Після перевірки запиту уповноважений (центральний) орган України на підставі ст. 558 КПК України приймає одне з наступних рішень:

• доручення його виконання органу досудового розслідування або прокуратури з одночасним вжиттям заходів щодо забезпечення умов конфіденційності. Таке доручення реалізується шляхом надсилання запиту компетентному органу для виконання, при цьому Генеральна прокуратура України, у межах повноважень, має право надавати вказівки щодо забезпечення належного, повного та своєчасного виконання такого запиту, наведені вказівки є обов'язковими до виконання відповідним компетентним органом України (ст. 554 КПК України). Умови конфіденційності визначаються ст. 556 КПК України та полягають у вжитті додаткових заходів для забезпечення конфіденційності факту отримання запиту про міжнародну правову допомогу, його змісту та відомостей, отриманих у результаті його виконання, а за необхідності погоджують умови та терміни збереження конфіденційних відомостей, отриманих у результаті виконання запиту;

• можливість виконання запиту із застосуванням законодавства іноземної держави. У даному випадку необхідно враховувати норми міжнародного договору України із запитуючою стороною. Прикладом цього може бути ст. 7 Договору між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, в якій визначено, що при виконанні клопотань про надання правової допомоги запитувана установа застосовує законодавство своєї держави, однак, на прохання установи, від якої виходить доручення, вона може застосовувати процесуальні норми, вказані запитуючою установою, якщо це не суперечить законодавству запитуючи договірної сторони. Таким чином, щоб застосувати цю можливість, прокурор повинен перевірити: відповідність прохання запитуючої сторони вимогам міжнародного договору України; чи не суперечить застосування норм запитуючої сторони законодавству України; чи долучено до запиту відповідні норми законодавства запитуючої сторони;

• відкладення виконання, якщо це може перешкоджати кримінальному провадженню на території Україні, або погоджує з компетентним органом іноземної держави можливість виконання запиту на певних умовах. На підставі вимог ст. 559 КПК України перед наданням міжнародної правової допомоги прокурору необхідно перевірити, чи не перешкоджатиме виконання доручення досудовому розслідуванню або судовому розгляду, що триває в Україні. За наявності таких даних надання правової допомоги може бути повністю або частково відкладене;

• відмови у виконанні запиту з підстав, передбачених ст. 557 КПК України. У задоволенні запиту про правову допомогу запитуючій стороні може бути відмовлено у випадках, передбачених міжнародним договором України, а за відсутності міжнародного договору України у виконанні запиту повинно бути відмовлено, якщо: а) виконання запиту суперечитиме конституційним засадам чи може завдати шкоди суверенітету, безпеці, громадському порядку або іншим інтересам України; б) запит стосується правопорушення, за яке в Україні стосовно тієї самої особи судом прийнято рішення, яке набрало законної сили; в) запитуюча сторона не забезпечує взаємності у цій сфері; г) запит стосується діяння, яке не є кримінальним правопорушенням за законом України про кримінальну відповідальність; д) є достатні підстави вважати, що запит спрямований на переслідування, засудження або покарання особи за ознаками її раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; е) запит стосується кримінального правопорушення, яке є предметом досудового розслідування або судового розгляду в Україні;

• можливості виконання запиту, якщо витрати на таке виконання явно перевищуватимуть завдану кримінальним правопорушенням шкоду або явно не відповідатимуть тяжкості кримінального правопорушення (якщо це не суперечить міжнародному договору України). Прикладом такої ситуації може бути прохання запитуючої сторони про проведення великої кількості процесуальних дій на всій території України з метою встановлення обставив злочину невеликої тяжкості;

• вчинення інших дій, передбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Компетентний орган України, який отримав доручення про виконання запиту від уповноваженого (центрального) органу України, зобов'язаний виконати необхідні процесуальні дії протягом одного місяця з дати його надходження до безпосереднього виконавця. Зазначений строк може бути продовжений за необхідності виконання складних та великих за обсягами процесуальних дій, у тому числі таких, що потребують погодження прокурора або можуть бути проведені лише на підставі ухвали слідчого судді. Для продовження строку компетентний орган, якому доручено безпосереднє виконання запиту, може звернутися до уповноваженого (центрального) органу України із відповідним клопотанням.

Під час виконання запиту компетентним органом України можуть бути проведені будь-які процесуальні дії (за винятком тих, які прямо суперечать чинному законодавству України або її міжнародним зобов'язанням). Якщо для виконання запиту компетентного органу іноземної держави необхідно провести процесуальну дію, виконання якої в Україні можливе лише з дозволу прокурора або суду, така дія здійснюється лише за умови отримання відповідного дозволу в порядку, передбаченому КПК України, навіть якщо законодавство запитуючої сторони цього не передбачає. Підставою для вирішення питання щодо надання такого дозволу є матеріали звернення компетентного органу іноземної держави. Якщо при зверненні за допомогою в іноземній державі необхідно виконати процесуальну дію, для проведення якої в Україні потрібен дозвіл прокурора або суду, така процесуальна дія може запитуватися лише після надання відповідного дозволу прокурором або судом у порядку, встановленому КПК України. При цьому належно засвідчена копія такого дозволу долучається до матеріалів запиту.

Особливу увагу прокурор повинен звертати на допустимість присутності представників компетентних органів запитуючої держави. Під час виконання запиту, згідно з п. 1 ч. 4 ст. 554 КПК України рішення про таку присутність приймається тільки центральним органом України щодо міжнародної правової допомоги. При цьому представник компетентного органу іноземної держави, дозвіл на присутність якого надано відповідно до вимог КПК України, не має права самостійно проводити на території України будь-які процесуальні дії. У разі присутності під час проведення процесуальних дій такі представники повинні дотримуватися вимог законів України. Представники компетентних органів запитуючої держави мають право спостерігати за проведенням процесуальних дій та вносити зауваження і пропозиції щодо їх проведення, з дозволу слідчого, прокурора або суду ставити запитання, а також робити записи, зокрема із застосуванням технічних засобів.

Для належного виконання запиту про надання міжнародної правової допомоги необхідно правильно складати відповідні процесуальні документи. Так, згідно з ч. 3 ст. 558 КПК України складені органом досудового розслідування, слідчим або прокурором документи для забезпечення виконання запиту про міжнародну правову допомогу підписуються зазначеними посадовими особами та скріплюються печаткою відповідного органу. Отримані за результатами виконання запиту від інших відомств, установ чи підприємств (незалежно від форми власності) документи повинні бути підписані їхніми керівниками та скріплені печаткою відповідного відомства, установи чи підприємства. У ч. 2 ст. 560 КПК України зазначено, що документи, отримані внаслідок виконання запиту, засвідчуються гербовою печаткою компетентного органу, який проводив процесуальні дії.

Після виконання необхідних процесуальних дій орган досудового розслідування або слідчий передає матеріали виконання запиту прокурору, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, для перевірки повноти і законності проведених слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій. Дані матеріали передаються уповноваженому (центральному) органу України для передання запитуючій стороні без перекладу, якщо інше не передбачено міжнародним договором. Уповноважений (центральний) орган України надсилає матеріали, отримані під час виконання запиту, уповноваженому (центральному) органу запитуючої сторони протягом десяти календарних днів після їх отримання від компетентного органу України.

Особливу увагу необхідно звернути на можливість створення та діяльності спільних слідчих груп. Такий інститут КПК України ґрунтується на нормах Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 8 листопада 2001 року. Так, ст. 20 цього Протоколу визначає дві підстави створення такої слідчої групи: розслідування злочинів стороною вимагає проведення складних та комплексних слідчих заходів, пов'язаних з іншими сторонами; кілька сторін проводять розслідування злочинів, обставини яких вимагають вжиття скоординованих, погоджених дій на території відповідних сторін. Створення спільної слідчої групи відбувається за взаємною згодою компетентних органів двох чи більше сторін для досягнення конкретної мети та на обмежений період, який може бути продовжений за взаємною згодою, для проведення кримінальних розслідувань на території однієї чи більше сторін, що створили групу. Склад групи визначається в спільній угоді. Діяльність спільної слідчої групи має такі загальні умови: 1) керівник групи є представником компетентного органу, який бере участь у кримінальному розслідуванні від сторони, на території якої діє група. Керівник групи діє в межах своєї компетенції за національним законодавством; 2) група здійснює свої дії відповідно до законодавства тієї сторони, на території якої вона працює. Члени та відряджені члени групи виконують свої завдання під керівництвом визначеної особи, з урахуванням умов, визначених їхніми органами в угоді про створення групи; 3) сторона, на території якої працює група, вживає необхідних організаційних заходів для забезпечення її роботи. Учасники такої групи називаються її членами (члени спільної слідчої групи від сторони, на території якої працює група) та відрядженими членами (члени від інших сторін, крім сторони, на території якої працює група). Водночас настільки, наскільки це дозволяють законодавство заінтересованих сторін або положення будь-якого іншого юридичного документа, які застосовуються у відносинах між ними, може бути досягнута домовленість про участь у діяльності групи інших осіб, які не є представниками компетентних органів сторін, що створюють спільну слідчу групу. Таким особам не надаються права, надані членам або відрядженим членам групи, якщо домовленість прямо не передбачає іншого. Відряджені члени спільної слідчої групи мають право бути присутніми під час здійснення слідчих заходів на території сторони, де працює група. Однак з особливих причин керівник групи відповідно до законодавства сторони, на території якої діє група, може ухвалити інше рішення. Відрядженим членам спільної слідчої групи її керівник відповідно до законодавства сторони, на території якої діє група, може доручити вжити певних слідчих заходів у випадках, коли це було схвалено компетентними органами сторони, на території якої діє група, та сторони, яка відряджає. У випадках, коли для спільної слідчої групи необхідним є здійснення слідчих заходів на території однієї зі сторін, що створили групу, члени групи, відряджені цією стороною, можуть звернутися до своїх компетентних органів з проханням про здійснення таких заходів. Здійснення таких заходів розглядають у цій стороні на тих самих умовах, які застосовувалися б, якби з проханням про їхнє здійснення звернулися у ході національного розслідування. Якщо спільній слідчій групі необхідна допомога сторони, яка не є однією з тих, що створили групу, або третьої держави, компетентні органи держави, на території якої діє група, можуть звертатися з проханням про надання допомоги до компетентних органів такої іншої держави згідно з відповідними договорами або домовленостями. Відряджений член спільної слідчої групи може відповідно до національного законодавства своєї держави та в межах своєї компетенції надавати групі інформацію, наявну в сторони, яка його відрядила для цілей кримінальних розслідувань, що проводяться групою. Інформація, яку законно отримав член або відряджений член спільної слідчої групи під час перебування в її складі й до якої в іншому випадку компетентні органи заінтересованих сторін не мають доступу, може використовуватися для таких цілей: 1) для мети, з якою було створено групу; 2) для виявлення, розслідування та переслідування інших злочинів, якщо на це є згода сторони, на території якої отримано таку інформацію. У такій згоді може бути відмовлено тільки у випадках, коли використання такої інформації могло б поставити під загрозу кримінальні розслідування, що проводяться на території відповідної сторони або стосовно яких ця сторона могла б відмовити в наданні взаємної допомоги; 3) для відвернення безпосередньої та серйозної загрози суспільній безпеці та без шкоди розслідуванню, якщо в подальшому буде порушено кримінальну справу; 4) для інших цілей настільки, наскільки це погоджено сторонами, що створили групу.

Законом України від 1 червня 2011 року № 3449-VI "Про ратифікацію Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах" визначено, що в Україні органом, який приймає рішення про створення спільної слідчої групи відповідно до ст. 20 Другого додаткового протоколу, є Генеральна прокуратура України. Тому на підставі зазначеного вище закону у ч. 2 ст. 571 КПК України вказано, що Генеральна прокуратура України розглядає і вирішує питання про створення спільних слідчих груп за запитом слідчого органу досудового розслідування України, прокурора України та компетентних органів іноземних держав.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Актуальні питання кримінального процесу України» автора Блажівський Є.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Надання міжнародної правової допомоги при проведенні процесуальних дій“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Реформування та сучасний стан кримінального процесуального законодавства

  • Глава 2. Актуальні питання реалізації загальних засад кримінального провадження

  • Реалізація засад кримінального провадження

  • Глава 3. Реалізація функцій суду, сторони обвинувачення, захисту та інших учасників кримінального провадження

  • Суд і його місце в системі кримінальної процесуальної діяльності

  • Сторона обвинувачення та реалізація нею своїх функцій

  • Сторона захисту та її правовий статус у кримінальному провадженні

  • Потерпілий та його представник

  • Особливості реалізації функцій іншими учасниками кримінального провадження

  • Глава 4. Проблемні питання доказів і доказування у кримінальному провадженні

  • Мета, предмет та межі доказування у кримінальному провадженні (предмет захисту і виправдання)

  • Суб'єкти доказування у кримінальному провадженні

  • Поняття доказів у кримінальному провадженні, процесуальні джерела їх отримання

  • Процесуальний порядок збирання доказів сторонами кримінального провадження

  • Поняття оцінки доказів та її значення для процесу доказування

  • Глава 5. Процесуальні аспекти застосування заходів забезпечення кримінального провадження

  • Порядок та умови застосування заходів забезпечення кримінального провадження

  • Порядок та умови застосування запобіжних заходів

  • ДОСУДОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ

  • Особливості початку досудового розслідування

  • Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням як напрям діяльності прокурора у кримінальному провадженні

  • Слідчий суддя як суб'єкт контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні

  • Глава 7. Особливості правової регламентації проведення гласних та негласних слідчих (розшукових) дій

  • Підстави та порядок проведення окремих слідчих (розшукових) дій

  • Поняття, підстави та порядок проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Нагляд прокурора за додержанням вимог закону при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій

  • Глава 8. Зупинення та закінчення досудового розслідування

  • Правове регулювання підстав зупинення досудового розслідування

  • Процесуальні особливості відновлення досудового розслідування

  • Закінчення досудового розслідування

  • СУДОВЕ ПРОВАДЖЕННЯ

  • Диференціація порядку судового розгляду кримінальних проваджень

  • Глава 10. Особливості кримінального провадження у суді апеляційної та касаційної інстанцій

  • Особи, які мають право подати апеляцію. Прокурор як суб'єкт апеляційного оскарження

  • Особливості апеляційного оскарження окремих судових рішень

  • Порядок і строки апеляційного оскарження

  • Подання прокурором заперечень на апеляційну скаргу

  • Підстави для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції

  • Процесуальний порядок апеляційного розгляду та письмового апеляційного провадження

  • Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги

  • Особливості кримінального провадження у суді касаційної інстанції

  • Судові рішення, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку. Підстави для їх скасування або зміни

  • Порядок і строки касаційного оскарження. Зміст та структура касаційної скарги

  • Суб'єкти касаційного оскарження, їх завдання та повноваження

  • Розгляд кримінального провадження судом касаційної інстанції

  • Глава 11. Провадження у верховному суді України та за нововиявленими обставинами

  • Судове провадження за нововиявленими обставинами

  • МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ПІД ЧАС КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

  • Надання міжнародної правової допомоги при проведенні процесуальних дій
  • Видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція)

  • Кримінальне провадження у порядку перейняття

  • Визнання та виконання вироків судів іноземних держав та передача засуджених осіб

  • Список рекомендованих джерел