Класифікація адміністративно-правових гарантій права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України
З часу набуття українським суспільством незалежності одним із стратегічних питань зовнішньополітичної діяльності було обрано європейський розвиток. Шлях приєднання в ЄС неодноразово підтверджується офіційними документами. З урахуванням потреби у визначенні правових механізмів інтеграції, впливу європейського права на процеси, що відбуваються в державі, гармонізація українського законодавства спонукають до системних кроків гарантування діяльності як правоохоронної діяльності, так і права громадян на звернення до ОВС України.
Характерною особливістю стану громадянина в суспільстві є всебічна забезпеченість реального здійснення наданих йому демократичних прав та свобод, закріплених у нормах чинного законодавства. Фактичне забезпечення прав і свобод досягається насамперед створенням у країні необхідних економічних і політичних умов, доповнених юридичними засобами. Таке конституційне право громадянина, як право на звернення до ОВС, гарантується широким спектром державно-правового забезпечення: економічними, політичними та правовими засобами.
Одним із найважливіших засобів такого забезпечення є адміністративно-правові гарантії, які є частиною системи юридичних гарантій. Без створення широко розвинутої системи ефективних гарантій неможливо забезпечити кожному громадянину здійснення всього комплексу наданих йому прав. Слід також урахувати, що сама система, у тому числі адміністративно-правових гарантій права, є динамічним явищем, яке постійно розвивається та вдосконалюється.
Теоретична розробка проблем, пов'язаних з подальшим розвитком системи юридичних гарантій в Україні, має важливе практичне значення, їх реалізація допоможе удосконалити правові норми, що охороняють права громадян, сприятиме підсиленню законності, поліпшенню діяльності органів та організацій, які застосовують ці норми.
Досліджуючи теорію держави і права О. Ф. Скакун зазначає, що юридичні гарантії законності відповідають двом основним цілями:
• 1) охоронній (превентивні, запобіжні) – виявлення, попередження й припинення правопорушень та їх негативних наслідків;
• 2) захисній (відбудовні) – відновлення порушених прав; компенсація збитків; покарання особи, винної у вчиненні правопорушення, з метою захисту потерпілої особи і суспільства від будь-яких протиправних діянь[1].
Висновки науковця обгрунтовані положеннями вступної частини галузевого документа, а саме Положення. Даний нормативно-правовий документ вводився з метою, по-перше, забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення, по-друге, поліпшення та удосконалення організації їх особистого прийому в центральному апараті МВС України, підпорядкованих йому ОВС України, а також у вищих навчальних закладах, на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління[2].
Суттєвою ознакою сьогоднішнього правового закріплення та гарантування права звернення до ОВС України є його поступовий
(програмний) характер, що, безперечно, є свідченням державницької діяльності, функціонування органів та посадових осіб відповідних владних інституцій. Мається на увазі насамперед діяльність законодавчої влади, яка формує основи розвитку держави й суспільства та інституту розвитку правоохоронних органів. Зокрема, програмний характер мають положення щодо сучасної моделі побудови правоохоронних органів в Україні. Утім, на сьогодні вплив на зазначені процеси має діяльність і самоврядних інституцій. Так, станом на 1 січня 2014 року в Єдиному реєстрі громадських формувань нараховувалось 3522 зареєстровані громадські організації, третина з яких виконує правоохоронні функції.
О. Ф. Скакун зазначає, що гарантії складаються з умов, засобів, способів, що закріплені в чинному законодавстві та спрямовані на забезпечення режиму законності та поділяються на загально-соціальні і спеціально-соціальні (юридичні). Дане визначення є усталеним у правовій науці, в цілому його дотримуються й підтримують у різних галузях права. Окреслені гарантії слугують додатковим чинником для застосування права громадян на звернення до ОВС України. Класифікуючи загально-соціальні гарантії – умови, що визначають зміцнення режиму законності, науковець виділяє такі: 1) економічні – стан економічного розвитку суспільства, ритмічності роботи господарського механізму країни. Наявність економічної незалежності суб'єктів права створює об'єктивні умови для їх заінтересованості в законності; 2) політичні – рівень демократизму конституційного ладу, тобто розвиненості системи народовладдя, демократичних форм та інститутів його здійснення; політичного плюралізму, об'єднуватися в організації за різними інтересами; 3) соціальні – життєвий рівень населення, необхідна забезпеченість громадян найважливішими житлово-комунальними, соціально-культурними та іншими послугами; надання державної соціальної допомоги незаможним сім'ям або самотнім громадянам – субсидій, компенсацій, життєво необхідних товарів; 4) ідеологічні (духовні) – ступінь розвиненості правосвідомості, комплекс моральних і правових уявлень про необхідність законослухняної поведінки, недопустимість вчинення аморальних проступків, які одночасно є протиправними; ідеологічний плюралізм, не нав'язування державної ідеології, а турбота про правову освіту, виховання, правову культуру; недопущення культивування насильства, націоналізму, расової ворожнечі, цинізму, байдужості до соціальних цінностей, зокрема й до права. Істотне значення має широка поінформованість населення, свобода преси, думок, що дає змогу вести публічну боротьбу з правопорушеннями в будь-якій сфері державного і суспільного життя[3]. Дана класифікація гарантій є загально-правовою.
Підтвердженням може слугувати думки, які викладені в навчальному посібнику за редакцією А. Ф. Мельника "Державне управління" та низці інших наукових праць. Так, важливим елементом системи гарантій є гарантії, що включають економічні, політичні, соціальні та духовні гарантії, а також спеціальні гарантії. Слід також погодитися з тими вченими та практиками, які зазначають, що в державознавстві немає єдиної думки щодо системи гарантій та їх класифікації[4].
Іншим видом гарантій є спеціально-соціальні (юридичні) гарантії законності – це сукупність юридичних умов, правових способів та організаційно-правових засобів, що закріплені в чинних законах та інших джерелах (формах) права й безпосередньо спрямовані на забезпечення режиму законності і правового порядку, серед яких виділяємо такі: 1) юридичні умови – якісний стан чинних джерел (форм) права: нормативно-правових актів, нормативно-правових договорів, судових прецедентів, правових звичаїв тощо, а також актів тлумачення норм права і правозастосовних актів; 2) правові способи – досконале законодавство і його відповідність нормам конституції; нагляд і контроль за станом законності, включаючи конституційний судовий контроль; попередження й припинення правопорушень; захист, відновлення порушених прав; реалізація юридичної відповідальності; наявність надійних і загальнодоступних юридичних процедур і процесів; розвинена правосвідомість і правова культура населення тощо; 3) організаційно-правові засоби – реалізація принципу поділу влади; ретельний підбір кадрів; організація умов для нормального функціонування юрисдикційних та правоохоронних органів, їх структурних підрозділів з метою ефективної протидії випадкам організованої злочинності, наркобізнесу, тероризму, корупції тощо. Юридичні гарантії законності забезпечуються ефективною діяльністю законодавчих, виконавчих, правоохоронних і судових органів влади (в Україні – парламентом, урядом, Конституційним Судом, судами загальної юрисдикції, зокрема спеціалізованими судами – господарськими й адміністративними, прокуратурою, органами державної безпеки та ін.); залежать не лише від об'єктивних, а й від суб'єктивних факторів – діяльності різноманітних службових і посадових осіб[5].
Гарантування прав і свобод людини та громадянина в юридичній науці визначаються по-різному, а саме: гарантії розглядаються як елемент правової системи; ототожнюються гарантії з іншими поняттями, мірами правової охорони й захисту, юридичної відповідальності; досліджуються як самостійна категорія, що має свої риси, систему і методи реалізації; як форма визначеної єдності правових норм[6]. Гарантії прав і свобод людини та
громадянина – це система конкретних засобів, завдяки яким стає реальним ефективна реалізація громадянами своїх прав та свобод, їх охорона і захист у разі правопорушення; їх головне призначення полягає у забезпеченні всіх і кожного рівними правовими можливостями для набуття, реалізації, охорони й захисту суб'єктивних прав та свобод[7]. Наведене вище певною мірою стосується і гарантування права громадянам на звернення до ОВС України.
Професор Μ. І. Байтін вважає, що права (повноваження) необхідно розмежовувати за такими найбільш загальними критеріями, як: особливості об'єкта впливу, своєрідність суспільних відносин, на які держава впливає у процесі своєї діяльності; загальні основні цілі, визначені стосовно різних сфер суспільного життя, на досягнення яких спрямована діяльність держави; специфіка змісту кожної функції як цілеспрямованої, більш чи менш однорідної, подібної між собою діяльності; особливості сфери суспільного життя – внутрішня чи зовнішня[8].
Одним із засобів пізнання процесів, об'єктів та явищ у правовій науці є їх класифікація. З цього приводу слід підтримати думку Ю. О. Гелич, що чим більше критеріїв для класифікації будь-якого правового поняття, тим грунтовнішим може бути розуміння сутності та складових відповідного процесу, об'єкта або явища[9].
Правове закріплення інституту звернень громадян до ОВС характеризується гарантованістю. Така гарантованість відбувається на всіх без винятку правових рівнях, що у свою чергу становлять певну систему гарантій існування та реальної здатності функціонування ОВС України. У широкому розумінні під гарантіями права звернення громадян до ОВС слід розуміти систему загальних і спеціальних (нормативно-правових та організаційно-правових) умов і засобів забезпечення існування та дієвості правоохоронного інституту. У попередньому розділі ми давали власне розуміння гарантій у вузькому значенні.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гарантії права на звернення громадян до органів внутрішніх справ України» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2. Система адміністративно-правових гарантій права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України“ на сторінці 1. Приємного читання.
