Сучасний стан державотворення в Україні характеризується все більшим посиленням уваги до утвердження загальнолюдських демократичних цінностей і засад пріоритетності прав і свобод громадян. Роздуми про права і свободи громадян, про механізми та гарантії їх реалізації стали цілком звичним явищем, яке пронизує практично всі фундаментальні дослідження, що здійснюються у різних напрямах юридичної науки. У зв'язку із зазначеним організаційно-правові гарантій права звернення громадян до ОВС України являють собою інтерес не тільки для теоретичної складової проблематики. Викликає чимало питань і практична частина.
У зв'язку зі змінами в питаннях диференційованого підходу при вирішенні заяв та реагуванні на повідомлення про протиправні дії з набранням чинності нового Кримінально процесуального кодексу України МВС було ухвалено ряд підзаконних нормативно-правових документів, найважливішим з яких є наказ "Про затвердження змін до Інструкції з організації діяльності чергових частин органів і підрозділів органів внутрішніх справ України, направленої на захист інтересів суспільства і держави від протиправних посягань" від 19 жовтня 2012 року № 923[1]. Але, як відомо, тільки законодавчим регулюванням проблему вирішити неможливо. Підтвердженням цьому є показники, що загальна кількість повідомлень звернень громадян та юридичних осіб щороку збільшується (з 1,8 млн у 2000 р. до 3,3 млн у 2011 р.). У свою чергу, це спонукає оптимізовувати, вдосконалювати діючий механізм організації звернення громадян до ОВС.
Загальний стан дотримання прав людини в Україні значною мірою визначається станом дотримання прав людини в діяльності ОВС, а організація роботи зі зверненнями громадян в системі МВС – один із найважливіших механізмів забезпечення цих прав.
Важливою частиною системи адміністративних гарантій виступають організаційно-правові гарантій права звернення громадян до ОВС України. Відповідно до Конституції України основними організаційними гарантами прав і свобод людини та громадянина є ВРУ, що закріплює в нормативно-правових актах України права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав і свобод, а також основні обов'язки (ст. 92); Президент України, який є гарантом додержання прав і свобод людини та громадянина (ст. 102); КМУ, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади (ст. 16), які вживають заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина; місцеві державні адміністрації, що на відповідній території забезпечують додержання прав і свобод людини та громадянина (ст. 119); суди, які захищають права та свободи людини і громадянина (ст. 55); Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 55, 101); прокуратура, що здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, передбачених законом (ст. 121), і адвокатура, яка забезпечує право на захист в разі обвинувачення та надає правову допомогу (ст. 59). Названі суб'єкти відіграють значну роль у процесі звернень громадян до ОВС України.
На думку В. Ф. Погорілка та В. Л. Федоренка, організаційно-правові гарантії представлені системою основних суб'єктів конституційного права, що включає народ України, територіальні громади, органи державної влади й органи місцевого самоврядування та їх посадові і службові особи, політичні партії, громадські організації тощо[2].
Організаційно-правові гарантії – це передбачена законодавством організаційна діяльність державних органів та недержавних організацій із забезпечення, охорони й захисту прав і свобод особи[3].
Коріння організаційно-правових гарантій має походження від іменників організація та орган. В енциклопедичних виданнях під організацією (від фр. "упорядкування", лат. "інструмент", "знаряддя") розуміється властивість будь-якого матеріального об'єкта, що виявляється у впорядкованості структури, внутрішньої будови та означає сукупність пов'язаних між собою складових частин (елементів) відповідного суб'єкта, а також зв'язків (взаємовідносин) між ними та іншими об'єктами, у результаті чого утворюється певне зовнішнє організоване середовище[4]. Слово "орган" серед багатьох значень має таке: установа, що виконує певні функції в суспільному житті[5]. На думку А. А. Шарої, дане поняття притаманне всім керованими соціальним об'єктам і в такому розумінні може використовуватися поряд із поняттям "управління"[6]. Для нашого дослідження важливими є такі аспекти: по-перше, що організація є чинником будь-якої соціальної діяльності; по-друге, має відповідну будову (частини, елементи); по-третє, відбувається певний розвиток (удосконалення) організаційної діяльності; по-четверте, певна управлінська діяльність та ін.
Концепцією створення Національної системи опрацювання звернень до органів виконавчої влади, ухваленою 9 червня 2011 року, визначено, що удосконалення системи державного управління і проведення системних соціально-економічних реформ потребує налагодження ефективної взаємодії з громадськістю, насамперед для виявлення за допомогою зворотного зв'язку проблемних питань державної політики, забезпечення оперативного реагування на суспільні потреби[7]. Отже, як одна зі складових державної виконавчої влади, правоохоронний орган на сьогодні має не лише сумлінно й ефективно виконувати покладені на неї завдання боротьби зі злочинністю, захисту від протиправних посягань на життя і здоров'я, майно, права та інтереси громадян. Нагальною потребою і необхідною передумовою для досягнення відповідності результатів роботи ОВС потребам суспільства є і надалі залишатиметься постійне зміцнення відносин партнерства та взаємної допомоги із самими громадянами.
Провадження за зверненнями громадян до органів виконавчої влади України мають власну, притаманну лише їм, структуру. Слід підтримати Μ. М. Тищенка, що їх структура, ж і структура будь-якого окремого провадження, включає в себе стадії провадження – відносно відмежовані в часі й логічно пов'язані між собою сукупності процесуальних дій (процедур), які відрізняються колом суб'єктів і закріплюються відповідними процесуальними актами[8]. Не є винятком і провадження за зверненням громадянам до ОВС України.
Як свідчить практика правозастосування, у діяльності багатьох правоохоронних органів під час приймання, реєстрації або вирішення звернень громадян, які містять інформацію про злочини, донині продовжують існувати тенденції, що не сприяють ефективній боротьбі зі злочинністю, охороні прав і законних інтересів громадян, захисту інтересів суспільства й держави.
Законодавством України, зокрема профільним ЗУ "Про звернення громадян", визначено основні засади, на яких здійснюється робота із заявами (клопотаннями), пропозиціями та скаргами громадян в усіх органах державної влади – законодавчої, виконавчої й судової її гілок, а також Прокуратури України, місцевих державних адміністраціях і органах місцевого самоврядування тощо. При цьому робота з такими видами звернень, як заяви і повідомлення про злочини, що вчинені або готуються, є прерогативою державних правоохоронних структур. Прокуратура України, СБУ, прикордонні, митні, податкові органи (так само, як і ОВС) здійснюють прийом та розгляд заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, у межах своєї компетенції та на підставі вимог відомчих нормативно-правових актів – наказів і відповідних інструкцій.
У діяльності тих органів виконавчої влади, що виконують завдання з протидії злочинності і боротьби з нею, а також функції дізнання у кримінальних справах, робота з інформацією про злочини, які вчинені або готуються, є надзвичайно важливою складовою. Відповідно до норми ст. 94 Кримінального процесуального кодексу України, заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості чи окремих громадян, а також повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або за наявності речових доказів віднесено до підстав для порушення кримінальної справи[9]. Зазначені положення в частині, яка безпосередньо стосується ОВС, конкретизовано у Примірних правилах приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються[10].
Із запропонованого вище визначення випливає, що організаційно-правові гарантії права звернення громадян до ОВС України – це передбачена законодавством організаційна діяльність ОВС, державних та недержавних організацій із забезпечення, охорони та захисту прав і свобод особи, що включає комплекс заходів прийняття, реєстрацію, розгляд та надання обгрунтованої відповіді позивачеві, спрямованих на профілактику та недопущення правопорушень у майбутньому.
Практична реалізація громадянами наданого їм права на звернення до органів державної виконавчої влади здійснюється в межах визначеної законодавством форми і певної процедури та являє собою процес, у якому гарантії прав набувають характеру динамічних, тобто процесуальних. Процесуальні гарантії вважаються найважливішою складовою галузей процесуального права і являють собою систему правових засобів успішного захисту й охорони прав та інтересів усіх суб'єктів процесуальної діяльності[11].
Говорячи про динаміку розвитку даного інституту, слід зазначити, що за роки незалежності законодавство змінювалося принаймні двічі, а це у свою чергу об'єктивно змушувало до зміни організаційних та правових засад. Також слід звернути увагу й на технічні можливості – використання системи Інтернет спонукає до розширення та впорядкування згідно з чинним законодавством.
У роботі ОВС зі зверненнями громадян однією з таких форм реалізації гарантій є, відповідно, адміністративно-процесуальна форма. Адміністративна процесуальна форма передбачає оптимальний для здійснення тих чи інших адміністративно-процесуальних дій визначений законом порядок, який містить "програму" адміністративно-процесуальної діяльності, спрямовану на реалізацію її головної мети – здійснення функцій виконавчої влади[12].
У науковій літературі немає єдності щодо організаційної складової адміністративних проваджень з розгляду заяв, пропозицій та скарг громадян до органів державної влади. Так, А. М. Бандурка і Μ. М. Тищенко аналізуючи чинне вітчизняне законодавство, яке регулює адміністративні провадження з розгляду заяв, пропозицій та скарг громадян, вважають, що у провадженнях зі звернень громадян до органів публічного управління існують наступні стадії: а) порушення провадження зі звернення; б) розгляд справи компетентним органом (посадовою особою) і прийняття за цією справою індивідуального правового акта; в) оскарження рішення у справі (факультативна стадія); г) виконання прийнятого в справі рішення[13].
Єдиний для органів і підрозділів ОВС України порядок приймання, реєстрації та розгляду заяв і повідомлень про злочини, передбачено відповідною Інструкцією, затвердженою вищевказаним наказом МВС України.
Під термінами "приймання", "реєстрація", "розгляд" заяв і повідомлень про злочини, які застосовані в Інструкції, розуміється:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гарантії права на звернення громадян до органів внутрішніх справ України» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Організаційно-правові гарантій права звернення громадян до органів внутрішніх справ України“ на сторінці 1. Приємного читання.
