Розділ 1. Загальнотеоретичні засади побудови системи адміністративно-правових гарантій права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України

Гарантії права на звернення громадян до органів внутрішніх справ України

Питання юридичних гарантій активно досліджується науковцями різних галузей права. В. Ф. Погорілко відносить юридичні гарантії до спеціальних і зазначає, що це – надання державою формальної (юридичної) загальнообов'язковості тим умовам, які необхідні для того, щоб кожна людина могла скористатися своїми конституційними правами і свободами. Юридичні гарантії встановлюються державою в Конституції, нормах поточного законодавства. їх метою є реальне закріплення правовими засобами максимального здійснення, охорони та захисту конституційних прав і свобод громадян[10].

Підтвердженням концепції юридичних гарантій за радянської правової доктрини є дослідження: В. Ф. Сіренка, який до юридичних гарантій відносить норми матеріального та процесуального права, норми, які встановлюють організаційні форми діяльності й взаємовідносин органів держави та громадян. Науковець розподіляє юридичні гарантії на гарантії реалізації і гарантії охорони прав, свобод і обов'язків, де першочергове завдання відводить забезпеченню повної та ефективної реалізації прав і свобод. На його думку, реалізація досягається шляхом закріплення у правових нормах основних прав і свобод, їх конкретизації в чинному законодавстві через процесуальні форми реалізації, заходи заохочення. А юридичні гарантії охорони прав і свобод громадян забезпечуються через закріплені у правових нормах: конституційний контроль і нагляд, заходи захисту і міри відповідальності винних за порушення прав і свобод громадян, процесуальні форми охорони, засоби запобігання та профілактики порушень прав і свобод громадян[11].

В. М. Чхіквідзе визначає юридичні гарантії прав і свобод громадян як сукупність спеціальних засобів та способів, за допомогою яких реалізуються, охороняються та захищаються права і свободи, запобігаєгься їх порушення, відновлюються їх права[12].

Я. М. Уманський звертає увагу на те, що особливість юридичних гарантій прав і свобод особистості полягає у їх функціях, які охоплюють усі стадії здійснення законних прав і свобод громадян, а не тільки охорону та захист прав і свобод[13].

В. В. Мамонова під юридичними гарантіями розуміє закріплені нормами права і свободи громадян, а також способи їх захисту. Закріплюючи права і свободи громадян, держава повинна встановити сувору відповідальність за їх порушення, створити спеціальні органи (суд, прокуратуру, органи народного контролю та ін.) для захисту інтересів громадян[14]

М. С. Малеїн під юридичними гарантіями розуміє норми права, які передбачають у своїй сукупності правовий механізм, покликаний сприяти реалізації законів. Якісна характеристика юридичних гарантій передбачає оцінку всієї чинної системи права в цілому з точки зору повноти охоплення правовим інструментарієм усіх найбільш важливих взаємовідносин державних органів та громадян, а також громадян між собою[15].

У цілому наведені роздуми носять так званий державницький або позитивістський підхід, згідно з яким права людини, обсяг і зміст визначаються державою. За часів перебування України у складі СРСР десятиліттями панував патерналістський підхід до розуміння генезису і природи прав людини, хоч і прикритий відповідною марксистською фразеологією[16].

Сучасні наукові праці мають більш широкий напрям щодо правових гарантій. О. Г. Кушніренко та Т. М. Слінько зазначають, що юридичні гарантії являють собою правові засоби, за допомогою яких реалізуються, охороняються, захищаються права та свободи громадян, поновлення порушених прав[17].

Як зазначає К. Г. Волинка, у цілому юридичні гарантії – це встановлені законом засоби безпосереднього використання, додержання, встановлення і застосування норм права[18].

Учасник правових відносин, який наділений відповідними суб'єктивними правами та юридичними обов'язками – це суб'єкт правовідносин. Суб'єкти правовідносин поділяються на: індивідуальні, наприклад, фізична особа, посадова особа; колективні, наприклад, юридична особа, органи державної влади, виборчі округи та ін.[19]. Не применшуючи важливості звернень юридичних осіб, все-таки більше значення у нашому дослідженні надано зверненням фізичних осіб, оскільки вони мають важливе значення в забезпеченні постійного зв'язку між державою і громадянином у вирішенні життєво важливих проблем окремої людини й суспільства в цілому, і реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина, у процесі побудови демократичної, соціальної, правової держави. Фізичні особи – громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які є найбільш численною групою суб'єктів адміністративного права, найчастіше вступають у правовідносини з державою в управлінській сфері. Необхідність подальших прогресивних перетворень у цьому напрямі на сьогодні є об'єктивною, тому Кабінет Міністрів України у своєму розпорядженні від 9 червня 2011 року "Про схвалення Концепції створення Національної системи опрацювання звернень до органів виконавчої влади" визнає: "Удосконалення системи державного управління, проведення системних соціально-економічних реформ потребує налагодження ефективної взаємодії з громадськістю, насамперед для виявлення за допомогою зворотного зв'язку проблемних питань державної політики, забезпечення оперативного реагування на суспільні потреби"[20].

Чинне законодавство про звернення громадян так само, як і Конституція України, у визначенні правового статусу суб'єктів тих чи інших суспільних відносин застосовує, як правило, поняття "людина" і "громадянин", або "всі, хто...", "кожен, хто..." тощо, визначаючи таким чином засади рівності всіх, хто на законних підставах перебуває на території країни, у їх правах незалежно від громадянства чи інших чинників. Наведене стосується і права всіх (кожного) на направлення індивідуальних або колективних письмових звернень до органів державної влади чи особистого прийому керівниками відповідних державних структур. Разом із тим необхідно конкретизувати, що під вищенаведеними поняттями розуміються саме фізичні особи – громадяни, громадяни інших країн і особи без громадянства.

Оскільки адміністративне законодавство в більшості джерел не оперує поняттям "фізична особа", слід звернутися до змісту іншої галузі законодавства – цивільного, яким у гл. 4 Цивільного кодексу України визначено загальні положення про фізичну особу. Зокрема, у ст. 24 зазначеного Кодексу зафіксовано, що людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою[21]. Отже, цивільне законодавство узагальнює під цим терміном особистість, індивіда, людину, незалежно від її громадянської належності, тоді як Основний Закон України поняття "фізична особа" не застосовує.

У загальній теорії держави та права також звертається увага на такі поняття, як "людина", "особистість", "громадянин" і стверджується, що хоча вони тісно взаємопов'язані, однак мають і деякі відмінності. Коли йдеться про людину, то розуміють природно-суспільну, біосоціальну істоту, тобто розглядаються її соціальні ознаки в тісному зв'язку з біологічними, фізичними, психологічними характеристиками. Якщо використовується термін "особистість", то розуміється людина у її відношенні до суспільства, держави, права. Особистість поєднує в собі соціальне й біологічне, виступаючи цілісною, єдиною системою[22].

Останнім часом у наукових публікаціях з питань теорії адміністративного права окремими фахівцями звертається увага на конкретизацію понять "громадяни" та "фізичні особи" стосовно їх участі в адміністративних правовідносинах. Досліджуючи проблеми правового регулювання оцінювання роботи зі зверненнями громадян в органах виконавчої влади, В. А. Дерець підкреслює: для того, щоб фізичні особи повною мірою відчували себе "рівноправними" учасниками відносин з органами державної влади, має бути вдосконалене не лише адміністративне законодавство, а й "переформатована" правозастосовна діяльність цих органів[23].

Стабільність, цілісність і непорушність адміністративно-правового статусу, насамперед фізичної особи, надасться завдяки системі соціальних та юридичних заходів з його забезпечення. До головних чинників забезпечення реальності адміністративно-правового статусу належать загальносоціальні умови використання громадянином своїх прав і свобод та юридичних гарантій.

За формулюваннями, викладеними в довідково-енциклопедичній літературі, термін "гарантія" розглядається в загальному розумінні, походить від французького garantie, що означає "запорука" "забезпечення"[24]. "Гарантія" – порука в чомусь, забезпечення чого-небудь; умови, що забезпечують успіх чого-небудь[25].

У цивільному праві дане поняття досліджується у двох аспектах: передбачене законом або договором зобов'язання, в силу якого будь-яка особа (фізична чи юридична) відповідає перед кредиторами повністю або частково в разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язання боржником; встановлене законом зобов'язання продавця відповідати за матеріальні недоліки товару протягом певного терміну[26].

У науковій теорії держави та права поняття "юридичні гарантії" дослідниками розглядається як діяльність, спрямована на запобігання та припинення порушенням законності й правопорядку. Зокрема М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова і колектив авторів вважають, що гарантії законності й правопорядку – це сукупність об'єктивних і суб'єктивних умов та спеціальних засобів (заходів), спрямованих на забезпечення та охорону (захист) режиму законності й правопорядку[27]. На нашу думку, таку позицію доцільно взяти за основу під час дослідження питань, пов'язаних зі змістом юридичних гарантій права громадян на звернення, оскільки в діяльності будь-яких державних структур забезпечення законності є визначальним щодо всіх напрямів роботи, котрі здійснюються в межах компетенції відповідних органів.

Відповідно до форми закріплення правові гарантії розподіляються на конституційні та галузеві[28]. Конституційні гарантії є базою гарантування основних прав, свобод і обов'язків громадян, подібно як самі конституційні права й обов'язки громадян фіксують не весь обсяг правового становища громадян, а лише частину його основи. Але за конституційними гарантіями, і на цьому слід акцентувати увагу, уже можна робити висновки про реальність проголошених прав, про характер їхнього забезпечення в суб'єктивно- особистісному сенсі, оскільки ці гарантії обумовлені не лише та не настільки індивідуальними можливостями окремого громадянина, скільки всім існуючим ладом.

Загальними гарантіями прийнято вважати економічні, політичні, ідеологічні, які являють собою сукупність економічних, політичних, ідеологічних чинників, що створюють максимум можливих на цьому етапі розвитку суспільства й держави умов і передумов для реалізації прав та свобод громадян. Деякі автори виділяють із політичних гарантій у самостійну групу соціальні, а ідеологічні гарантії розглядають як складову духовних[29]. На нашу думку, із пропозицією про виділення соціальних гарантій як самостійних варто погодитися, а ось із включенням ідеологічних до складу духовних – навряд, оскільки вони існують самостійно.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гарантії права на звернення громадян до органів внутрішніх справ України» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 1. Загальнотеоретичні засади побудови системи адміністративно-правових гарантій права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ 1. Загальнотеоретичні засади побудови системи адміністративно-правових гарантій права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України
  • Становлення та розвиток інституту гарантій права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України

  • Адміністративно-правове регулювання права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України

  • Розділ 2. Система адміністративно-правових гарантій права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України

  • Нормативно-правові гарантії права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України

  • Організаційно-правові гарантій права звернення громадян до органів внутрішніх справ України

  • Розділ 3. Адміністративно-правовий механізм реалізації гарантії права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України та шляхи його удосконалення

  • Взаємодія органів внутрішніх справ України з правоохоронними органами та органами державної влади в механізмі реалізації гарантій права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України

  • Шляхи вдосконалення адміністративно-правового механізму реалізації права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України

  • Післямова